"Викладач має право поставити двійку". Єгор Стадний назвав три кроки, як мінімізувати "відтік мізків" серед молоді

Для того щоб мінімізувати "відтік мізків" серед української молоді, варто звернути увагу на три кроки, які допоможуть у цьому. Зокрема, необхідно провести максимальну дерегуляцію, яка передбачає зупинку створення нескінченних норм та правил, що заважають розвиватися університетам. Водночас чиновники мають більше комунікувати про те, що відбувається в освіті, й менше регулювати.

Відео дня

На цьому зауважує викладач і колишній заступник міністра освіти й науки Єгор Стадний в інтервʼю "Вчися.Медіа". За його словами, "єдине рішення для всіх" ніколи не буде ефективним в Україні, адже ситуація у кожному регіоні різна. Саме тому освітнім посадовцям варто не намагатися контролювати кожний процес.

"Наведу простий приклад. Міністерство зобов’язує університет дати студенту можливість перескладати іспит (навіть декілька разів). Але чому? Якщо людина не навчалася весь семестр, не проявила жодної активності, то навіщо давати їй шанс "урятуватися" за одну ніч перед екзаменом? Це нівелює працю викладача й демотивує тих, хто справді вчився. Викладач має право поставити двійку – це його функція, це частина академічної доброчесності", – каже Стадний.

Він зауважує, що вступні кампанії настільки зарегульовані, що абітурієнти не можуть планувати майбутнє. Зокрема, вагові коефіцієнти національного мультипредметного тесту часто оголошують за три місяці до іспиту. Тож випускникам важко обрати предмет, адже вони не знатимуть, скільки він "важитиме" під час вступу.

Крім того, потрібно відмовитися від традиційного підходу в освіті, коли її сприймають через поділ на рівні: дошкільну, шкільну, позашкільну, професійну, вищу. За словами Стадного, "система вже давно "попливла", а діти часто недоотримують знання у школі, а потім намагаються надолужити їх в університеті.

"Уявімо, що в місті Х бракує обладнання для природничих класів у школах. Водночас у місцевому університеті є порожні лабораторії з відповідною технікою. Студентство там не навчається очно. Виходить парадокс: у місті одночасно маємо і дефіцит, і надлишок певного ресурсу. Чому так відбувається? Кожна ланка освіти живе у своєму світі, має свої повноваження, своїх керівників – і між ними немає зв’язку", – зазначає освітянин.

Він пояснює, що необхідно мислити не рівнями освіти, а категоріями ресурсів і завдань. Наприклад, якщо у школі бракує вчителя хімії, а в університеті поруч є викладач-хімік, то варто надати йому можливість викладати шкільну програму. Водночас більшість студентів, окрім першокурсників, наприклад, у Києві, продовжують навчатися онлайн. Тож виникає брак реальної освіти, а участь здобувачів у процесі мінімальна.

Також Стадний звертає увагу, що необхідно активно впроваджувати штучний інтелект у всі ланки освіти. Адже саме інтелектуальні помічники можуть стати інструментами науки, роботи й навчання. Якщо його використовувати розумно, то він може кардинально підвищити рівень знань і навичок студентів, а також стати справжнім помічником для усіх учасників освітнього процесу.

Раніше OBOZ.UA розповідав про країни, де навчається найбільше українських студентів.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!