Чому скасування дистанційки може бути для дітей стресом: 9 причин та порад для батьків

У Києві з понеділка, 22 листопада, школярі з 1 до 11 класу повертаються до очного навчання. Скасували дистанційку для початкової школи, або і для учнів всіх класів у Львові, Івано-Франківську, Чернігові та ще в багатьох регіонах.

Батьки щасливі, діти – теж. Але не всі школярі прагнуть знову сидіти за партою. Якими можуть бути причини та як допомогти дітям безболісно пережити скасування дистанційки, – розповіла психолог Олена Шамрай "Освіторії".

1. Комп’ютерна залежність

Іноді дитині взагалі не хочеться відриватися від планшета, смартфона чи ноутбука. Реальність їм здається нудною, дратує. Зазвичай таке трапляється, коли батьки не контролюють, скільки часу син чи дочка "зависають" в іграх чи соцмережах. Тоді дистанційка для них – майже як чергова гра. У цьому немає нічого поганого, особливо якщо дитина ще в початковій школі. Але добре було б, щоб і спілкування, прогулянки, спорт, шкільне життя теж цікавили.

Є два варіанти: дитина почала проводити багато часу з гаджетом саме під час канікул та/або дистанційного навчання, або ж це вже сформована залежність.

Якщо це нова проблема, то батьки можуть:

• запропонувати відпочинок на свіжому повітрі,

• пройди спільний майстер-клас;

• зайнятись хобі разом з дитиною;

• одночасно обмежити час на гаджети, але якась розвивальна онлайн-гра чи віртуальна екскурсія (теж разом) необхідні, аби перехід не був різким.

Про сформовану залежність можна говорити, якщо дитина і півгодини не може провести без гаджета, а зниклий інтернет здатний довести її до нестями. У такому разі варто звернутися до психотерапевта.

2. Не підходить режим

Буває, причина дуже проста, але вагома: дитина є "совою", і ранні підйомі їй даються вкрай тяжко. Якщо є змога – краще перевести дитину до школи, яка розташована ближче до дому, або таку, де заняття починаються пізніше. Якщо ж ні – варто хоча би слідкувати, щоб школяр мав час виспатись.

Учням 1-2 класів можна навіть влаштовувати денний сон. Якщо зазвичай дитина пізно вставала, може не вистачати нічого сну може не вистачати. Вже в ліжку "сови" можуть ще годину, а то й більше, не спати.

3. Страх низьких оцінок

Це найтиповіша причина для учнів початкових класів. Більшість маленьких учнів упевнені, що будуть відмінниками. Перший негативний досвід, звісно, розчаровує. Особливо якщо вчитель поводиться "по-старому", непрофесійно: дорікає невдачами, соромить на уроці. Але це стрес, з яким дитина дасть раду.

Справжній страх розвивається лише якщо за так звані погані оцінки сварять або карають вдома. Особливо дитині важко, якщо батьки не займаються з нею вдома. Або навпаки – сидять над завданнями до першої ночі, при цьому так нервують та критикують, що і ці заняття починають викликати побоювання.

Головна порада батькам маленьких школярів – знизити вимоги до дитини, орієнтувати її на отримані знання і навички, а не оцінки. І, звісно, допомогти розібратися з прогалинами в знаннях.

4. Конфлікт з однокласником чи вчителем

А це вже найтиповіша причина небажання ходити до школи для підлітків. Сварки, непорозуміння з однокласниками може сильно ускладнити перебування дитини в колективі. Проблеми у школяра можуть бути і з учителем. В ідеалі це не має впливати на навчання, але в житті не завжди все буває правильно.

Ще одна причина – проблеми романтичного характеру: нерозділене кохання, проблемні стосунки чи прихільність, якої більше немає. Для однієї зі сторін може взагалі нічого не відбуватися, життя продовжується, а для другої навіть бачити цю людину в класі нестерпно.

Батькам варто спробувати дізнатися, що відбувається. Якщо з підлітком довірливі стосунки, після делікатних запитань рано чи пізно він розповість, що йому болить. Можливо, знайдеться спосіб розв’язати конфлікт чи змиритися з байдужістю "краша", як нині кажуть тінейджери. Поради (але не повчання) батьків можуть стати в пригоді. Інколи не обійтися без психолога.

5. Буллінг

Найгірший випадок – якщо в класі булінг. Страждає не лише жертва знущань, а інколи й свідок, який просто знає, що робити, і це його гризе. Бачити, як на твоїх очах когось ображають, і почуватися безсилим – теж важке переживання.

У такому випадку прямих запитань може бути не досить. Зрозуміти ситуацію можна, якщо терпляче та доброзичливо розпитати, як спілкуються діти на перерві, кого в класі бояться (чи немає таких), як жартують одне над одним, на що інші діти ображаються.

Якщо йдеться про цькування, батьки повинні звертатися до педагогів. Нині є закон про запобігання булінгу та цілий алгоритм, як діяти. Інколи доведеться розв’язувати питання навіть не на рівні школи.

6. Труднощі зі спілкуванням

У кожному класі є свої зірки, з якими всі хочуть товаришувати, та одинаки, з якими мало хто спілкується. Якщо дитина просто інтроверт, і тому втомлюється від спілкування, полюбляє усамітнення – тоді все добре.

Однак трапляється, що є проблема з умінням спілкуватися. Хлопчик чи дівчинка думають, чому ж обирають для гри та розмов інших, що зі мною не так. Поступово розвиваються комплекси. Якщо дитина не є жертвою булінгу, тоді зазвичай справа в низькій емпатії, невмінні правильно трактувати невербальні (безсловесні) сигнали, розрізняти чужі почуття. Усе це поправно: комунікативну компетентність можна розвинути, треба лише батькам приділити цьому час та увагу. Є чимало способів розвинути емоційний інтелект.

Трапляються випадки, коли з колективу випадають надто сором’язливі, тривожні діти. Треба знайти причину такої поведінки і допомогти розслабитися. Дати цьому раду може психотерапевт.

7. Перевантаження

Батьки хочуть для своїх дітей найкращого, і іноді стараються занадто – деякі школярі відвідують дуже багато різноманітних гуртків. На дистанційному навчанні їх не було, тож у малюків залишався час на ігри, у підлітків – на хобі. А коли школяру за звичайного формату навчання треба ходити в басейн щопонеділка, на англійську щовівторка, на тренування щосереди, до репетитора щочетверга – локдаун для нього стає такою собі оазою в пустелі. І якщо дитина асоцією очне навчання з великим навантаженням окрім неї, кількість секцій та гуртків варто зменшити.

8. Брак уваги

Це проблема 6–10-річних. Коли дитина була вдома, батьки постійно звертали на неї увагу. І на дистанційних заняттях сиділи, і спільно справами займалися, і на прохання часом розважали. Повернення до очного формату навчання може означати, що син чи донька почуваються дещо залишеними, тому й хочуть продовження локдауну. Пообіцяйте, що хоча б один вихідний буде присвячено дитині (і, звісно, дотримайте слова), – і проблема зникне.

9. Самостійність

Інколи старшокласники, а може, й самостійні відповідальні діти з 5-9-х класів під час дистанційних занять усвідомлюють, що вдома можуть навчатися швидше, а ще так їм цікавіше та зручніше. Не треба рахувати хвилини до кінця уроку, відволікатися на те, що бешкетують однокласники, проходити матеріал у тому темпі, як треба іншим та вчителю.

Тобто є діти, які дійсно усвідомили переваги дистанційного навчання та здатні самостійно себе контролювати і гарно засвоювати матеріал. Тоді це не проблема, а можливість. Родина має серйозно обговорити перехід дитини на дистанційне навчання. Нині для цього достатньо лише подати заяву.

Як раніше повідомляв OBOZREVATEL:

• У Луцьку під час онлайн-уроку з'явилось порно. Відео для дорослих одночасно побачили учні одразу кількох шкіл міста. А ще до уроку приєднувались невідомі, які лаялися та сміялися.

• В Україні – бум на приватні дистанційні школи. Багатьом батькам не подобається ні якість навчання на "дистанційці", ні якість знань. Тому деякі почали замислюватись про альтернативні форми навчання, і одна з таких – приватні дистанційні школи.

• Більш ніж половина українців негативно ставиться до дистанційного навчання. Порівняно з минулим роком, зросла і кількість громадян, які вважають онлайн-навчання небезпечним для психіки дітей.