Відео дня"В Україні на вчителів часто дивляться як на людей другого сорту". Освітянка – про низькі зарплати, неправильну підготовку до школи і кордони з батьками
З героїнею нашого інтерв'ю ми познайомилися зовсім випадково. Переглядаючи рекомендовані відео в Instagram, натрапила на філіппінський тест, який визначає фізіологічну готовність дитини до школи: хлопчик або дівчинка мають виконати просту вправу – охопити голову та дотягнутися долонею до вуха. Діти, які не можуть справитися із завданням, не готові йти до першого класу.
Відео дняАвторкою вірусного ролика виявилась вінницька вчителька Ольга Танаскова. Освітянка працює з дітьми майже 20 років, також активно веде соцмережі, де ділиться фото та відео зі своїх занять. Вона вважає, що кожна дитина – це особистість, а навчання не може відбуватись через страх. Чому в Україні вчителів сприймають як людей "другого сорту", які помилки роблять батьки під час самостійної підготовки дітей до школи та скільки слів має читати першокласник? Про це та багато іншого – в інтерв'ю Танаскової для OBOZ.UA.
– Пані Ольго, ви вже досить тривалий час займаєтеся підготовкою до першого класу і репетиторством з учнями 1-4 класів. Не було бажання робити це в стінах школи? Чому?
– Насправді ні. Я створювала дитячий центр для власного сина, коли йому було лише 2 роки. Моєю метою було дати йому якісне середовище для розвитку, а не просто "організувати зайнятість". Тому питання "йти в школу" для мене навіть не стояло.
До того ж мій підхід до навчання та спілкування з дітьми суттєво відрізняється від того, як це зазвичай відбувається в школі. У школі потрібно чітко слідувати програмі, яку, на жаль, часто створюють люди, далекі від реального досвіду роботи з дітьми. А я вважаю, що кожна дитина – індивідуальність, тому і програму, і кожен урок я створюю відповідно до її потреб, темпу, інтересів і психологічних особливостей.
– Колишній очільник УЦОЯО Ігор Лікарчук вважає, що в педагогічні університети зазвичай ідуть ті, хто більше нікуди не зміг вступити. Відповідно і якість викладання таких вчителів залишає бажати кращого. При цьому, за останніми прогнозами, понад 40% вчителів планують піти з професії до 2030 року. Ключова причина – зневага до розумової праці. Скільки, на вашу думку, повинні заробляти вчителі, щоб це вважалося гідною зарплатою?
– У нашій країні й справді недостатньо цінується праця вчителя. Низька заробітна плата – це не просто питання цифр. Це про відсутність можливостей для розвитку: багато педагогів не можуть дозволити собі подорожі, якісне харчування, заняття спортом, повноцінний відпочинок. А без цього складно залишатися натхненним, енергійним і відкритим до змін. І як наслідок – на вчителів часто дивляться як на людей "другого сорту". Це дуже болісно і несправедливо. Тому ті, хто хоче більш гідного життя, шукають інші шляхи. І це абсолютно нормально.
Гідна зарплата вчителя, на мою думку, – це не менш ніж середній дохід у сфері ІТ або фінансів. Людина, яка формує мислення й цінності майбутнього покоління, має заробляти стільки, щоб жити гідно, а не виживати.
– Ваші відео про філіппінський тест на визначення фізіологічної готовності дитини до школи набрали просто шалену кількість переглядів – понад 100 тисяч. Ви пояснювали, що якщо дитина 6-7 років не може охопити голову та дотягнутися долонею до вуха, то не готова йти до першого класу. А якщо при цьому вона знає всі літери, читає по складах, додає та віднімає в межах 10 і відвідує купу гуртків? Що робити?
– Так, дійсно, мої відео про філіппінський тест набрали понад 100 тисяч переглядів – і це не дивно, адже він дуже простий у виконанні, займає менше хвилини й викликає інтерес не лише у батьків, а й у всіх, хто просто хоче спробувати "на собі". Саме тому цей тест так швидко віруситься в соцмережах.
Але дуже важливо розуміти: філіппінський тест – це лише один із маркерів фізіологічної готовності, і він не може бути єдиним критерієм для ухвалення рішення, чи варто дитині йти до школи. Навіть якщо дитина знає літери, читає, рахує і має купу гуртків – це не завжди означає, що вона психологічно, соціально чи емоційно готова до системного шкільного навчання.
Саме тому я часто проводжу прямі ефіри й багато розповідаю про комплексне поняття шкільної готовності: фізіологічну, інтелектуальну, емоційно-вольову, соціальну. Все пояснюю просто й доступно, щоб батьки змогли нічого не пропустити й зробили зважене рішення.
– Якщо підсумувати: як зрозуміти, що дитина готова до школи?
– Як зрозуміти? Ось базові кроки:
– Коли варто починати підготовку дитини до школи, щоб не відбити інтерес до навчання?
– Насправді підготовка до школи починається з народження – саме тоді, коли в дитини починають розвиватися пізнавальні функції: перше брязкальце, перша книжечка, перше "агу" – це вже елементи навчання.
Але якщо говорити про цілеспрямовану підготовку, то я рекомендую починати приблизно за два роки до школи. Так у дитини буде достатньо часу, щоб поступово й без стресу сформувати всі необхідні навички. Можна почати й за рік – цього теж буває достатньо, якщо заняття системні.
А от коли батьки згадують про підготовку за місяць до школи, результат, на жаль, часто буде дуже поверхневим – і це може призвести до труднощів у навчанні й втрати мотивації вже на старті.
– Які найпоширеніші помилки, на вашу думку, роблять батьки під час самостійної підготовки дітей до школи? Як НЕ треба вчити читати і рахувати?
– Дуже слушне запитання. Ось найпоширеніші помилки:
Підготовка до школи – це не про "швидше, більше, складніше", а про поступове формування базових навичок у комфортному темпі.
– Нещодавно мала розмову з подругою, яка вже багато років живе в Португалії. Вона була щиро здивована, що мій син у неповних 5 років досить гарно читає. Каже, що в португальських школах близько половини першокласників не вміють цього робити, мовляв, це завдання педагогів. Що думаєте з цього приводу? В якому віці варто вчити дитину читати?
– Ми справді живемо в різних освітніх реальностях. У країнах Європи, зокрема в Португалії, початок навчання у школі – це старт розвитку базових академічних навичок, зокрема читання. Усе закладено в програму: дитина приходить без уміння читати – і цього її вчать поступово, упродовж першого року.
В Україні ситуація інша. Хоча в Базовому компоненті дошкільної освіти не прописано прямо, що дитина має читати, на практиці все інакше. Коли дитина приходить у 1 клас, ніхто поступово не виводить її на навичку читання. Варто лише розгорнути буквар Болшакової, щоб побачити: букви подаються дуже швидко, буквально по кілька на тиждень, і вже з перших сторінок вимагається читання простих слів.
Тому, на жаль, батькам доводиться самостійно готувати дитину до школи – аби вона хоча б знала літери, розуміла, як утворюються склади, мала сформоване мовлення й достатній словниковий запас.
Коли варто починати навчання читанню? Усе залежить від готовності дитини. Оптимально – 5-6 років, але без примусу. Якщо є інтерес, можна починати раніше. Головне – не робити це "впоперек розвитку", тобто без базових мовленнєвих і когнітивних навичок.
– Скільки слів має читати дитина у першому класі? Для чого взагалі потрібна техніка читання? Пам'ятаю, я завжди читала швидко: у першому класі навіть, пригадую, встановила рекорд – 102 слова за хвилину. Але не можу сказати, що вважаю це якоюсь перевагою у дорослому житті. Зараз також читаю дуже швидко, але ловлю себе на тому, що це погано впливає на рівень сприйняття та відтворення тексту.
– У першому класі, згідно з державними вимогами, на кінець року орієнтир – 25-30 слів за хвилину. Але це не має бути головною метою. Набагато важливіше – розуміння тексту, вміння переказати, дати відповідь на запитання, висловити думку про прочитане.
І якщо дитина читає повільно, але розуміє, що читає – це значно цінніше, ніж "рекорди на секундомір".
– Чому дітям важливо вивчати вірші напам’ять? Як це впливає на розвиток їхніх розумових здібностей?
– Сьогодні, на жаль, дедалі менше батьків вивчають вірші з дітьми, а це одна з найпростіших і водночас найефективніших вправ для розвитку мислення. Навіщо дітям вірші?
– З якими дітьми вам найважче працювати? Ви підвищуєте голос на учнів? У чому ваш секрет навчання?
– Важко не з дітьми, а з очікуваннями дорослих – коли хочуть "результат за два заняття", "щоб читав і писав", але при цьому дитина ще не готова до цього ані психологічно, ані фізіологічно.
Якщо говорити чесно, іноді бувають емоційні моменти. Так, я можу насварити дитину. Але не криком і не наказом. Я працюю з дитиною як з людиною, яка заслуговує на повагу, навіть коли щось іде не так.
А секрет мого підходу простий:
Розуміти причину поведінки – якщо дитина відволікається чи протестує, я не сварю, а шукаю чому. Втомилась? Не розуміє завдання? Не виспалась? Це завжди про щось більше, ніж просто "не хоче вчитися".
Давати свободу в межах структури – діти не люблять тиску. Але коли є чіткі рамки (що, коли і навіщо), їм легше включатися у процес.
Завжди бачу в дитині особистість – не "учня №3 на 10:00", а малу людину з характером, звичками, сильними і слабкими сторонами.
Мій підхід – це навчання через розуміння, а не через страх. Діти найкраще навчаються не у тих, кого бояться, а у тих, з ким їм добре. Для мене це не просто слова – це щоденна практика.
– У Радянському Союзі приблизно до 1980-х років шульги вважалися "не такими", їх буквально перевчали писати правою рукою. Причому використовувалися різні методи – били указками, прив'язували ліву руку до стільця, цькували. Ви звертаєте на це увагу? Намагаєтеся перевчити дітей?
– Добре, що я не росла в часи радянської школи – цих методів і жорстких підходів я не пам’ятаю. Але знаю, що шульг дійсно примусово "перевчали", і наслідки цього іноді відгукуються навіть у дорослому віці – у тривожності, порушеннях письма, концентрації, координації.
Особисто я ніколи не перевчаю шульг. Це не звичка – це фізіологічна особливість мозку. У кожного з нас є домінантна рука, і у ліворуких дітей вона просто інша. Це не "недолік", а природна варіація розвитку. Моє завдання – не змінити дитину, а створити для неї комфортні умови навчання. Якщо дитина шульга, ми підбираємо зручну посадку, розташування зошита, розмітку, спеціальні канцелярські інструменти. І все – процес іде без стресу.
У сучасній педагогіці давно вже відійшли від ідеї "усіх під одну лінійку". Тому ліворукість – це не те, що треба виправляти. Це те, що потрібно розуміти й приймати.
– Ви скидаєте батькам фото та відео занять? Освітня омбудсменка Надія Лещик зауважує, що це може створювати додаткове навантаження на вчителів і має певні ризики.
– Я дійсно іноді знімаю відео із занять, але не на вимогу, а тому що мені це подобається як частина творчого процесу й блогерської роботи. Звісно, завжди з дозволу батьків. І завжди дотримуюся принципу: не знімати, якщо дитина чи родина цього не хоче.
Це радше про натхнення й довіру, ніж про "звітність". Я вважаю, що фото та відео можуть бути корисними для демонстрації прогресу чи підказки, як займатися вдома, але не повинні ставати обов’язком чи вимогою.
– Нещодавно в соцмережах натрапила на крик душі вчительки початкових класів, яка скаржилася на батьків, що "висмоктують з неї енергію". Мовляв, з дорослими буває значно важче домовитися і працювати, ніж із дітьми. Українські педагоги також часто розповідають про неповагу батьків до їхнього особистого часу. Можуть писати вчителям повідомлення та телефонувати ввечері, на вихідні й свята. Ви ставите якісь кордони у спілкуванні з батьками?
– Так, я ставлю кордони.
Я вчитель, а не чат-бот, який відповідає 24/7.
Поважаю час батьків і очікую того самого у відповідь.
Щоб мати сили на дітей, треба берегти себе.
Читайте також інтерв'ю з українською педагогинею Оксаною Лавриненко – про гіперопіку, російську мову в садочках і помилку з мультиками, яку роблять батьки: "Дитина не знає, яка на дотик трава, дерево чи м'яч".
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!