Ніколи так не робіть! 5 звичок батьків, які гальмують розвиток дитини: що таке "виховання газонокосаркою"
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Батьківське бажання втрутитись, щойно дитина втрапить у найменшу халепу, цілком зрозуміле і природне. Забутий зошит з домашнім завданням, сварка з другом, суворий вчитель чи розчарування від оцінки – часом здається, що простіше розв'язати проблему за дитину, ніж дивитися, як вона мучиться.
Однак психологи переконують: постійне спрощення життя дитині насправді ускладнює досягнення нею самостійності. І тут виникає поняття батьківської гіперопіки або так званого "виховання методом газонокосарки". Детальніше про нього розповідає видання Times of India.
Що таке газонокосаркове батьківство
Згадайте, як працює пристрій для догляду за газонами – під його леза потрапляє уже, що трапляється йому на шляху. Цей принцип ліг в основу метафоричного терміну lawnmower parenting – "газонокосаркове батьківство", який навіть увійшов до словника Cambridge Dictionary. Цей термін означає матір або батька, які намагаються усунути геть усі труднощі, з якими може зіштовхнутися його дитина.
У вихованні ним описують модель поведінки, коли дорослі втручаються ще до того, як дитина отримає шанс відчути розчарування, невдачу, розв'язати конфлікт чи зустрітися з наслідками власних дій. Проявляється вона в тому, що батьки через брак часу на перевірку доробляють за дитину шкільний проєкт, телефонують вчителю через низьку оцінку, втручаються в кожну суперечку з друзями або ухвалюють рішення, які дитина цілком здатна прийняти сама.
Мотивом таких дій зазвичай є любов, а не чисте бажання контролювати. Батьки прагнуть захистити дітей від болю, сорому та поразок і це нормально. Проблема виникає тоді, коли за цим захистом у дитини не залишається простору, щоб навчитися самотужки давати собі раду в складних ситуаціях.
5 звичок, які можуть свідчити про газонокосаркове батьківство
- Ви розв'язуєте проблеми раніше, ніж дитина отримує шанс спробувати сама
Дитина скаржиться на непорозуміння з однокласником, і ваш перший інстинкт – одразу написати його батькам. Ваше чадо плутається в завданні, і ви негайно берете все у свої руки.
- Вам важко дозволити дитині зазнати невдачі
Погана оцінка, пропущений дедлайн чи забута важлива річ викликають у батьків дискомфорт. Проте дрібні, відповідні віку невдачі є надзвичайно корисним і повчальним досвідом.
- Ви занадто часто говорите замість дитини
Є велика різниця між тим, щоб відстоювати інтереси дитини, і тим, щоб говорити від її імені щоразу, коли щось іде не так.
- Ви намагаєтеся усунути будь-який дискомфорт
Не кожен неприємний момент потребує втручання дорослих. Дитина може почуватися відстороненою, програти в грі, посваритися з другом чи відчувати роздратування під час опанування чогось нового. Це неприємний досвід, але він є невіддільною частиною дорослішання.
- Ви робите те, що дитина цілком здатна зробити сама
Питання не в тому, чи можуть батьки зробити щось швидше чи якісніше. Питання в тому, чи готова дитина за своїм розвитком спробувати зробити це самостійно.
Чому вміння відступити насправді допомагає
Завдання батьків полягає не в тому, щоб забезпечити своїй кровинці дитинство без жодних перешкод. Воно полягає в тому, щоб допомогти дитині розвинути впевненість та навички для подолання цих перешкод.
Іншими словами, іноді найкорисніше, що можуть зробити батьки, – це взяти паузу. Замість того щоб миттєво вирішувати проблему, запитайте: "Як гадаєш, що ти можеш зробити у цій ситуації?". Замість дзвінка вчителю допоможіть дитині сформулювати, що саме вона хоче йому сказати.
Замість того щоб везти до школи забутий ланчбокс, дозвольте дитині відчути цю незручність і поміркувати, як не забути про нього завтра. Мета полягає не в тому, щоб залишити чадо напризволяще, а в тому, щоб бути поруч, але не робити все замість нього.
Бути підтримкою не означає практикувати газонокосаркове батьківство
Існує тонка, але важлива межа між захистом дитини від реальної небезпеки та прагненням уберегти її від будь-якого розчарування. Дітям все ще потрібне втручання батьків, коли ситуація є небезпечною, непосильною або виходить за межі їхніх вікових можливостей. Самостійність має зростати поступово, а рівень підтримки – відповідати віку та обставинам.
Здорова середина зазвичай доволі проста:
- направляйте, а не контролюйте;
- підтримуйте, а не рятуйте;
- слухайте, а не біжіть одразу виправляти.
Зрештою, дитина, якій ніколи не доводилося долати навіть дрібні перешкоди, може вирости з переконанням, що для вирішення будь-якої проблеми їй завжди потрібен хтось інший. Зрештою випускає квіти саме некошена трава. І часом непогано собі про це нагадувати.
Раніше OBOZ.UA розповідав, які помилки роблять у дитинстві люди з високим інтелектом та розвиненими емоціями.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!