Президентський університет – дорога забаганка чи важлива новація

Кембридж, Оксфорд, Гарвард - храми науки, про які хоча б раз чув майже кожен житель планети. Мільйони молодих людей мріють сісти за парти цих величних вишів, не шкодуючи ані часу, ані коштів на здійснення мрії. Україна вирішила нав'язати конкуренцію освітнім гегемонам та “шокувати” світову спільноту грандіозним багатомільярдним проєктом - Президентським університетом.

Глава держави Володимир Зеленський ініціював на папері створення справжнього навчального раю з великими стипендіями та шаленими заробітними платами в понад 100 тисяч гривень. Щоправда, отримувати їх будуть лише одиниці студентів і педагогів. Якою ж буде “президентська мінімалка” - залишається тільки гадати.

Зведений з нуля університет вже за два роки має відкрити двері для так званих “людей майбутнього” з України та з-за кордону. Та скільки коштуватиме така ризикова амбіція? І чому навчатимуть молодь в інноваційному науковому центрі?

Аналізуємо і намагаємось знайти відсутні відповіді разом.

Більше практики - менше слів

За задумом ВУЗ мрії має зламати класичні університетські кліше. Креативні голови у високих кабінетах обіцяють організувати безпрецедентне для українських реалій навчання за принципом - 30% теорії і 70% практики. Гарантії ж національного та міжнародного стажування - бал у скарбничку переваг задуму.

У переліку запланованих спеціальностей - інформаційні технології, кібербезпека та штучний інтелект, а ще енергетичні, нано- і біотехнології, глобалізація та міжнародні комунікації. Лише низкою пропонованих термінів можна приголомшити пересічних громадян. Якщо ж по-простому - хтось боротиметься з хакерами, хтось стоятиме на варті антибактеріологічних воріт, а на когось буде покладено зовнішню дипломатичну місію. Словом, виховуватимуть захисників, інноваторів і просто еліту.

Планується, що “президентський” бакалаврат триватиме лише 3 роки замість традиційних чотирьох. Та чи не замало це для опанування стратегічно важливих фахів? Особисто для мене - питання риторичне.

Але чиновники запевняють - це буде високоякісна освіта із сучасними дослідженнями та інноваційною діяльністю. “Трикутник знань” - так нарекли концепцію в Міносвіти. Головне - щоб він не перетворився в “Бермудський” - і для фінансів, і для розвитку стратегічних державних галузей. А такі ризики існують - ще й досі багато політиків та експертів згадують в інтерв'ю про “лікарню майбутнього” Ющенка і про нафтові “вишки” Бойка. Тому хотілось би, щоб Президентський університет розвивався так само помпезно, як і був анонсований. Адже задум потребує непідйомних фінансів, частина з яких - кошти з кишень простих платників податків.

Ціна питання

Освоюватимуть 7 мільярдів гривень планомірно впродовж кількох років. Для кожної окремої будівлі свій кошторис: кампуси, апарт-готелі та лабораторії. Потужно і захоплююче, але задорого для країни, яка вимушено економить на всьому!

Для порівняння - щороку всі українські школи з держбюджету отримують трохи більш мільярду гривень. Не забуваємо і колізію з перевіркою цьогорічного ЗНО. Тоді твори з української мови та літератури перевіряв лише один екзаменатор, нівелюючи саму суть об'єктивного тестування. А тому питання “Звідки брати гроші на багатомільярдний масштабний проєкт?” постає як ніколи гостро.

Утім, в презентації Глави держави крім бюджетних асигнувань серед джерел фінансування зазначені ще і міжнародні донори та бізнес. На останній роблять ставку можновладці. Аргументи доволі прості - бізнес інвестуватуватиме у висококваліфікованих фахівців. Формула успіху логічна, але трохи наївна. Адже в минулому році капітальні інвестиції в освіту скоротилися більш ніж на третину і сумарно становили понад 3 мільярди гривень. Навряд чи слід очікувати жвавішої гри “у сніжки” купюрами підприємців і цього року.

Альтернативні рішення

Замість будівництва нового університету було б куди простіше покращити матеріально-технічну базу вже існуючих вищих навчальних закладів. Будь-який провідний технологічний ВУЗ не відмовився би від створення на власнїй базі новаційного інституту. І кошти заощадили б, і “нове покоління мега-стратегів” набрали б на навчання трішки раніше. А ще задурно розпіарили б ВУЗ. Тим паче потенційних претендентів серед закладів - вдосталь.

Наприклад, спеціальність "Кібербезпека" культивується в Київському університеті Ігоря Сікорського (КПІ), Харківському Василя Каразіна, Національному біоресурсів та природокористування і ще в десятку інших технічних вишів.

Нанотехнологіям навчають, зокрема, у Львівській і Запорізькій політехніках та Харківському університеті радіоелектроніки,

Опанувати біотехнології можна в Національному авіаційному університеті або ж у численних аграрних вишах.

Зрештою, фахівців з глобалізації та міжнародних комунікацій вже не перший рік готують в топовому Київському національному університеті.

Як бачимо, спеціальностями шостого технологічного укладу теперішніх освітян не здивуєш. А от гідних зарплат педагоги чекають ще з радянських часів.

Можливо, головний рушій створення Президентського університету - ідея зібрати всіх разом для ефективної співпраці?

В часи карантину і можливості дистанційного зв'язку - звучить сумнівно.

Тим паче, йдеться про навчання студентів, а не про побудову адронного колайдеру. Хоча, хтозна, що задумали гуру з високих кабінетів?.. Можливо, майбутні елітні спеціалісти скоро хизуватимуться, хто більше їх “наштампує”?

Але вже зараз точно зрозуміло, перший набір буде обмежений - лише 120 студентів. Добірні абітурієнти з найвищими балами ЗНО, креативом та наполегливістю. Звичайно, розпіареність проєкту привертає увагу нинішніх старшокласників та їхніх батьків.

Але чи тільки хайповість і гарна обгортка мають спонукати абітурієнтів до вступу?

Переваги освіти

Випускники Президентського університету гарантовано отримають робочі місця, обіцяють чиновники. Реалізувати таланти щасливчики зможуть у владних коридорах, провідних компаніях, наукових та державних установах. Кажуть, нарешті для молоді замайорить проміння надії на омріяне підкорення кар'єрних висот.

Та навіть проміння може обпекти, коли Сонце в зеніті

Ще одна ініціатива виглядає доволі сумнівно - зобов'язати випускників працювати лише в Україні. Така перспектива суперечить як вітчизняним, так і міжнародним законам і конвенціям.

Чи втілюватимуть обмеження - важко сказати.

Та все ж університет, попри вищезазначені ризики і недоліки, наразі на папері постає радше як райський оазис в освітній пустелі.

А що ж з іншими вишами?

На жаль, левова частина українських ВУЗів так і не мають достатньої кількості студентів, викладачів та матеріальної бази. Вже давно говориться про необхідність скорочення вищих навчальних закладів, та на практиці отримуємо появу нових.

Де знайти для новаційного храму науки найкращих викладачів? Навряд чи за кілька років вдасться виростити власних універсалів.

Якщо ж запросять іноземних професорів - чекай на додаткові витрати: пристойні умови проживання і мотиваційні кейси.

Очевидно - більшість педагогів просто покине напризволяще інші українські ВУЗи, отримавши золоті гори обіцянок-цяцянок.

Висновок

Президентський університет - свіжа, але не до кінця продумана ідея. Шикарні умови, наукові розробки, практикоорієнтованість, гарантоване працевлаштування після навчання - безумовні переваги проєкту. Та ці плюси залишаються лише декларованими. А космічні розцінки на будівництво, ймовірні обмеження та невідповідність обіцянок зарплатам - цілком реальні вже зараз. Саме вони змушують задуматися над рентабельністю новації.

Зрештою, стане Президентський університет лідером з наукових розробок чи пустопорожніх витрат - запитання, на яке справедливо дасть відповідь лише час...