"Вчитель попросив не вживати слово "терористи". Українка – про булінг у школах Канади, втопленого директора та гуртки за 180 тис. грн

У школах Канади вся комунікація із вчителями відбувається через електронну пошту, дитина може попросити називати її they ["вони"], а вартість спортивних секцій іноді обходиться у річну зарплату українця. Безкоштовна піца, уроки фізкультури щодня та директор, якого топлять у резервуарі з водою. Уявили собі цю картину?

Відео дня

Також у школах дозволяють ходити в піжамі, вчителям ніхто не дарує квіти і цукерки, але діє дивний принцип: хто перший поскаржився на однокласника, той і має рацію. Про це та багато іншого в другій частині інтерв'ю розповіла українська журналістка Анастасія Шкала, яка вже майже чотири роки живе в Канаді.

– Поговорімо про шкільне харчування. Чи є якісь їдальні, де можна купити їжу? У TikTok випадково натрапила на відео, як мама збирає дитині в Канаді ланчбокс: кладе бутерброд, фрукти, овочі, йогурт.

– Система схожа: є гроші – замовляєш ланч у школі за повну вартість (було 80 канадських доларів на місяць – близько 2400 грн), немає грошей – плати скільки можеш або бери безкоштовно. При цьому не треба принизливо доводити, що ти незаможний, приносити довідки чи податкові витяги. Тут принцип і є урядова програма: всі діти мають бути нагодовані!

Влад якось прийшов зі школи і каже: "Дивлюся – черга стоїть, ну і я став. Мені дали піцу". Потім зʼясувалося, що це роздавали їжу "бідним". Насправді тут немає в школі такого поняття – просто роздають тим, хто хоче їсти, усім охочим без питань дають.

На острові ще всім дітям у школі видавали "тормозок" на вихідні – окремий пакет із їжею, консерви тунця, макарони, джеми, печиво тощо. Щоденне меню змінюється, намагаються робити під різні нації. Був і арабський фалафель, і піца, і карі, є обов'язкові опції для вегетаріанців, алергіків. Тому в школу заборонено приносити будь-які горіхи і взагалі – роздавати їжу, як в Україні на дні народження. Якщо сильно хочеться, то потрібно у всіх у класі дізнатися про алергії і виходити з цього.

У старшій школі, де зараз навчається мій син (перейшов у 10-й грейд), стоять автомати з газованою водою і снеками (платно, звісно), але багато дітей, зокрема і мій, беруть із собою ланчбокс із їжею. Знову ж таки – тут у школах повний інтернаціонал (наприклад, у Влада у класі навчалися діти з 15 країн, зокрема з Ямайки, Китаю, Афганістану, Великої Британії, Багам, Мексики, Малайзії, Індії, Конго тощо), і всіх задовольнити буває важко.

– Ще мене в соцмережах дуже вразило відео про уроки фізкультури, де вивчають теорію (нутриціологію, тарілку харчування), прийоми самооборони. Дійсно все так круто?

– Багато що, напевно, залежить від учителя. У нашій школі фізкультура – це часто "робіть що хочете": футбол, баскетбол тощо. До речі, уроки фізкультури – щодня, і це обов'язковий предмет. Бо дитячий спорт у Канаді – це популярно, престижно і часто дуже дорого, коли переходить із розряду "просто м'яч поганяти" в профі.

Багато шкіл мають свої команди, наприклад, у 7 класі Владу запропонували спробувати волейбол. Це безкоштовно, але тренування були перед початком занять о 8 ранку, а на ігри возять батьки. Рік він проходив, далі почався баскетбол, і Влад сказав: "Я – пас". Мене дуже вразило на іграх, як діти підтримують одне одного. Просто результативна подача – і вони плескають гравцеві, кричать: "Good job!". Водночас у разі невдач, зіткнень або ж влучив хтось комусь по голові м'ячем – немає агресії. Тренер теж не кричить: "Куди преш?!" або "Ти сліпий?!", а каже: "It's ok, don't worry!". Це дуже круто і приємно, дає бажання продовжувати.

Секція тхеквондо не при школі коштуватиме $165 (близько 5000 гривень) за два рази на тиждень. У нашому найближчому центрі так само є Acro Dance – $100 (орієнтовно 3000 грн) за 12 занять, бадмінтон – близько $10 (300 грн) за урок, йога приблизно так само, але платити потрібно наперед за 8-12 занять, басейн – $3 (90 грн).

Нещодавно в місцевій мамській групі читала про хокей. Тут серйозніші справи: екіпірування, ковзани, ціна залежить від рівня, ліги, чи прийняли в хокейну академію. Сезон у команді (вересень-березень) – $800 (близько 23 900 грн), якщо ще додаткові заняття, то це вже $2000 (майже 60 000 грн). В академії – цілих $6000 (майже 180 000 гривень!). У приватних хокейних клубах, кажуть, потрібно множити ще на 2-3! Плюс час на відвези-привези з тренувань, коротше, не для слабких духом батьків (сміється).

Крім того, тут дуже популярні баскетбол, бейсбол, фігурне катання, футбол (не сокер). Усі сім'ї займаються спортом за сезонами: влітку – байдарки, дошки, велосипеди, взимку – лижі, ковзани. Особливо мене вражають матусі, які бігають із візочками або катаються з ними на роликах.

– Освітня волонтерка і мама двох хлопчиків Ольга Ульріх в інтерв'ю OBOZ.UA розповідала, що в школах США діти спокійно можуть кинути пирогом у директора. Зізнаюся: історія мене дуже шокувала, хоча це цілком прийнятно для американського менталітету. Чи помічала ти щось схоже в канадських школах? Чи там така сама жорстка субординація між учителем/директором та учнями, як в Україні?

– Так, таке практикується. У нас був не пиріг, але теж я була в шоці (сміється).

Це був шкільний "карнавал". Начебто звичайний захід у стінах школи, але цікаві кілька моментів:

По-моєму, це дуже круто – бути на одній хвилі з дітьми, давати їм можливість піклуватися про молодших і своєю працею заробити якісь блага, наочно демонструвати, що вчителі – далеко не боги, яких "стояти-боятися" і "вам слово не давали". Вчительки можуть і у футбол на перерві з учнями поганяти.

– Ольга, яка вже багато років живе у США, звернула увагу на цікавий момент: якщо в Україні система освіти виховує вундеркінда, тобто робить акцент на знання, то американці навчають жити в принципі. Як у Канаді?

– Так і є. Тут нормально, коли дітям дають завдання прорахувати бюджет сім'ї або розпорядитися мільйоном доларів. Вони шукають реальні сайти з цінами на автомобіль, будинок і що там хочуть купити, не забувають про податки. Величезний наголос робиться на колективні завдання, роботи в групі, комунікацію між собою, спільні проєкти. Це те, що складно нашим дітям, тому що в нас у школах здебільшого всі роботи самостійні й одноосібні. Тому наших людей ставить у глухий кут таке дуже популярне тут поняття, як networking. У нас кожен сам за себе, тут же налагоджені зв'язки вирішують усе.

– Вона також розповідала, що приємно вразила американських освітян, коли почала носити їм подарунки та квіти на останній дзвоник. Чи прийнято таке в Канаді?

– Тут не прийнято дарувати подарунок вчителю і квіти, тим більше від батьків. Я жодного разу не робила і не бачила такого. Але наші люди часто цим займаються, пишуть у групах місцевих, радяться або, навпаки, пропонують свої товари на презенти в школу. Натомість вчителі часто роблять подарунки учням. Це дрібниці типу стікерів або популярного тут замороженого соку в трубочці.

– Яке ставлення в канадських школах до прогулів? Українська журналістка Поліна Новікова, яка після повномасштабного вторгнення виїхала до Німеччини і працює там учителькою, розповідала страшні речі: батьків можуть навіть посадити до вʼязниці за пропуски дітей. Чи існують якісь покарання? Інша наша співрозмовниця, видавчиня Поліна Неня, ділилась, як її синові заборонили відвідувати школу в Іспанії через те, що приніс швейцарський ніж.

– Прогуляти без причини не можна – одразу телефонують батькам, що дитина не дійшла до школи або пішла з неї. Вони відповідають за дітей. Пам'ятаю, як на острові був переполох через Влада. Там їздили шкільні автобуси і забирали за маршрутом дітей, а після навчання так само розвозили по домівках, батьки мали виводити і зустрічати.

Того дня шкільний автобус приїхав на 5 хвилин раніше. До нашого будинку кілька хвилин навпростець. Влад нормально вийшов із транспорту, в цей же момент ми вийшли з під'їзду. І тут телефонує схвильована класна керівниця, якій зателефонувала схвильована водійка автобуса через те, що дитину ніхто не зустрів, і вона пішла сама в порожнечу. Тато, звісно ж, пояснив, що все ок, ми одразу ж зустрілися і прийшли додому разом. Вчителька наполегливо попросила дати Владу слухавку, щоб упевнитися.

Наступного дня вже водійка автобуса запитала, чи все було добре, чи можна їй на майбутнє відпускати хлопчика самого і чи далеко йому до будинку, чи знає він, як туди дійти. Бо вони, коли їдуть маршрутом, фіксують кожного школяра на ім'я – забрали-доставили. Круто, звісно, і можна бути спокійним за свою дитину.

У Ванкувері майже немає автобусів, бо погода дає змогу гуляти, і всі живуть практично в пішій доступності від шкіл, кому далеко – везуть батьки або старші діти на великах їдуть. Тому контроль телефоном, а якщо потрібно, щоб дитина не вийшла через хворобу, то батькам достатньо зателефонувати в офіс школи, довідки не потрібні.

Якщо хочеться виїхати у відпустку посеред року – теж без проблем. Треба взяти спеціальну форму в школі, обійти вчителів і підписати, що вони не проти, і ти потім наздоженеш теми та проєкти (для цього є час перед уроками, коли вчителі всі чекають на тих, хто хоче наздогнати/позайматися додатково). Наскільки я знаю, якщо прогули дитини регулярні, а батьки не реагують, то шкільний округ може передати справу в соціальні служби або поліцію, у деяких провінціях є штрафи.

– Чи звертають у школах увагу на почерк? Яке ставлення до шульг? Наприклад, в СРСР їх примусово перевчали писати правою рукою.

– Ні, не звертають уваги ні на почерк, ні на помарки. Діти можуть писати олівцями, стирати, майже всі пишуть напівдрукованими літерами, каліграфічний почерк тут дуже в небагатьох і точно не в школі (сміється). Немає зошитів, полів, підрахунку і відступу клітинок (зошитів у клітинки теж майже не використовують, усі в лінію). Пишуть на роздрукованих завданнях або на аркушах у лінію, це все, поки потрібно, зберігається в папці-швидкозшивачі.

А яке може бути ставлення до шульги, я навіть не знаю. Це ж не патологія, і мені здається, ніхто ніде давно не перенавчає їх на праву руку. Єдине, що син каже, запитують на уроках праці (робота з металом, деревом, кухня), тому що від цього залежить техніка безпеки на верстатах і з приладами.

Якщо торкнутися теми "нетипових" дітей, то в Канаді всі діти навчаються разом: діти з інвалідністю, діти з аутизмом, різними розладами – усі разом, можливо, з додатковими помічниками, присутніми в класі. І так, вони можуть поводитися дивно або галасливо – у загальній масі інші нормотипові діти ставляться з розумінням, намагаються допомагати їм, не ображають. У моєму місті є школа, де навчаються діти, які повністю не чують, – теж змішані класи з тими, хто чує.

– Як відбувається комунікація з учителями? Знаю, що в Німеччині та США спілкування йде через e-mail. Чи є батьківські збори? На що здаєте кошти?

– Батьківські збори бувають двічі на рік. Кожному призначено свій час, учитель говорить про учня віч-на-віч з його батьками. Це економить час і залишає всю інформацію конфіденційною.

Після ковіду прижилася практика онлайн-зустрічей: обираєш зручний час і спілкуєшся 10 хвилин. Чесно зізнаюся, скористалась лише раз – немає часу через роботу, та й не бачу в цьому сенсу особливого.

За кожним предметом йде звіт у шкільній програмі після завершення семестру, і я так бачу, де прогалини та успіхи. Уся комунікація зі школою йде через e-mail: якщо щось трапляється або вчитель бачить, що дитина не встигає, – одразу пише листа, ти так само відповідаєш, і ви домовляєтеся, що робити.

– За даними досліджень, понад 51% українських школярів віком 10-14 років зіткнулися з булінгом, а 67% підлітків 11-17 років мали досвід цькування. Як цю проблему вирішує школа в Канаді?

– Як я раніше згадувала, вся комунікація зі школою йде через e-mail. Так само тут заведено реагувати на конфліктні ситуації в школі. Я одразу пояснила синові, що тут не можна вирішувати проблеми кулаками – ти йдеш до вчителя і скаржишся. І так, за нашим менталітетом це непросто і соромно, але в іншому разі проблеми будуть у тебе.

Кажуть, тут принцип: хто перший поскаржився, той і має рацію. Можливо, і так. У Влада була ситуація, коли його словесно діставав однокласник, фізично він слабший за сина, тому булив матюками, а оскільки наполовину росіянин, можна уявити, що вiн говорив.

Вчителька помітила конфлікт за їхніми позами й обличчями, але не зрозуміла через мову, в чому суть. Вона написала мені розгорнутого листа: що сталося, коли, яких заходів вона вжила, що вона тримає це питання на контролі. Я, зі свого боку, написала листа директору, зазначила, що це не перший випадок із цим учнем, що ще в молодшій школі були конфлікти з іншими українцями (і це правда), що "це дискримінація за національною ознакою, яка спричиняє душевні страждання та заважає навчанню мого сина". Головне – гарно й правильно все описати, що, по суті, і є правда, просто ми так не звикли. Як результат – їх обох викликали до начальника охорони школи, де в присутності психолога кожен розповів свою версію ситуації.

Хлопчик намагався сказати, що він не знає значення слів російською, типу просто повторив, що чув. Влад переклав чітко, що він сказав і в якому контексті, англійською, і педагоги зробили свої висновки. Нам повідомили, що викликали його батьків до школи, хлопчика відсторонили на кілька днів від навчання. А нас попросили ввійти в "дуже важку життєву і сімейну ситуацію" цієї дитини, і більше ніяких проблем із нею не було, конфлікт залагодили. Насправді тут із такими справами дуже серйозно, кілька подібних ситуацій – і в особовій справі учня з'явиться відмітка про агресивну або деструктивну поведінку, яка надалі буде супроводжувати його і під час вступу, і навіть під час прийняття на роботу.

– Які правила щодо використання гаджетів діють у школах Канади? Наприклад, заборона смартфонів у нідерландських закладах освіти показала несподівані результати: учні стали більш зосередженими та мають кращу соціальну взаємодію одне з одним.

– У нашій школі телефони заборонені на уроках, якщо тільки вчитель не дозволив з якоюсь освітньою метою.

У молодшій школі були повністю заборонені, навіть дзвонити батькам можна було тільки з офісу і навпаки. Але, чесно кажучи, діти все одно примудряються нишком користуватися – на те вони й діти.

– Пам'ятаю, ти якось писала в Facebook історію, як твій син Владислав не дозволив його називати в школі Владом, тому що для канадців Влад – це Володимир. Твоя дитина не хотіла асоціюватися з президентом країни-агресора Володимиром Путіним. Яка у вашій школі загалом ситуація з росіянами? Чи порушується тема політики?

– Звісно, питання порушуються і щодо України, і щодо Палестини, оскільки навчаються діти з усіх країн – це неминуче. Канадці розуміють, що живуть у мультинаціональній країні, де всі іммігранти. Тому вчителі, звісно, намагаються згладити кути, але це вдається не завжди.

Син моєї подруги робив проєкт у молодшій школі й обрав темою Україну. Вчитель попросив дитину не використовувати слово "терористи". Зрозуміло, які емоції це викликало в дитини та батьків. Мама пішла до школи і популярно пояснила, що відбувається на нашій батьківщині, хто винен і що ми маємо повне право називати агресорів і вбивць своїми іменами. Наступного дня вона отримала листа, що її син має право писати, як він відчуває, і перепросили за непорозуміння.

– Які обмеження чи правила щодо одягу діють у школах Канади? Бачила відео, що діти можуть прийти до школи в піжамі.

– Жодних обмежень щодо одягу та зачісок немає. Ходять як хочуть і в чому хочуть. Часто можна зустріти в піжамних штанях у клітинку і кроксах.

Є спеціальні дні, коли всі приходять у піжамах – і вчителі теж, є дні рожевої та помаранчевої футболки, коли всі вдягають їх. Перша – це акція проти булінгу, приниження, тиску та агресії, друга – пам'яті представників корінних народів Канади, які постраждали від системи індіанських шкіл-інтернатів. Перед Різдвом часто влаштовують цілий тиждень прикольних вбрань. Наприклад, у понеділок усі приходять у новорічних шапках, у вівторок – у червоному та зеленому одязі, середа – день святкових светрів, четвер – божевільні зачіски, і на завершення – піжамна "туса".

На Геловін усі приходять до школи в костюмах, усі – це і вчителі, звісно ж. Ось тут є правило: ніякої зброї, навіть іграшкової, ніяких костюмів, що натякають на якусь націю або народ, ніяких костюмів, що принижують будь-який гендер. А гендер тут може вибирати кожна дитина! Тут заведено біля імені в листі в підписі, наприклад, вказувати, як звертатися: he, she, they. Ще коли ми заповнювали анкету для зарахування до школи, у ній було таке запитання, і варіантів відповідей було більше двох. Якось у домашці з французької мови вчителька написала в поясненні, що подружка (вона) – це elle, він – il, і якщо друг вважає себе "вони" – то це iel.

Зізнаюся, що це для нас дивно. Але, виявляється, в результаті загальнонаціональних консультацій із зацікавленими сторонами Статистичне управління Канади включило нові та змінені питання про стать при народженні та гендер у Тест перепису населення 2019 року.

Зазначу одразу для тих, хто не в темі: гендер – це не про сексуальну орієнтацію. Ось дослівне пояснення на сайті уряду: "Гендерна ідентичність" належить до внутрішнього відчуття людини як жінки, чоловіка, того й іншого, ні того, ні іншого або десь у гендерному спектрі. Він впливає на те, як люди сприймають себе і одне одного, як вони діють і взаємодіють, а також на розподіл влади і ресурсів у суспільстві. Питання визнає, що гендерна ідентичність може змінюватися з часом".

Наразі є сім варіантів відповіді на це питання, включно з жінкою, чоловіком, небінарною людиною, трансчоловіками та жінками і... Two-Spirit. Це термін, який використовують деякі корінні народи Північної Америки для позначення людини, що втілює в собі як жіночі, так і чоловічі духи. У класі Влада є одна дівчинка they, є і викладач-трансгендер. До речі, синові важко сказати, якої статі вони були спочатку, і це його взагалі не турбує. Часто можна чути здебільшого від наших іммігрантів, що тут нав'язують ЛГБТ, але мені здається, що це просто відкрита інформація для дітей про всі аспекти життя і підтримку людей. Так, у школах висять веселкові прапори, так вони ж є і на церквах теж.

– Нещодавно ми публікували звернення вчительки з Туреччини до батьків, яке стало вірусним. Педагогиня наголошувала, що її робота – вчити дитину, але для того, щоб отримати гарний результат, батьки також мають працювати над певними речами. Яку роль як мама ти відіграєш у навчанні Влада?

– Я особисто жодної ролі не відіграю в навчанні сина. Я своє відпахала в молодшій школі України (сміється). У Канаді тільки один раз змогла допомогти Владу – в написанні твору, і тільки тому, що сама навчилася писати за всіма правилами до цього в канадській школі для дорослих. На цьому я собаку з'їла. Решта – нереально, бо тут діти навіть у стовпчик рахують не так, як нас вчили. Що вже казати про терміни.

Взагалі, в батьків, які працюють, немає часу спочатку самим вивчити предмет, а потім допомогти дитині. Волонтерство в школі теж відпадає з нашими графіками роботи. Звісно, мами, які не працюють, повністю залучені і жартують, що працюють таксі для дітей, розвозячи по школах/секціях, приходячи на концерти і ярмарки. Маємо що маємо (сміється).

Читайте також на OBOZ.UA першу частину інтерв'ю з Анастасією Шкалою: Діти працюють з 12 років, а зарплата вчителя в 7 разів вища, ніж в Україні. Українка – про школи в Канаді, де нема поборів і домашніх завдань.

Також на OBOZ.UA інтерв'ю з освітянкою Людмилою Крижановською – прихильницею системи Монтессорі, яка працює в Австрії: вчителі заробляють до 3 тисяч євро, а батьки у школі читають дітям книги.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!