Навіть у тих, хто змалечку розмовляє винятково українською мовою, стосунки з іменником "ціна", як правило, непрості. І не тому, що ніхто не любить платити за будь-що – ми часто машинально, за звичкою неправильно вживаємо прикметники із цим словом.

Відео дня

Яскравим прикладом помилки такого типу є словосполучення "дешева ціна". OBOZ.UA розбирався, що з ним не так і як казати правильно.

Почнімо з того, що звернемо увагу на тлумачення прикметника "дешевий". Словники пояснюють його так:

1. той, який мало коштує; недорогий;
2. низький, якщо йдеться про ціну;
3. в переносному значенні – нічого не вартий, пустий, мізерний.

Як бачимо, цей прикметник сам по собі завжди вказує на цінність. А отже доповнювати його словом "ціна" не потрібно, це вже буде плеоназм. Достатньо просто сказати про щось не дуже вартісне, що воно дешеве. Така характеристика вичерпна і не потребує уточнення іменником "ціна".

Якщо ж вам потрібно описати саме ціну, її рівень, то тут найбільш доречно буде вдатись до дихотомії висока-низька або нейтрального означення помірна. Саме таке поєднання притаманне українській мові. Зверніть увагу, що пара велика-маленька – тут теж не дуже вдалий варіант, якого варто уникати.

Цікавий факт: словосполучення "дорога ціна" в українській мові все ж існує. Щоправда, вживається воно лише в орудному відмінку – дорогою ціною. Це сталий вираз, яким описують щось, що стало результатом великих, непомірних зусиль, а то навіть і втрат.

Раніше OBOZ.UA пояснював, чому не варто казати українською мовою "згідно чого" і "відповідно чому".

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.