Вербальная оценка ученика: школьное клеймо или рождение гения
Недооцінити роботу педагогів можуть хіба що лікарі, де головний принцип так само "Не нашкодь!". Оцінити учня об’єктивно і не зламати, так і не навчивши – надзавдання для будь-якої системи освіти. Вербальне оцінювання (літери і коментарі зі смайликами) – новація, покликана не похитнути психіку дітей і водночас сприяти кращому тлумаченню тих чи інших оцінок, аби учень краще зрозумів слабкі та сильні сторони.
Та для педагогів нововведення – суцільний тиск: як фахово вербально оцінити, де цьому навчитися та в чому переваги нової системи? Але щоб зрозуміти всю палітру "буквеного" оцінювання занурюємося у недалеке минуле.
П’ятибальна система – рудимент минулого чи невибаглива шаблонна система, зрозуміла кожному
Ще з радянських часів школярів оцінювали, не переймаючись: "відмінно", "добре", "задовільно" або ж "незадовільно". Кожен відповідно сприймав один одного, а подекуди шлейф оцінювання диктував пізнаваність і поза школою. Напрочуд проста і незамислувата формула, яка в результаті знецінювала особистість. Тому не дивно, що з часом вчителі позаочі почали додавати приставки "4+" або "5-". Та, на жаль, проблема не лише в тлумаченні балів. Почасти оцінку занижували банально через поведінку. Скажімо, активний або гіперактивний учень, який любив поганяти на перервах по шкільних коридорах у квача, потрапляв у немилість учителів. І школярик з задатками генія ставав білою вороною з улюбленою оцінкою "задовільно". Вирватися з цієї прірви вдавалося в середній-старшій школі далеко не кожному. Ще одна проблема радянської рудиментарної освіти – навчання за шаблоном. Якщо дитина приходила в школу шульгою – її одразу таврували у "двійошники". Звичайно, шульгу перенавчали на "продльонках", але місце для "не таких, як усі" було виділено на останніх партах або в козлячому куті біля вчительського столу. Тож відповідні догми вбивали паростки жаги до навчання.
12 балів – поспішний крок до об’єктивності або підміна старої п’ятибальної системи
В 2000році, коли мізерні вчительські зарплати у 20 доларів не надихали, тодішня влада вирішила збільшити не зарплати, а рамки оцінювання учнів. Мовляв, з 12-бальною системою діти краще розумітимуть рівень знань. Новацію запровадили несподівано, раптово і на ходу. І хоча критерії оцінювання були чітко прописані, мало хто з учнів відповідав книжним рекомендаціям. У педагогів виникла дилема – кому і за що ставити 12, а кого "нагороджувати" одиницями. Пам’ятаю, як один педагог після презентації ідеального реферату, над яким я трудився днями в бібліотеці, поставив десятку. Коли поцікавився, чому занижена оцінка, вчитель відповів: "На 12 знає Бог, на 11 – я, а ти не можеш поки з нами тягатися, синку". І дійсно на максимальний бал необхідні титанічні зусилля: творчо і нестандартно використовувати знання та аналізувати і знаходити перевірені джерела інформації. До речі, як же об’єктивно визначити педагогові в рамках уроку творчий нестандартний підхід це чи глибинний аналіз – і досі невтямки. Щодо кріпкої десятки "міцних знань", то їх на зуб теж перевірити було складно. А відтак "10", "11" та "12" ставили, оперуючи перевіреним п’ятибальним шаблоном.
Найменший бал, "одиницю", ставили вкрай рідко – за особливо "видатні" заслуги перед педагогом. "Краще поставити двійку" – вважали деякі вчителі, хоча насправді це лише "замилювання очей", яке ніяк не рятувало від смутку або ж навпаки додавало байдужості до навчання. Мабуть, тому в МОН вирішили виправити ситуацію і піти іншим шляхом, розпочавши реформу з молодшої школи.
"Вербальне оцінювання" або як майстерно "затуманити" голови найменших школяриків
Ймовірно, безбальна система, яку нині насаджує чинна влада, запозичена у Фінляндії, прийнято вважати найкращою у світі. А тому запровадження літер і смайликів – радше експеримент, який у разі прориву поглине всю українську освіту. Та як правильно нею користуватися – педагоги ще достеменно не розуміють. Якщо раніше функція вчителя зводилася виключно до оцінювання, то тепер шкільному сенсею варто бути філологом, психологом і просто хорошою людиною, аби зануритися в душу дитини, не поранивши. Тому в МОН рекомендують розтлумачувати дитині високий чи початковий рівень, ставлячи "В" чи "П" відповідно, віч-на-віч і без зайвого розголосу. А це вже надзавдання для більшості педагогів, особливо старшого покоління. Відтак незабаром, ймовірно, з’явиться армія профнепридатних вчителів. Звільняти чи перенавчати? Дилема Нової української школи, яку, мабуть, не під силу розв’язати нікому. Натомість МОН вже опублікувало певні рекомендації щодо оцінювання результатів учнів. Та не забуваймо, правильно оцінити чи навчити – лише пів справи. Найвища місія педагога початкової школи – замотивувати!
Відмінна учнівська робота – смачна страва, що подається холодною
Про таку контрольну, самостійну або ж усну відповідь варто казати "супер", "геніально", "фантастично", "краще не буває", "бездоганно", "відмінно", "феєрично", "чудово". І це далеко не всі епітети, якими має володіти педагог. Засилля таких фраз окрилює малечу на нові звершення. Головне – не перехвалити. У будь-якій роботі завжди знайдуться і слабкі місця. Тому говорячи про геніальність, варто наголосити і на моментах, які можна було б зробити краще. Скажімо, "ти молодець, що розв’язав цей приклад, але його можна було вирішити простіше" або ж "ти дуже виразно читаєш, але ось тут можна погратися з подачею". Головне – грамотно і делікатно донести важливість прогресу. Навіть коли високі результати розслабляють. Адже всі ми знаємо, що "зіркова хвороба" згубила не одне покоління талантів.
Похвала і визнання – трамплін до звершень
"Молодець, швидко вчишся", "розумаха, робиш значні успіхи", "ракета, продовжуй у тому ж дусі" – подібні фрази вказують на помилки і водночас надихають на розвиток і нові злети. Якось вчитель сказав третьокласнику, що його творчі роботи мають великий потенціал, але засилля займенників дуже псує враження від тексту. Здавалось би, це вік, коли на такі незначні оказії можна заплющити очі… Та не в цьому випадку. З кожним новим написаним твором хлопчина відточував майстерність. Фраза настільки замотивувала, що за рік учень виграв мовний "Олімпус" і престижне літературне змагання серед дорослих. Прозою восьмирічний хлопчина поставив дорослих майстрів пера на коліна. Що далі? Колишній мрійник сьогодні працює літературним редактором в одному з найкращих вітчизняних ЗМІ, видає власну збірку і мріє про Пулітцерівську премію.
Та це не єдина історія, що доводить ефективність вербального оцінювання! Фраза "ти молодець, але можеш значно більше" перетворила мою однокласницю з невдахи в точних науках на доктора філософії з математики. Нині жінка проводить семінари для найкращих адептів цариці наук в усьому світі. Постійні вояжі за кордон стали частиною життя. Дві-три години на роботі, а далі – плануй час, як заманеться. Так вже вийшло, що серед прихильників – британці та бразильці. Після зустрічей з молодими талантами спікерка полюбляє релаксувати на пляжах Копакабани або ж, скажімо, надихатися восковими фігурами в музеї Мадам Тюсо. Що ж сказати про такі вербальні оцінки? Справжні батути для успіху і водночас ліки від апатії.
Рятівне коло для потопаючих двійошників
Відмінні оцінки уві сні – тавро багатьох поколінь наших батьків, дідів і прадідів. Але все це легко вирішити. Банально просто – показати, що феєрити знаннями – цілком реально і водночас цікаво. Ігрові методики та мотиваційні кейси – в карму.
Здогадайтесь, як десятилітній син мого знайомого опанував англійську на рівні В2? Кмітливий педагог скористався фанатизмом маленького хлопчика до культової стрічки "Зоряні війни". Щодня він нав’язував думку, що учень – юний джедай, а кожне вивчене англійське слово – смерть одного з посіпак Імперії Зла.
Ще один вчитель-винахідник просто сперечався з двійошниками, беручи їх "на слабо", мовляв, вам не під силу вирішити задачу. Дивно, але спрацювало! У результаті батьки благали вчителя, щоб той займався додатково з дітьми.
А от як не придушити запал, який ще навіть не зародився? Гарними словами в разі академічної осічки стане порада: "спробуй самостійно знайти помилку". Це другий шанс, який вибудовує місток до саморефлексії. В цьому випадку необхідно виокремлювати як негативні, так і позитивні сторони учня. Дитина повинна знати свої переваги, аби не почуватися ущербною. Озвучувати слабкі місця треба обережно, без різкості. На кшталт, "було б добре, якби ти потренував читання на швидкість" замість "ти дуже повільно читаєш" або "в тебе дуже гарний почерк, але якщо ти вивчиш правила чергування голосних і приголосних, то виростеш над собою!" замість "ти не знаєш елементарних правил української". Також не зайвими будуть фрази: "тут прихована помилка" або ж "потренуйся ще". Та якщо немає одержимості до роботи над собою, запропонуйте допомогу. У жодному разі не можна насміхатися над чадом або ж принижувати і ображати, тим паче публічно. Як показує практика, учні, яких затаврували "невігласом", так нічого і не досягають у житті. Натомість діти, яких всіляко стимулювали й надихали, приносять у світ нові ідеї та відкриття. Приклади красномовні. Мати генія Ніколи Тесли отримала лист від адміністрації школи, де зазначалось, що вчителі "не планують надалі вчити її розумово відсталого сина". Жінка вдалася до хитрощів, мовляв, у школи немає вчителів, які змогли б навчити такого генія, як Ніколо. Результат материнського "програмування" – всім відомий!
Правильне вербальне оцінювання – потрапляння в яблучко "десять з десяти"
Не розділяйте дітей на хороших або поганих. Виховуйте, мотивуйте та навчайте! Якщо бажаєте підбадьорити учня, використовуйте фрази "твоя робота з кожним днем стає краще", "ти робиш впевнені кроки", "ти дійсно у темі", або ж "я пишаюся тобою". Коментарі без образ надихають оригінальністю. На відміну від бальних систем оцінювання дитина отримує чітку характеристику і мотивацію на майбутнє. Водночас для вчителів – це новий стимул розвиватися. Тому ідею запровадження вербального оцінювання можна вважати прогресивною. Ось тільки чи вистачить запалу та важелів, аби втілити реформу? Діалектика часу.