Мати першого в Україні бакалавра з синдромом Дауна: мені не можна розслаблятись

Богдан Кравчук, житель Луцька, став першою в Україні людиною із синдромом Дауна, яка здобула вищу освіту. Хлопець закінчив Східноєвропейський університет і отримав диплом історика. Тепер Богдану запропонували роботу екскурсоводом у Волинському інституті післядипломної педагогічної освіти і він погодився.

Для Богдана взірцем є дідусь, Богдан Хмельницький, козаки та гетьмани. Запорізька Січ – найулюбленіша доба в історії України.

OBOZREVATEL поспілкувався з Євгенією Кінах, мамою першого в Україні "сонячного" бакалавра, і дізнався про підготовку до навчання, курйозні ситуації в університеті та подальші плани (далі – пряма мова Євгенії Кінах).

Вступ до університету

Любов до історії привив йому дідусь Василь Остапович Кравчук (у минулому – відомий уролог – ред.). Він йому читав казки, розповідав про гетьманів, козаків з самого дитинства. Все, що він говорив, Богдан почав запам’ятовувати з шести років. Коли дідуся не стало, я підхопила ідею з історією і продовжила знання ці розвивати. Нам пощастило з репетитором Лесею Бондарук. Вона знайшла до нього підхід, навчила робити презентації, систематизувала його знання. Саме завдяки їй лікарі видали довідку Богдану про профпридатність. Після цього він зміг піти навчатись.

Відео дня

Читайте: Модель із синдромом Дауна виграла престижний конкурс краси: її фото

Спочатку ми зареєструвались на пробне ЗНО. Коли все минуло добре, то вирішили піти і на основне тестування.

Якщо звичайній людині потрібно один-два рази, щоб запам'ятати, то Богдану – три-чотири. Я ж не скажу, що він у мене вундеркінд. І секрету ніякого немає. Просто потрібно вчитись і розвивати знання.

Однозначно, що він без мене не міг би вчитись. Таким дітям потрібен соціальний супровід. Цю функцію виконувала я. Поряд з тим, що Богдан не може зав’язати самостійно шнурки, не порахує здачі в магазині, він прекрасно пам’ятає основні історичні дати.

Навчання

На відміну від одногрупників, Богдану доводилось пів року, від сесії до сесії, набагато більше працювати, ніж одногрупникам. Ми наперед брали питання. Приходили на консультації до викладачів, вони ніколи не відмовляли Богдану і завжди допомагали. Відповідну літературу ми разом шукали.

При підготовці курсової викладачі також консультували. Що цікаво, при оформленні Богдан мав проблеми. Я йому допомагала. А от скласти список використаної літератури він умів грамотно робити.

Після занять він приходив з великим захопленням. "Мама, яка лекція була! Як цікаво! Вони так багато знають!" – так Богдан приходив з університету і ділився враженнями, бо любив, як пояснювали викладачі.

Курйозні випадки

Не все було так гладко на екзаменах і заліках. Одного разу Богдан прийшов на залік, витягнув білет, подивився, сказав "Ай, ні, я такий не хочу" і витягнув другий (сміється – ред.). Про такий випадок мені розповіли студенти. А викладач спитав його і той, і той білет. Богдан переляканий був і не знав, як так вийшло. Виявляється, що він не знав, що не можна два рази тягнути білет. А я не попередила його. "Мамо, ну сталась така прикрість", – сказав він мені. Він дуже щирий і наївний. Кожен має бажання покласти білет і витягнути другий. Але ми цього не робимо. А йому не сказали, що це заборонено.

Як закінчив університет, то любити історію менше не перестав. Після останнього державного екзамену сказала сину, що можна вже відпочивати. Приходжу в кімнату, дивлюсь – книжка в руках, лежить, читає.

– Богдане, тобі не набридло?

– Тоді я читав те, що треба, а тепер те, що хочу.

Читайте: Українка з синдромом Дауна перемогла в престижному конкурсі краси: фото

Богдану не вистачає логіки, щоб пов’язати елементарні речі. Інший студент знає дві-три дати по темі, а буде говорити пів години. А син у мене лаконічний.

Велика подяка викладачам. Жодного разу не відмовили в консультації. І не тільки в період сесії, а й в міжсесійний. Хоч і не були зобов’язані це робити. Одногрупники часто допомагали зорієнтуватись. Староста групи дзвонила мені і повідомляла про зміни в розкладі.

Про неприємні ситуації

Маючи дитину із синдромом Дауна, це не так просто. Не так просто витримувати косі погляди. Нещодавно ми заходимо в тролейбус і Богдан погладив по голові маленьку дівчинку. Мама шарпнула від нього ту дитину, як від прокаженого, і подивилась таким поглядом, що словами не передати. Так, мені було неприємно, але я навчилась не звертати на це увагу. Я не забула, але пішла дальше. Мені не можна розслаблятись, хоча б заради Богдана. Я люблю його таким, який він є.

Я вдячна журналістам, голові Волинської обласної ради Ігорю Палиці та ректору Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти Петру Олешку, бо завдяки громадському розголосу нам вдалось влаштувати Богдана на роботу. Зараз перед нами стоїть завдання виправдати надії людей, які нам повірили.

Поради батькам "сонячних" дітей

Іншим батькам я раджу любити цю дитину такою, яка вона є, допомагати і спостерігати, до чого вона має здібність: до малювання, музики, танців тощо. Тоді робити все, щоб дати розвиватись в цьому напрямку. Незалежно від форми пораження клітин. Якщо працювати, то результат буде. Я впевнена в цьому. Це ж звичайні діти, тільки їм потрібно прикладати більше зусиль.

У наш час соціум вже більше приймає "сонячних" дітей. Впроваджують інклюзивне навчання – це дуже добре. А 20 років тому ми були першопрохідцями. Багато педагогічних комісій проходили, щоб домогтись індивідуального навчання в школі. І я всім доводила, що він повинен бути в соціумі. Адже це велика праця вивести таку дитину в суспільство.

Як повідомляв OBOZREVATEL, підлітки із синдромом Дауна, які стали королем і королевою випускного балу, вразили зворушливою історією.