Школьный воспитатель безопасности – важное новшество или профанация?

Школьный воспитатель безопасности – важное новшество или профанация?

Внимание: дети! Тысячи детских правонарушений, агрессия среди несовершеннолетних, а также пропавшие без вести и сотни других информационных сводок ежедневно 24/7. Не пора ли создать безопасную среду для нашего будущего? Старт пилотного проекта "Воспитатель безопасности" основан искоренить буллинг, насилие и наркотики в школах. Как будет реализовываться идея? Нужно ли это обществу? Разбираемся пошагово.

Если до сих пор школьный вахтер был три в одном – охранник, ключник, еще и за звонок на урок отвечал и детей гонял, то теперь ребятами будут заниматься "воспитатели безопасности". Это новые специально обученные работники, школьные шерифы, этакие посредники между школой и полицией.

Далее текст на языке оригинала

Та в кожній роботі є своя специфіка, і вихователі безпеки – не виняток. Шкільні шерифи оглядають територію своїх володінь: класи, коридори, подвір’я, спортивні майданчики, комори тощо. А чи не бавиться хтось небезпечними іграшками? Також стежать, аби учні не виходили за межі закладу і не порушували дисципліну. Гаразд, але де межа порушень? І як її зрозуміти дитині? Відтак палітра вищезгаданих повноважень досить ефемерна. Адже розпізнати булінг, агресію, обман, кривду чи псевдожертву зовсім непросто. Що ж робити тим, кого скривдили? В Західній Європі та Сполучених Штатах розвинений інститут психологів, де не вигадують велосипед у вигляді вихователів безпеки. Адже лише справжній професіонал може розпізнати лихе і попередити появу нових проблем. Шкільний шериф, звісно, здатний передати інформацію поліцейським чи батькам, як це прописано. От тільки чи не створить це ефекту "зламаного телефону"? Достатньо малого – банально не розпізнати поведінку дитини. Як результат, сльози або дитяча травма довжиною в життя.

Треба віддати належне – анонсувалося, що відбір спеціалістів буде ретельним: набиратимуть з вищою юридичною або психологічною освітою. Це безсумнівний плюс! Проте на вихователя, не забуваємо, покладається ще й контроль за безпеку аудиторій та огляд прилеглих територій. В такому ритмі простежити ще й за усіма діями учнів – надзавдання.

А як у світі? Розглянемо європейський досвід. Наприклад, в Норвегії створено спеціальний робочий комітет з питань середовища, куди входять два члени учнівського самоврядування разом з директором і батьками. І залучення учнів до таких осередків цілком логічне. Вони краще розуміються на взаємовідносинах між однокласниками. Вчителі ж лише гвинтик у системі. Сприяють комфортному навчальному процесу – заохочуються, а якщо порушують його – обкладаються штрафами аж до ув’язнення.

У Великобританії є навіть Офіс стандартів з питань освіти. Тамтешні інспектори приділяють особливу увагу закладам, що перебувають в зоні ризику. Будь-які жорсткі порушення можуть скінчитися закриттям школи. Тому директори та вчителі власноруч розробляють програми запобігання агресивної поведінки серед школярів. На відміну від українських закладів, це не лише задекларовані наміри. В британських школах інспектор концентрується виключно на одній дитині, якщо виникла проблема. Водночас інспектори стимулюють навчальну успішність учнів і всіляко залучають до активностей. Якщо ж школяреві взагалі нічого не цікаво, це і є паросток "безладного середовища", вважають британці. Шкода, що в Україні такі "дрібниці" зумисно ігнорують.

Отже, в Європі проблеми безпеки в школах розглядають комплексно і шукають першопричину, а не наслідок. Головне створити сприятливу атмосферу, а не вишукувати зерна квазібулінгу.

Та повернемося до реалій сьогодення у власному домі. Ще одна авантюрна, на перший погляд, але досить незрозуміла ініціатива призначити єдиного вихователя безпеки одночасно на декілька шкіл. Подвійні стандарти, не інакше. Одним – повноцінного вихователя, іншим – лише половинку безпеки або й того менше. Сподіваємося, що такі анонсовані інформаційні збурення "чорнова папіряка" на столі можновладців, яка чекає на смітник.

Та чи можливо врятувати новацію? Звісно, якщо школу розглядати як храм науки, де кожен учень ловить "щастя в моменті" від навчання, і навіть не припускає думки про потрапляння в халепу. Та така модель поза межами здорового глузду.

На ділі ж це реалізується в рамках іншого, більш глобального проєкту – "Безпечне дитинство". І більшість його новацій цілком виправдані. Зокрема, встановлення камер спостереження, які мінімізують наявність сліпих зон. Це щонайменше дозволить контролювати масковий режим та ідентифікувати людські обличчя, що відвідують школи. І знову дилема: якщо наявні камери фіксації активності в закладі, то навіщо суб’єктивний погляд вихователів? В будь-якому випадку не будемо вдаватися в конспірологію. Як на мене, радше збільшити реальну поліцейську присутність в школах, а не контролерів та інформаторів без чітко прописаних дієвих алгоритмів.

"Вихователь безпеки" – це не просто поєднання двох непоєднуваних слів. Це суперечлива алогічна ініціатива, яка прихована за багатьма невідомими. Проєкт видається піар-акцією, а не освітнім прогресом. Тож чи варто вчергове експериментувати на наших дітях, калькуючи чужий ментальний досвід? І чи викорінить це сумну статистику шкільних правопорушень та злочинів серед дітей? Покаже час.

disclaimer_icon

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...