"Батьків садять до в'язниці за прогули дітей". Українка – про бюрократію в Німеччині, проблеми з гуртками і те, на що вистачає зарплати вчителя

Колишня українська журналістка Поліна Новікова вже майже три роки з сином проживає в невеличкому містечку в Баварії, куди була змушена тікати після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У першій частині інтерв'ю вона розповіла OBOZ.UA про головні відмінності між нашою та німецькою системами освіти, зізналась, як їй вдається працювати у Німеччині вчителькою без відповідного диплома міжнародного зразка, а також назвала проблему, з якою стикаються там майже всі юні українці.

У другій частині розмови поговоримо детальніше про навчальний процес, особливості державної і приватної освіти, шкільне харчування та те, на що реально вистачає зарплатні вчителя в Німеччині. Як відбувається оцінювання знань? Чому німецькі школи краще не прогулювати? Що не так з гуртками? Про це і загалом про життя в Німеччині, яка відома своєю бюрократією, читайте далі.

– Поліно, розкажіть, будь ласка, як у Німеччині проходить перший день навчального року?

– Якщо ми говоримо про першокласників, то це зазвичай справжнє свято. Немає жодних лінійок. Діти приходять до школи з конусоподібними картонними пакетами "шультюте" (Schultüte), які готують їм батьки, фотографуються, розважаються. Пакети наповнені цукерками чи канцелярським приладдям. Можна купити, звісно, готовий конус, але батьки люблять робити їх самостійно. Це цілий процес!

Щодо інших класів. У перший день рідко буває навчання. Діти просто приходять до школи, обіймаються і спілкуються з друзями, знайомляться з новими однокласниками чи вчителями. Але також немає лінійок, жодних вказівок, кому як одягатися. Інколи, до речі, за бажанням батьки можуть організувати маленьке свято на вулиці біля школи. Приїжджає фургончик, де продають різні напої за символічні 1-2 євро (44-88 гривень). Батьки, зі свого боку, роблять, наприклад, хот-доги чи ще щось.

– Яка система оцінювання у школах Німеччини? Скільки предметів учні мають щодня?

– Я працюю в початковій школі, то тут шестибальна система оцінювання. Шість балів я ще не бачила, тому вважатимемо, що вона п'ятибальна. Але все не так, як в Україні, бо "1" – найвища оцінка, а "5" – це дуже погано.

У першому класі оцінювання майже нема, просто перевіряють, чи виконане домашнє завдання, і ставлять смайлик. Оцінки починаються з другого класу і то – за бажанням учня. Наприклад, у нас із сином було зібрання з вчителькою. Вона сиділа з ним за однією партою, а я та інші батьки десь на задньому плані, і запитувала, чи комфортно в класі, як йому навчання. Цікавилась, що подобається, а що ні, що б мій син хотів би змінити і чи комфортно йому буде, якщо вона ставитиме оцінки. Були діти, які казали, що не готові, то вчителька продовжувала ставити їм смайлики, але з другого класу вже все серйозніше. Цікавим є оцінювання домашніх завдань. Все обмежується галочками – виконано чи не виконано. Безпосередньо оцінки ніхто не ставить. Як і на уроках. Оцінюють уже контрольні роботи та проби (тести).

Наприкінці четвертого року навчання дитині видають табель, за яким вже зрозуміло, куди вона може йти далі. Наприклад, щоб продовжити навчання в гімназії, треба набрати середній бал 2,33 з трьох предметів (планку зараз підвищили, а раніше було 2,66) – з математики, німецької мови та аналога предмета "Я пізнаю світ".

Щодо розкладу. Його складають так, щоб у перших класів було не більше чотирьох предметів. Тобто навчання починається о 08:00, закінчується (якщо ми говоримо про першачків) о 12:20. Але важливо, щоб діти були на місці за 15 хвилин до початку уроку, тобто близько 07:45. У другому класі уроків трохи більше, але я не бачила, щоб їх було понад 6.

– Скільки часу тривають уроки і перерви?

– Важливо зауважити, що в німецькій школі немає уроків по 45 хвилин, як у нас. Це радше нагадує пару в університеті. Тобто 1 година 30 хвилин. Далі йде велика перерва тривалістю 20 хв. Знову пара. І тоді вже перерва 15 хвилин. Точніше 10, але дзвоники спеціально налаштовані таким чином, що, наприклад, коли дзвонить дзвінок, діти мають ще 5 хвилин, щоб добігти до класу, переодягнутися.

Тут така система: коли учні приходять до школи, вони завжди перевзуваються. Це не залежить від сезону. У них повинно бути взуття для школи і взуття для вулиці, окремо ще для спорту.

Усі перерви проходять на вулиці. Наприклад, у нашій школі три перших класи, три других класи, три третіх і три четвертих. І територію облаштовано так, що з обох боків є подвір’я. І от діти діляться між собою, хто в якому дворі проводить час. Іноді навіть офіційно складають розклад. Діти завжди на вулиці! Виняток – це коли падає сильний дощ або сніг, тобто несприятливі погодні умови. У дітей є ще запас часу добігти до класу, перевзутися і спокійно чекати на початок уроку.

На великій перерві учні можуть сходити поїсти. На території школи є невеличкий буфет, де продають лише хлібобулочні вироби. Від пекарні приїжджає невеликий фургон, у школу заносять булки і продають за смішними цінами. У магазинах такі хлібобулочні вироби коштують значно більше. Наскільки я розумію, це спонсорує безпосередньо міська влада.

– Розкажіть детальніше про харчування у вашій школі. Скільки приблизно коштує стандартний обід для дитини?

– Їдальня розрахована на тих дітей, які ходять на групу подовженого дня. Нема такої системи, як у нас, що можна зайти щось придбати. Харчування оплачують батьки, але якщо в родині низький дохід, то воно може бути безкоштовним, тому що оплату візьмуть на себе соціальні служби.

На сьогодні повноцінний обід коштує 3 євро 80 центів (близько 167 гривень), при цьому я неодноразово бачила, як діти беруть добавку. Офіційно ніде не прописано, що можна так робити, але їм ніхто не відмовляє. Зазвичай на обід – суп, друга страва, салати без майонезів, просто овочі та десерт. Мені подобається, що зважають на різний еміграційний склад школи, і завжди, наприклад, м'ясо і гарнір йдуть окремо, тобто можна замовити лише макарони. Є багато місцевих страв, є інтернаціональні – лазанья, болоньєзе, грецькі страви.

– А українська кухня є?

– Ні, українську поки що не запровадили. Було навіть анкетування, де запитали, що хочуть їсти наші діти. Вони, звісно, написали "борщ", але, напевно, ще зарано для нього...

– Як загалом прийняли вас вчителі та учні? Чи були ситуації, коли вас принижували або, як зізнавалася біженка із Запоріжжя, яка також проживає в Німеччині, що відчували себе другосортною?

– Не помічаю негативу, от без перебільшень, жодного разу не було такого відчуття. Мене гарно прийняли і вчителі, і просто безліч людей. Німці не розуміли, що таке Україна. Як зараз пам'ятаю: стояла на зупинці і розповідала вчительці мого сина про те, що Україна – це дуже сучасна країна. Наприклад, що таке застосунок Дія, лякала німців тим, що там можна за дві хвилини зробити довідку, отримати якийсь витяг тощо. Вони були здивовані, коли побачили, який у мене телефон. Я пояснювала, що це за зароблені кошти, тобто не подарунок. Навіть озвучила розмір своєї зарплатні, яка в мене була напередодні війни, хоча німці не люблять розмовляти про цифри. Але я це навмисно робила для того, щоб вони розуміли, який у мене був рівень життя до початку повномасштабного вторгнення РФ. Мені подобалося бачити цю реакцію.

Ще, наприклад, я розповідала, як довго ми збирали на авто, десять років заощаджували і змогли придбати те, яке хотіли. Бо спочатку доводилося пояснювати, що українці втікали не від бідності, а від війни. Мені вдалося донести ідею, що людина, яка має якісь знання, може працювати в будь-якій країні, і не обов'язково обирати роботу, яка не подобається.

Знаєте, в мене наявний трохи синдром самозванця (усміхається). На тренінгах з підвищення кваліфікації (Fortbildung), де сиділи місцеві вчителі, тобто навіть емігрантів не було, думала: "Боже, що я тут роблю?" Але якось швидко себе опанувала і потім бац – вже стояла біля дошки та пояснювала, як викладаю німецьку мову! Маркером малювала схеми, розповідала про ігри, які вигадала для дітей. Потім сідала і думала, що це було (усміхається).

– Хто забезпечує школярів зошитами та підручниками?

– Забезпечує, в принципі, школа, але є позиції, які вона не оплачує. Наприклад, за навчальним планом централізовано замовляє вчитель – батьки здають кошти на зошити йому.

У першому класі зазвичай це трохи дорожче – доведеться викласти близько 100 євро (4370 гривень), але вчитель закуповує все, батькам залишається лише придбати рюкзак, пенал, канцтовари. Другий, третій клас – дешевше. Наприклад, мій син зараз навчається в третьому класі, то цього року я заплатила всього 45 євро (неповних 2000 гривень). Також раз на квартал треба здати близько 5 євро (219 гривень) на ксерокопії для навчання. Але зараз є розпорядження про захист довкілля. Тому школи вже майже відмовилися від зошитів, натомість переходять на формат планшетів.

Якщо сім'я на соціальних виплатах, то знову ж таки за це платить організація, яка забезпечує тих, у кого невеликий прибуток. Директорка школи, де я працюю, влаштовувала акції, якісь читання, де німецькі школярі таким чином заробляли кишенькові гроші. Дітям, у яких не було куртки чи зимового взуття, дарували сертифікати на похід до взуттєвого магазину чи до магазину одягу. Вона все це помічала, але просила також, щоб і я підказувала.

– А як у німецьких школах ставляться до прогулів?

– Усе серйозно настільки, що якщо дитина не прийшла до школи і немає повідомлення від батьків, їй одразу телефонують. Якщо батьки не виходять на зв'язок, можуть і поліцію викликати. Тому що школа – це Pflicht, це обов'язок. Це не так, як у нас: можна прийти, можна не прийти. І якщо дитини не з'явилася в школі та немає інформації про її стан, це привід задуматися, що з нею щось трапилося. Тобто її права не виконуються, батьками зокрема.

Наведу цікавий приклад, про який часто говорили ще років 10 назад. Під час канікул всі авіаквитки масово дорожчають. Це правда, я сама перевіряла. Я нікуди не літала, але просто мені було цікаво. Вони дорожчають утричі. Тобто якщо один квиток, наприклад, коштував 150 євро (6561 гривня), він коштуватиме всі 500 (21 870 гривень), і це тільки на одну людину.

І дуже хитрі батьки вирішують, наприклад, полетіти на день-два раніше. За правилами можна взяти так званий дозвіл у директора школи, що він/вона проінформовані, що дитина раніше йде на канікули. Навіть форма довідки така існує. Але є категорія батьків, яка не хоче це афішувати. Вони купують квиток втричі дешевше, їдуть в аеропорт, а там – поліція, яка одразу виписує штраф. І тут така система, якщо ти два чи три рази отримуєш цей штраф, а штраф немаленький (може бути до тисячі євро!), на третій раз можуть спокійно посадити когось із батьків до в'язниці. Тобто це не жарти, це реальна система.

Тому в Німеччині дуже уважно ставляться до відсутності. Якщо ви попередили, без проблем. Раніше було таке ж правило, як і в нас, що три дні можна пропускати навчання без довідки. А з четвертого дня треба вже мати довідку. Але десь на початку року директорка нашої школи написала всім листа про те, що тепер скасовується норма про три дні. Щоб не перевантажувати медичну систему. Я сама з таким стикалася: приходиш до лікаря, а там сидить 20 школярів, щоб лише взяти довідку.

Якщо дитина погано почувається, не хворіє на щось важке на кшталт ковіду чи вітряної віспи, скарлатини, різних груп грипу, то батьки повинні просто попередити про її відсутність – через портал. У такому разі довідка не потрібна. Хоча бувають випадки, що в деяких дітей вчителі такі довідки вимагають, якщо їх не було більше трьох днів. Чому? Тому що бувають різні батьки насправді, і лише вчителька знає, яка ситуація вдома.

– Яка в Німеччині система позашкільної освіти? Чи діють на території школи гуртки та як вони працюють?

– Це трішки мій біль. Весь час є прагнення переїхати в більше місто. Але тут настільки неймовірна природа і чисте повітря... Мені хотілося б, щоб у дитини був більший вибір секцій. Наприклад, подовжений день тут триває до 16-ї години, загалом є невеликий креативний гурток, де щось роблять, вирізають, готують якусь запашну олію для салату, тобто ідеї різноманітні. Є спортивний гурток, де різні настільні ігри, є ще творчий. Дуже аматорський характер цих гуртків. Англійську мову, якийсь паркур, гурток конструювання LEGO взагалі знайти нереально. Звісно, у великих містах це все є, у маленьких мало не катастрофа. Не ти обираєш гурток, а гурток обирає тебе.

Але Баварія – це про футбол, про хокей. Навіть у нашому містечку є льодова зала, де тренується місцева команда. Також дуже великий стадіон для футболу.

Наприклад, мій син грає у великий теніс, і що важливо сказати, це все доступно, майже безкоштовно, тобто в Києві я б ніколи не змогла собі таке дозволити. А тут навіть я у 37 років пішла займатися тенісом, бо зрозуміла, що не зможу від цього відмовитися. Також є плавання. Але якщо в Україні ми звикли відвідувати заняття три-чотири рази на тиждень, то проблемою всіх гуртків у нашій місцевості є те, що вони раз на тиждень. Може, це непогано, бо є вибір і головне, що дитина зайнята.

Якщо дитині подобається займатися, а батьки не можуть оплатити, вона все одно відвідує. Ніхто в неї не запитає, де гроші. Мені ця система подобається.

– Чи відрізняється безкоштовна освіта від тієї, що в приватних закладах освіти? Яка вартість у приватних?

– Цікаво те, що в приватних закладах зарплата вчителя чи вихователя нижча, ніж у державних. Тому всі й намагаються потрапити саме в державні. Але проблема в тому, що якщо у приватний тебе візьмуть без визнання твого диплома, то в державний заклад потрапити нереально. Такі правила. Мені пощастило, тому що коли ми з сином приїхали в Баварію в 2022 році, у школі, де я зараз працюю, був дефіцит кадрів.

У державних закладах навчання безкоштовне, а рівень освіти нічим не гірший, ніж у приватних. У приватні зазвичай ідуть діти послів або ті, в кого рідна мова – англійська. Приватні заклади є в більших містах. Ну наприклад, у містечку з населенням 40-60 тисяч осіб вже можна знайти дитячий садок Монтессорі, який обійдеться батькам у 200 євро (8750 гривень) на місяць.

Але особливість приватних закладів у тому, що коли ти зайдеш на їхній офіційний сайт, то цінника не побачиш, бо... ситуація з кожною дитиною індивідуальна. Умовно: ти можеш розповісти, що втік від війни, отримуєш соцвиплати – тобі підуть назустріч, можливо, навіть буде якесь спонсорство. Бувають знижки тощо. Тобто все вирішується в індивідуальному порядку.

Більшість німців усе-таки відвідує державні заклади. При тому, що люди різні: є дуже заможні, є менш. Але всі рівні і ходять до Grundschule (початкової школи).

– Не можу не запитати: чи доводилося пересікатися з росіянами у містечку, де ви проживаєте?

– Пересікалася, звісно. Мені здається, що дуже часто диктує місце, де перебуваєш. У нас невелике місто з населенням 11 тисяч осіб. Раніше я жила у Печерському районі Києва, то мені здається, він перевищує за кількістю. Тому я розумію, що тут люди поводяться зовсім по-іншому – всі толерантні та дружні. Якщо щось погане стається, то слава розноситься дуже швидко, тому в мене нема якогось негативного досвіду. Я намагаюся спілкуватися лише з тими, хто адекватний і хто дотримується позиції, яка мені потрібна.

Тут ще проблеми з ідентифікацією, оскільки вони називають себе "російські німці". Є такі, що жили на пострадянському просторі чи ще в Радянському Союзі і потім повернулися до Німеччини, тобто це німці, яких насильно переселили. Повірте, не всі з них називають себе росіянами. Так, вони розмовляють російською мовою, бо окрім німецької та російської, більше нічого з дитинства не знали, але більшість із них дуже допомагала і навіть зараз допомагає українцям.

– Скільки коштів потрібно, щоб задовольнити базові потреби? Наскільки там високі зарплати?

– Зарплати високі, якщо брати мінімальний дохід на сьогоднішній день. Це близько 13 євро (майже 570 гривень) на годину без податків. Все залежить від того, який податковий клас. Найгірша ситуація – це 10 євро (438 гривень) на годину чистими. Наприклад, взяти вісім годин на день, сорок на тиждень, виходить 1600 євро (близько 70 000 гривень) на місяць. Приблизно стільки ж я заробляю. Якщо жити в невеликому містечку, працювати, мати партнера, в принципі, це цілком нормальні кошти. Бо в нас навіть ціни в супермаркетах, якщо порівнювати зі столицею чи мільйонними містами, нижчі.

Але з житлом трішки не пощастило в плані, що живемо в туристичному містечку – поруч із баварським лісом та австрійськими Альпами. А далі ще чеські гори. Кажуть, це місто трьох рік і трьох країн – багато хто прагне переїхати сюди жити. Ми мешкаємо десь за 200 кілометрів від Мюнхена, і люди, які працюють віддалено, орендують житло тут, бо дешевша нерухомість. Але я не можу сказати, що вона зовсім дешева. Ціна за однокімнатну квартиру приблизно 500-600 євро (максимум 27 000 гривень) з комунальними послугами, а двокімнатна чи трикімнатна – близько 800 (35 000 гривень).

– У Португалії, до речі, зараз ще дорожче. На вашому Telegram-каналі читала поради, як дешево подорожувати країною. Чи вдається відкладати кошти на поїздки?

– В принципі, вдається. Але я така людина, що люблю сама прочитати все, що потрібно, і поїхати. Коли ми тут жили перший рік, не знаю, чи це була депресія у сина чи шок, як у всіх, але намагалася саме такими поїздками його якось з цього стану витягнути. Тоді нам ще пощастило придбати Deutschlandticket за акційною ціною 9,99 євро (437 гривень) – це такий загальний проїзний на всі види транспорту по Німеччині. Ми поставили собі мету – кожні вихідні кудись їхати. Таким чином, ми подивилися все, що знаходиться в Баварії, і це реально було дуже дешево. Зараз цей проїзний коштує вже 49 євро (2143 гривні) на місяць, але з ним можна навіть у прикордонні міста Нідерландів, Бельгії, Франції.

Мені здається, що лише дуже лінива людина не подорожувала. Коли українці приїхали, не у всіх були заощадження і багато хто жив на соціальну допомогу, але деякі змогли скоординувати свої фінанси так, що в них ще залишалися гроші на подорожі. Звісно, це не були розкішні готелі, але не всі німці розуміли, як це відбувається. Насправді українці настільки винахідливі в плані заощаджень, що це не якісь махінації, як хтось думав чи ще щось, ні, просто ми в Україні навчилися заощаджувати. В мене була звичка ходити до маркетів на знижку, навіть із хорошою стабільною зарплатнею. Я вірю в те, що ця звичка є й у інших українців, і саме тому вони подорожують, а не через те, що їм забагато грошей тут дають. Нам хочеться бачити щось нове, якось відволікатися, показувати дітям інше життя. Тому я багато подорожувала і зараз також намагаюся, хоча часу небагато через дуже щільний графік.

– Чи легко записатися на прийом до лікаря? Як із медициною в Німеччині?

– Так, чула багато критичних відгуків, бо вже понад два роки я є волонтеркою чату допомоги "Українці і Німеччина". Я вірю, що є така ситуація, особливо у великих містах, але знову ж таки, мені пощастило, що живу саме в цьому невеликому містечку. Так вийшло, що наш сімейний лікар – це родич моєї подруги, яка допомогла мені, коли ми приїхали до Німеччини. Наприклад, я пишу йому на WhatsApp або на якийсь інший месенджер, і він відписує, коли можна прийти. Це дуже зручно.

Мені здається, така модель не тільки в Німеччині, але також у США, в Канаді. Якщо щось термінове, то завжди приймуть, може, доведеться зачекати 20-30 хвилин, максимум дві години. На прийом до стоматолога, якщо не болить, час очікування значно довший – від трьох до шести тижнів. Вузькі спеціалісти, такі як дерматолог чи ендокринолог, приймуть аж через два-шість тижнів. Навіть попри те, що є направлення від сімейного лікаря. До того ж у них існує розподілення: наприклад, є не просто ендокринолог, а саме діабетолог, тобто це спеціаліст, який працює з ризиком. Я не можу скаржитися на медицину, бо не було жодного разу, щоб нам не допомогли.

– А з якими проблемами загалом довелося зіткнутись? Багато хто, наприклад, скаржиться на бюрократію.

– Так, але для мене бюрократія – це захист від хабарництва, бо ще коли я працювала журналісткою в Україні, часто були матеріали саме про хабарництво, корупцію. Я довго думала, як можна це побороти, але приїхавши до Німеччини, зрозуміла, що все криється в бюрократії. Звісно, німці не в захваті від неї, навіть перепрошують, коли на роботі щось підписуєш. Але я відповідаю, що це дуже круто, і вони зазвичай дивуються. Та я згодна підписувати ті папірці, тому що буду знати, що зроблю все за законом.

Тут дуже багато присвячено темі корупції в інших країнах, я думаю, що не для того, щоб критикувати, а щоб німці розуміли, що їм певною мірою пощастило. Хоча не кажу, що її тут взагалі нема.

– Не шкодуєте про свій вибір залишитися в Німеччині?

– Це не остаточний вибір, а на найближчий час. Знаєте, мені здавалося, що я завтра вже їду додому з сином. І от жити в такому стані, коли немає невизначеності, – найжахливіше, що може бути.

Тому просто вирішила, що якщо є такий шанс, то я його використаю, тим паче, що колись я мріяла про життя та навчання в Німеччині. Тут ця можливість сама прийшла, тому чесно, я не шкодую. Та це все не заради моїх амбіцій, а тільки заради сина, бо мені здається, що німецька освіта справді якісна, навіть якщо говорити про шкільну. Я розумію, що в дев'ять років смішно вирішувати, але мій син такий цілеспрямований, навіть вже обрав напрямок та в який університет хотів би вступити (усміхається). Тому для мене пріоритет – моя дитина, заради якої, власне, виїхала.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з вчителькою про освіту в Португалії, проблеми дітей з України та булінг педагогів: "Чому біженці за кордоном вчать чужу мову, а українці рідну – ні?".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!