7 ознак того, що дитина цькує інших, та що з цим робити батькам

Жодна дитина не поводиться ідеально весь час. Кожна час від часу чіпляється до інших, дражнить когось і навіть буває відверто злою та грубою. Проте інколи діти заходять занадто далеко, і їхня поведінка стає дуже схожою на цькування.

Питання протидії булінгу в дитячих спільнотах останнім часом стало одним із ключових у педагогіці та дитячій психології. Але що робити, коли кривдником виявляється саме ваша дитина? Відповідь на це питання спробувала дати коуч і експерт з протидії булінгу Шеррі Гордон. Вона опитала колег і вивчила дослідження на цю тему, а результати своєї роботи виклала у статті для видання Parents.com.

За словами Малки Шоу, ліцензованої травматерапевтки та засновниця Kesher Shalom Projects, вислів "скривджена людина кривдить інших" є абсолютно правдивим. "Булінг зазвичай є наслідком незадоволених емоційних потреб, а не вродженої жорстокості. Серед поширених причин – невпевненість у собі, низька самооцінка, тиск однолітків або відчуття безпорадності... Проблеми з емоційною регуляцією, імпульсивністю чи невмінням долати розчарування також можуть переростати в агресію", – пояснює вона.

І хоча нікому не хочеться думати, що вони виховують агресора, навіть у найкращих батьків дитина може почати цькувати інших. На щастя, існують приховані ознаки, на які варто звернути увагу, і знання цих тривожних дзвіночків допоможе розібратися з проблемою до того, як вона стане справді серйозною. Ось сім ознак того, що ваша дитина може булити інших, та поради, як їй допомогти.

Контроль та домінування над іншими

Ви можете дізнатися чимало про своїх дітей, просто спостерігаючи за їхнім спілкуванням із друзями та однолітками, переконана Торі Бремс, сертифікована шкільна психологиня та засновниця проєкту The Psych Lady. "Діти, які часто намагаються диктувати іншим правила гри чи взаємодії, можуть у такий спосіб відпрацьовувати модель поведінки, що веде до булінгу", – каже вона.

Доктор Бремс зазначає, що це може проявлятися як невміння йти на компроміс, використання погроз або вимоги, щоб усе відбувалось тільки за їхнім сценарієм. Коріння такої поведінки криється в потребі контролю, низькій толерантності до фрустрації або копіюванні дорослих чи однолітків, які використовують агресію для досягнення цілей. "Це також може виглядати як одноосібне вирішення того, кого запросити, хто де має сидіти, або використання дружби як важеля впливу: "Якщо ти не зробиш так, як я хочу, ти не прийдеш до мене в гості"", – додає Шоу.

Жорстокі кпини та образливі жарти

Часті знущання та принизливі жарти також можуть бути ознакою булінгу, вважає доктор Бремс. "Дитина, яка злісно дражнить інших, маскуючи це під гумор, демонструє схильність до цькування. Фраза "я просто жартую" після болючого зауваження сигналізує про брак емпатії", – зауважує науковиця.

Такі паттерни поведінки виникають, коли діти помічають, що насмішки над іншими приносять їм увагу, соціальний статус або відчуття влади та приналежності до компанії. "Потрібно чітко пояснювати дітям вплив таких кпинів і показувати альтернативні способи завоювати авторитет –наприклад, перемагати у чесній грі, захищати слабших чи проявляти доброту. Це необхідно, щоб вони зрозуміли шкідливі наслідки того, що їм здається безневинними жартами", – радить Бремс.

Прояви зверхності та вседозволеності

Якщо ваша дитина щиро вірить, що вона краща за інших, у неї могло сформуватися викривлене уявлення про власний статус і цінність, пояснює доктор Бремс. Це може проявлятися у фразах про однокласників на кшталт: "вони якісь дивні" або "її все одно ніхто не любить".

Таке почуття винятковості та зверхності може виникати через внутрішню невпевненість або середовище, яке підкріплює ієрархію та ізоляцію від інших. Це також вказує на дисбаланс сил, що є класичним елементом булінгу. За словами експертів, цей дисбаланс може змінюватися залежно від ситуації. Проте найчастіше діти використовують свій соціальний статус, чиюсь чутливу інформацію або банальну фізичну силу, щоб контролювати та принижувати інших.

Потайливість і таємниці

Якщо у вашої дитини з'явилося приховане соціальне життя або вона поводиться вкрай таємниче щодо того, чим займається в інтернеті, ви маєте насторожитись. "Діти, які булять інших, часто створюють закриті компанії, що тримаються на бойкоті та таємницях", – пояснює Аша Паттон-Сміт, дитяча та підліткова психіатриня з Kaiser Permanente у Вірджинії. Вона радить: якщо дитина ховає повідомлення або відмовляється говорити про друзів, копніть глибше.

Дитина-булер може приховувати свої дії в онлайн-іграх, соцмережах чи телефоні, каже доктор Бремс. Звертайте увагу на такі ознаки, як наявність кількох акаунтів (наприклад, секретних профілів "для своїх"), участь у прихованих групових чатах, видалення листування або висміювання чужих дописів. Вона зазначає, що онлайн-булінг дає відчуття анонімності та відстороненості, що лише розкручує агресію.

Особливо пильнуйте, якщо діти ховають екрани, чистять історію повідомлень або починають захищатися, коли ви ставите звичайні запитання, додає Шоу. Це прямий сигнал, що щось не так: дитина може як сама ображати когось, так і бути жертвою цькування.

Звинувачення інших

Усі ми іноді шукаємо виправдання, каже Шоу. Але якщо ваша дитина майже ніколи не визнає провину і завжди перекладає її на когось іншого, на це варто звернути увагу. Фрази на кшталт "він сам заслужив", "вона просто влаштовує драму", "вони мене змусили" або "вони мене збісили" – це привід придивитися до ситуації уважніше.

"Коли дитина рідко бере на себе відповідальність, це свідчить про труднощі з усвідомленням свого впливу на інших і схильність перекладати провину. Діти-булери часто раціоналізують свої вчинки або применшують їх, кажучи "це не моя провина" чи "вони перші почали". Якщо реакція на таку поведінку вдома та в школі є непослідовною, це може ненавмисно закріпити такий формат дій", – пояснює доктор Бремс.

Брак емпатії

Емпатія у кожної дитини розвивається у своєму темпі, зазначає Шоу, але якщо ваш син чи донька сміється, коли хтось забився, висміює чужі почуття або проявляє байдужість, коли когось проганяють із компанії, це серйозний привід замислитися. "Сама по собі відсутність емпатії не робить дитину булером, але це те, за чим треба стежити. Також звертайте увагу на жорстокість до тварин, адже це часто стає містком до значно більших проблем", – каже вона.

Крім того, придивіться до компанії друзів вашої дитини. Чи не здаються інші діти злими? Паттон-Сміт зазначає, що токсичні підліткові групи часто підживлюють жорстокий гумор, соціальну ізоляцію, жарти за рахунок приниження інших, обзивання або повне ігнорування певних дітей у спільних справах.

"Група однолітків має найбільший вплив саме у підлітковому віці. Якщо друзі вашої дитини висміюють інших, мають локальні жарти для створення ізоляції або обожнюють драми, ваша дитина може просто підігравати їм – або ж переймати ці звички, щоб просто втриматися в компанії", – попередила Шоу.

Скарги та повідомлення зі школи

Якщо вчителі кажуть, що ваша дитина поводиться грубо з однокласниками, дражнить їх або постійно потрапляє в конфлікти, не відмахуйтеся від цього, радить Шоу. "Навіть якщо вдома дитина поводиться зовсім інакше, шкільне середовище може проявляти ті її сторони, яких ми вдома просто не бачимо", – пояснює вона.

Також не ігноруйте часті зауваження, виклики до директора чи інші дисциплінарні заходи, наголошує Паттон-Сміт. Ці події можуть свідчити про те, що поведінка вже переросла в булінг, особливо якщо дитина применшує значення того, що сталося. Варто відстежувати й надмірну конкурентність, наприклад, потребу перемогти за всяку ціну чи прагнення домінувати над іншими в іграх або в колі друзів. "Така поведінка може чітко вказувати на жагу до влади", – додає експертка.

Що можуть зробити батьки

Головне – бути готовими до контакту, спрямування та підтримки своїх дітей у міру їхнього дорослішання, зазначає Памела Роггеман, доктор педагогічних наук і декан Педагогічного коледжу Університету Фенікса. З віком булінг стає більш витонченим, і помітити його стає значно важче.

Батьки можуть зробити справді багато, щоби переконати дитину не займатися булінгом. Ось кілька кроків, які допоможуть скоригувати поведінку дитини та зупинити схильність до агресії.

• Регулярно розмовляйте, але не засуджуйте. Обговорюйте те, що діти бачать і чують навколо, пропонує Шоу. "Коли діти знають, що ви помічаєте їхнє життя і готові слухати, вони з більшою ймовірністю прийдуть до вас, коли щось піде не так", – переконує вона.
• Починайте з відкритих запитань і проявляйте емпатію. Починайте саме розмову, а не розбір польотів, радить Шоу. Запитайте: "Чи відчував ти колись тиск у своїй компанії, щоб поводитися певним чином?" або "Чи шкодував ти колись про те, що написав в інтернеті?". Цікавість працює набагато краще за намагання присоромити.
• Допоможіть дитині усвідомити наслідки вчинків. Почніть із запитання про те, що, на її думку, відчувала інша людина і як можна було б вчинити інакше наступного разу.

• Встановіть чіткі очікування щодо ставлення до людей. Дайте дитині зрозуміти, що у вашій родині доброта та відповідальність за свої вчинки не є предметом торгу. Хваліть, коли вона вчиняє правильно, і не забувайте про наслідки (санкції), коли вона порушує правила.
• Чітко окресліть свої цінності. Вони можуть бути продиктовані релігійними мотивами чо особистими переконаннями – в будь-якому разі, ви маєте бути прикладом для дитини і говорити їй про те, що є дійсно важливим для вашої родини.
• Стежте за діяльністю в інтернеті та використанням телефону. Контролюйте цифрове життя дитини так само пильно, як і шкільне, наголошує Шоу. Кібербулінг набагато важче помітити, і дітям простіше його виправдати. Ба більше, Марізен Рамірес, професорка кафедри охорони навколишнього середовища і гігієни праці в Каліфорнійському університеті в Ірвайні, зазначає, що відсоток учнів віком від 13 до 17 років, які хоча б раз у житті стикалися з кібербулінгом, з 2007 по 2023 рік зріс майже утричі (з 18,8% до 54,6%).
• Зверніться за професійною допомогою, якщо це необхідно. Булінг часто є лише симптомом глибших проблем, таких як невпевненість, тривожність, психологічна травма або труднощі з контролем емоцій. Терапевт або шкільний психолог допоможуть дійти до істинної першопричини та усунути проблему.

Часом також допомагає прислухатись до того, що саме і як каже ваша дитина. Раніше OBOZ.UA публікував 11 фраз, які вкажуть, що дитина почувається нещасною.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!