Видео дня
Блог | "Защита Украины" должна пахнуть порохом, а не мелом
Предмету "Захист України" невдовзі виповниться два роки. За це час держава так і не змогла знайти спосіб, щоб цю базову військову науку викладали військові, зокрема, ветерани. Зовні начебто все пристойно: підручники, форма, тир, навіть дрони з’явилися. А в реальності - для учнів один день занять на місяць і теорія з Інтернету. "Захист України" сприймають не, як тренування перед реальністю, а як додатковий вихідний, коли можна відпочити від математики, геометрії і побавитись макетами зброї.
Уявіть: ви лягаєте на операцію, а хірурги, анестезіологи, медсестри - начебто й медики, але ніколи операцій не робили. При вас гуглять - різати праворуч чи деінде. Але саме так є у школах, де викладач (при всій повазі до освітян) вчить тактики, орієнтуванню на місцевості, такмеду, але сам ніколи не бачив, як це працює у бою під вогнем.
Солдат 82-ї десантної дивізії армії США Брайан М. Томпсон після служби став викладачем історії в окрузі Колумбія.В інтерв’ю Washington Post сказав: "Школам слід наймати більше ветеранів на посади викладачів. Учні й педагоги можуть дізнатися про військову справу дуже обмежено з підручника чи фільму".
Хто краще підготує до реалій, аніж той, хто крізь них пройшов? Стаття 10 Закону України "Про основні засади державної політики у сфері формування української національної та громадянської ідентичності" прямо каже - залучати саме ветеранів викладати військову підготовку. Бо це бойовий авторитет і живий досвід.
Це на практиці знають профільні навчальні заклади, які дають середню освіту, але з військовим ухилом. Таких в Україні лише декілька десятків - на більш, як 8 тисяч звичайних шкіл. Поцікавився щодо викладацького складу у директорки Київського Ліцею №23 "Кадетський корпус" Наталії Головіхіної. Вона каже, військову науку не варто доручати цивільним. Бо теорія і практика тут - дуже далекі одна від одної.
"У нас викладачі - кадрові офіцери, які пройшли десятки років служби. Офіцерський та ветеранський педагогічний склад сьогодні рідкість і є лише у профільних ліцеях. Дуже не просто зібрати військовий педколектив. Якоїсь окремої мотиваційної політики від держави немає. Хоча у воюючій країні це гостра потреба. В цілому варто було б збільшувати кількість середніх навчальних закладів з військовим профілем, а в педагогічних ВНЗ слід створити факультети, які б займалися підготовкою викладачів предмету "Захист України", надаючи перевагу ветеранам. На моїй пам’яті, у ті "давні" часи, які називають радянськими і навіть в 90-ті "Початкову військову підготовку" у школах викладали виключно офіцери запасу, серед яких було багато "афганців" і навіть ветеранів Другої Світової віком 60-70 років", - так каже керівниця ліцею, не одна тисяча випускників якого стали кадровими військовими і захищають сьогодні Україну.
Якщо дивитись глобально, то військові в освіті - не екзотика. У тих же Israel Defense Forces резервісти та колишні військові активно долучаються до системи освіти. Коли люди, які знають, що таке служба й захист, приходять до школи - це створює окремий тип довіри і мотивації у школярів. Вони бачать не лектора, а людину, яка "була там".
Та, в Україні, схоже, це ігнорять. Наприкінці травня заступник керівника Офісу Президента України Ірина Верещук казала: "У кожній українській школі має бути ветеран або ветеранка. Вони мають викладати курс "Захист України". І що далі? А нічого. Мінветеранів разом з Міносвіти спромоглися лише на "рекомендації", як залучати ветеранів до "Захисту України". Реальних же мотивацій і не шукали. Що сіяли, то й виросло. За даними того ж МОН, станом на цю осінь "Захист України" викладає лише 440 ветеранів по усій Україні.
Може така робота не пасує колишнім військовим? Поспілкувався з Ярославом Павловським, членом правління ветеранської організації "Простір можливостей". Так от він вважає, що, повертаючись у цивільне життя, ветеранам радять обирати не військову діяльність. "В Україні є міф - якщо військовий звільняється зі служби, то найкращий спосіб його подальшої реалізації в цивільному житті - мілітарна або парамілітарна діяльність. Приміром, робота в охороні. Це погана історія, якщо ветеран не відходить від мілітарності. Бажано, щоб він знайшов себе в чомусь іншому, в цивільній активності", - вважає Павловський.
То може військові не достатньо кваліфіковані, щоб задовольнити потреби держави саме у частині предмету "Захист України"? Старша фахівчиня з кар’єрного консультування Veteran Hub Аліна Зінченко вважає навпаки: ветерани - дуже цінні кадри, бо пройшли випробування, яких апріорі не буває у цивільному житі. "В роботодавців бракує підготовки до взаємин з людьми, які мають військовий досвід. Через це можуть виникати упередження або страхи, що ветеран "потребує особливих умов" чи "буде емоційно нестабільним". Насправді ж, за нашими спостереженнями, більшість ветеранів мають високий рівень відповідальності, стресостійкості й командності - це цінні навички для будь-якого роботодавця", - каже Аліна Зінченко.
То у чому ж річ? Як виявилось, все тривіально - зарплати. В освіті вони не конкурентні з тими, які пропонують в Силах Оборони. Тож, якщо державний бюджет на пару з місцевими не можуть додатково мотивувати відставних військових, от і виникає "дефіцит". Щоб вирішити це питання, потрібна чиясь активна ініціатива по лінії бюджетного процесу. Того ж МОН чи Мінветеранів. На жаль, цього немає. Все відпущено на самоплив.
Предмет "Захист України" запустили, а ресурсів - мізер. З держбюджету лише 1,74 млрд. грн. на створення осередків і лише торік. За даними Мінфіну, оборонні видатки того ж таки 2024-го становили 2,97 трлн. гривень. Невже військову підготовку наступних поколінь, які згодом захищатимуть Україну, оцінюють в сміховинні 0,05% річного оборонного бюджету?
Що з цим робити
Як мінімум - передбачити окрему тарифну ставку для ветеранів-викладачів "Захисту України". Або ж - надбавки, які мотивуватимуть військових братись за викладання. Ще - підвищити статус предмету "Захист України". Він має бути системнішим, а не акцією "раз на місяць". Профільні відомства, Мінветеранів та МОН мали б не просто стежити за інтеграцією ветеранів в "Захист України" так би мовити "в динаміці", а й активно шукати додаткові можливості привабити бойових героїв в освіту. Бо, коли ветеран приходить у клас, він приносить три речі:
- Авторитет - учні відчувають, що перед ними людина, яка не з книжок знає те, що каже
- Практику - він може провести заняття не лише за підручником, а оповісти випадок, який мав місце на війні
- Мотивацію - ветеран надихає власним прикладом: "Я був там, бо наша країна - не абстракція. Її треба захищати".
Щоб "Захист України" не став формальністю, слід дати ветеранам вигідні умови. І тоді, якщо не в кожній школі, то у кожному осередку "Захисту України" з’являться люди з бойовим минулим.