"Сиди тихо, працюй і не висовуйся". Вчителька з Києва – про претензії батьків, проблеми в школі та пророцтво для учнів, що набрало 2 мільйони переглядів у TikTok

Вчителька одного з київських ліцеїв Ольга Яблонська прославилася в соціальних мережах не лише рівнем та креативністю викладання предметів, а й близькими стосунками з учнями. Вона впевнена: чим довірливішою буде атмосфера в класі, тим більше хлопці й дівчата розкриються у своїх здібностях.

Відео дня

Відео Ольги Яблонської у TikTok та Facebook набирають мільйони переглядів. Педагогиня намагається на власному прикладі показати, що школярі потребують не лише знань, а й віри в їхні досягнення та підтримки всіх починань. У чому полягають методи навчання та виховання Ольги Яблонської? Як знайти підхід до будь-якого учня та втримати баланс між авторитетом вчителя і дружбою з дітьми? Чому молодь не хоче працювати в школі та як ефективно запобігати булінгу? Про це та багато іншого OBOZ.UA поспілкувався з вчителькою – зіркою соцмереж. Нижче читайте першу частину інтерв'ю.

– Пані Ольго, зізнаюся чесно: про вас я дізналася випадково. Facebook підкинув вірусне відео, де ви використали штучний інтелект, щоб він показав, ким стануть ваші учні в майбутньому. На той момент воно зібрало понад 50 тисяч лайків! Звідки зʼявилась така ідея? Як відреагували школярі? На вашу думку, це вплине на їхній вибір у майбутньому?

– Так, відео, про яке ви запитуєте, дійсно стало вірусним, і це було для мене великою несподіванкою. Я навіть не уявляла, що воно набере майже 2 мільйони переглядів у TikTok та розлетиться у Facebook. Мені написала однокласниця зі словами, що я можу пишатися своїм класом, адже відео з моїми учнями стало популярним у соцмережах та групах. Після цього я отримала сотні повідомлень від учителів: одні просили поділитися ресурсами та посиланнями, інші хотіли, щоб я зробила для них такі ж фотографії дітей у майбутньому, дехто навіть пропонував гроші за такий сюрприз для їхніх учнів. Один класний керівник взагалі запросив мене до їхньої школи, щоб я особисто провела таку фотосесію!

Я фізично не встигаю відповідати на всі повідомлення та пояснювати алгоритми створення таких відео, але дуже приємно, коли вчителі надсилають уже оброблені фото за допомогою ШІ та запитують мою думку. Це ще раз підтверджує, що, попри складні часи, є безліч педагогів, які щиро люблять свою роботу, живуть школою і працюють за покликом серця.

Чому я вирішила зробити це відео? Чесно кажучи, на цю ідею мене підштовхнула війна. Діти дуже гостро реагують на ситуацію в країні: вони втратили мотивацію та віру в майбутнє. Як можна будувати плани, коли вночі не спиш через загрозу обстрілів, а вдень сидиш в укритті? Я хотіла підтримати своїх шестикласників, показати їм, що майбутнє є і воно може бути таким, про яке вони мріють.

Я уявила їх через 15 років – дорослих, впевнених, щасливих і успішних:

• Хтось підкорює небо як сміливий пілот.
• Хтось захищає справедливість у СБУ.
• Інший виступає перед Гаазьким трибуналом, вимагаючи покарання для російський воєнних злочинців.
• Деякі стають акторами або співаками, чий талант захоплює мільйони.
• Хтось знаходить покликання у допомозі людям як психолог або творить красу у флористиці.
• Дехто стає професором, який передає свої знання наступним поколінням.

Я вірю в кожного з дітей і бачу величезний потенціал змінювати світ на краще.

Я довго думала, як мотивувати своїх учнів. Задумка не виникла спонтанно. Я малювала в уяві картинки, але ніяк не наважувалась втілити в життя. Коли випадково натрапила у TikTok на дещо схоже "пророцтво" для школярів, вирішила зробити щось подібне, але своє, особливе. Оскільки зараз ми беремо участь у міжнародному проєкті eTwinning, де основним інструментом є штучний інтелект, мені вдалося реалізувати задум без зайвих зусиль. Як у будь-якого класного керівника, галерея мого телефона повністю забита фото та відео дітей, тому все було зроблено швидко. Найважче було обрати професії для кожного учня. Але, оскільки ми багато спілкуємось, я знаю про їхні мрії, страхи, захоплення, тому врахувала всі ці нюанси.

– Як відреагували діти?

– В останній день першого семестру, під час передноворічного заходу, я вручила учням їхні "фото з майбутнього". Реакція була неймовірною! Я бачила радість, захоплення, гордість за себе. Для мене було важливо, щоб вони побачили себе успішними, щасливими, впевненими в собі. Навіть найстриманіші та найсором’язливіші розправили плечі, а в їхніх очах засяяли вогники.

Чи є в цьому нав’язування професії? У коментарях до відео деякі люди назвали це "програмуванням" дітей, втручанням у їхній вибір. Я категорично з цим не погоджуюсь. Перед тим як вручити фото, я пояснила учням: це лише припущення, прогноз, гра в майбутнє. Вони і тільки вони вирішують, яким шляхом іти. Я лише хотіла показати їм, що вірю в них і впевнена, що в них усе складеться. Вони – покоління, яке змінить світ. І я пишаюся тим, що можу бути поруч, коли ці діти роблять свої перші кроки до майбутніх перемог.

– У чому полягає ваш секрет успіху? Як вам вдається не лише бути вчителем, а й завойовувати довіру школярів?

– Вважаю, що мій секрет успіху в роботі з дітьми полягає в любові до своєї справи та повазі до кожного учня. Я намагаюся не лише передавати знання, а й створювати комфортну атмосферу, де діти можуть вільно висловлювати свої думки, ставити запитання та відчувати себе почутими. Щоб завоювати довіру учнів, важливо бути відкритим, чесним і уважним до їхніх потреб. Я завжди підтримую їхні ініціативи, заохочую до самостійності й допомагаю повірити у власні сили. Мабуть, головне – бачити в кожній дитині особистість і допомагати їй розкривати свої таланти та можливості. Слоган нашого закладу: "Ліцей Оболонь – місце щасливих дітей!". І я особисто докладаю максимум зусиль, щоб ці слова не розходились із діями.

Взірцем ідеального вчителя, класного керівника для мене завжди була моя мама. Мене дуже дивувало, наскільки вона була близька зі своїми учнями, як вони любили й поважали її. Навіть через десятки років вона підтримує з ними теплі стосунки, і це є найкращим підтвердженням її справжньої відданості професії. Мені завжди хотілося бути саме таким учителем – не тим, хто пригнічує дітей авторитаризмом, а тим, хто надихає, підтримує та допомагає розкривати їхні таланти. Я прагну створювати довірливу атмосферу, де кожна дитина відчуває себе цінною та почутою. Для мене важливо бути не лише педагогом, а й другом, порадником та наставником, який допомагає школярам не тільки в навчанні, а й у житті.

– Чи не вважаєте ви, що вчителя-друга не сприймають серйозно? Ви буваєте суворою? Чи завжди так жартуєте і створюєте образ "своєї" людини? Це не шкодить формуванню авторитету?

– Я пам’ятаю ті часи, коли авторитет учителя серед учнів, батьків та суспільства загалом був беззаперечним і непорушним. Проте часи змінилися, і разом із ними змінилося ставлення до вчителів. Сьогодні авторитет потрібно не просто мати, а завойовувати щодня своєю роботою, підходом до дітей та особистим прикладом. Вчитель має не лише навчати, а й надихати, вражати, захоплювати. Діти мають вірити тобі та довіряти.

Я ніколи не розуміла вчителів, які радіють, коли учні їх бояться. Для мене страх не є показником авторитету. Справжній авторитет – це довіра, взаєморозуміння, наші "маленькі спільні секрети", які створюють особливий зв’язок між учителем і дітьми. Я давно зрозуміла, яким хочу бути вчителем – другом і наставником, а не суворим контролером.

Якось я провела невеликий експеримент: дала учням однакове завдання, але у двох різних формах. Спершу – як наказ, а потім – як прохання про допомогу. Як думаєте, що подіяло? Правильно. Наказ викликав внутрішній супротив, а прохання допомогти – зацікавленість і бажання діяти. Це ще раз довело мені, що вчитель-друг – це не слабкість, а ефективний підхід, який дає реальні результати.

Чи буваю я суворою? Так, але дуже рідко і лише тоді, коли це справді необхідно. Мій робочий день починається з обіймів і так само закінчується. Ми часто жартуємо, навіть на уроках, і це створює невимушену атмосферу, в якій діти почуваються комфортно. Вони хочуть іти до ліцею, бо їм там добре. І для мене це найважливіший показник того, що я на правильному шляху.

Мій клас – це справжній вир енергії та креативу. Активні учні? Іноді аж занадто! Танці на перерві? Без проблем! Робота на уроці під їхню улюблену музику? Чому б і ні! Хочете знімати відео для TikTok? Вперед, але з користю! Робимо святковий макіяж чи зачіски Ользі Євгенівні? З легкістю! Сьогодні робимо смішні селфі? Давайте, це ще більше згуртує нас! У них стільки ідей, що я просто не встигаю нудьгувати. Вони заряджають мене своєю енергією, надихають бути гнучкою та відкритою до нового. Я навчаю їх навчатися, а вони вчать мене радіти дрібницям, не боятися змін і знаходити щастя в найпростіших моментах. Ми ростемо разом, і це робить кожен день у школі по-справжньому особливим.

– Що б ви порадили колегам, які тільки починають свій шлях у педагогічній діяльності? Як вважаєте, якими якостями має володіти сучасний педагог?

– Молодим колегам, які тільки починають свій педагогічний шлях, я б порадила перш за все любити дітей і свою професію. Учителю важливо бути не лише фахівцем у своїй галузі, а й гнучким, творчим, відкритим до нового.

Не варто боятися експериментувати, шукати свої методи, адаптувати навчання під сучасних дітей. Вони не такі, якими були ми – вони швидші, емоційніші, прагнуть діалогу і ненавидять суху теорію. Дозвольте їм бути собою, і ви здивуєтеся, як багато вони можуть дати вам у відповідь. Вважаю, що вчитель має бути не лише джерелом знань, а й наставником, другом, мотиватором. Він має вміти слухати, розуміти й підтримувати, надихати на розвиток. Головне – вірити в учнів, і тоді вони обов’язково розкриють свій потенціал.

У роботі вчителя неабияку роль відіграють терпіння та витримка. Бувають дні, коли здається, що нічого не виходить, але саме в такі моменти варто пам’ятати: навіть найменші зусилля сьогодні можуть змінити чиєсь життя завтра. Знали б ви, скільки разів мені хотілося все кинути і звільнитися… Але мене щоразу спиняє те, що саме школа робить мене щасливою.

– Чому ви вирішили стати вчителем?

– Моя мама – вчителька. Її тато також був педагогом, тому можна сказати, що я зростала у школі. Мама часто брала мене з собою на уроки, і я з подивом та захопленням спостерігала за її учнями. Мені так хотілося швидше підрости й піти до школи! Здавалося, що це найкраще місце у світі – там не тільки навчають, а й допомагають жити, дружити, саморозвиватися. Але яким же був мій подив, коли реальність виявилася зовсім іншою! У моїй школі все було по-іншому. Я пам’ятаю, як мама, готуючись до уроків, розповідала татові, що завтра з учнями вони готуватимуть пудинг або проводитимуть пісенний конкурс. Ми ж майже кожен урок писали переклади величезних текстів. У мами на заняттях учні вивчали лексику, розігруючи зустріч із королівською родиною чи олімпійськими чемпіонами, а у нас – нескінченне письмо. У неї на уроках проводили вибори президента США, святкували День подяки, а в нас знову були вправи й конспекти. Мамині учні були акторами, співаками, лікарями та журналістами. Кожен урок нові ролі і новий життєвий досвід.

Тоді я й зрозуміла, ким хочу стати. Я хочу бути вчителем. Але не просто вчителем – я хочу бути такою, як моя мама. Учителем, який не лише дає знання, а й запалює вогник цікавості, відкриває світ і робить навчання захопливим.

– Як ви думаєте, чому молодь зараз не хоче йти вчителювати? За статистикою, більшість випускників вступають у педвиші лише заради дипломів. Так, через 10 років в Україні прогнозують критичну ситуацію з учителями. Що може змінити таку ситуацію?

– Хоч би як банально це звучало, молодь не хоче йти вчителювати через низькі зарплати. Недарма ж у народі кажуть: щоб бути вчителькою, потрібно мати чоловіка, який оплачуватиме тобі це хобі. Сюди ж можна додати велику кількість паперової роботи, емоційне вигорання та недостатню повагу до професії в суспільстві.

Часто випускники обирають педагогічні виші не через справжнє покликання, а лише заради отримання диплома. У підсумку багато з них навіть не пробують працювати за фахом, а віддають перевагу більш прибутковій і менш стресовій сфері.

Що може змінити ситуацію? Передусім гідна оплата праці зробить професію вчителя більш привабливою та престижною. Наприклад, у Фінляндії вчительська професія є не лише почесною, а й високооплачуваною, що підвищує її статус у суспільстві. Щоб отримати місце в школі, кандидати проходять суворий конкурсний відбір, а вступ до педагогічного вишу можливий лише за наявності високих балів. Такий підхід сприяє залученню мотивованих і кваліфікованих фахівців до сфери освіти.

Також зменшення паперової роботи дозволить педагогам зосередитися на головному – навчанні дітей, а не на нескінченних звітах, які завжди потрібні "терміново і ще на вчора". Сучасні класи, доступ до технологій, оновлені підручники значно підвищать якість освіти та мотивацію як учнів, так і самих учителів. Не менш важлива свобода творчості. Молоді педагоги прагнуть працювати по-новому, використовувати інноваційні методи та створювати для дітей цікаве й інтерактивне навчальне середовище. Їм потрібна підтримка, а не тиск та застарілі шаблони. Мені в цьому пощастило.

Наш директор Євген Поляков – молодий, амбітний і креативний керівник, який усіляко підтримує ініціативи вчителів. Вся адміністрація ліцею поділяє цей підхід. Я пам’ятаю, як колись моя мама засмучувалася через те, що її уроки колеги називали "феєрверками", наголошуючи на їх невідповідності старим методичним вимогам. Про себе я теж не раз чула, що "треба сидіти тихо, працювати за підручником і не висовуватися", бо моя активність може змусити й інших докладати більше зусиль.

Коли я пропонувала цікаві нестандартні проєкти або знаходила нові можливості для розвитку учнів, відповідь від колег була приблизно однакова: "Знову ви нас хочете кудись втягнути! Чому вам не сидиться спокійно на своєму місці?".

Але зараз я працюю в колективі, до речі, як і на попередньому місці роботи, де ідеї не гальмують, а підтримують. Де ініціативність не вважається проблемою, а цінується й заохочується. Де можна творити, змінювати, надихати – і не боятися бути тим учителем, якого колись сама мріяла зустріти у школі.

– Які проблеми у школах сьогодні, на вашу думку, потребують найбільшої уваги? З якими труднощами стикаєтеся ви?

– Сучасна школа стикається з безліччю викликів, і деякі з них потребують негайного вирішення. Хоча, здається, це звучить як утопія.

Однією з найбільших проблем є перевантаженість і дітей, і вчителів. Навчальні програми досить складні та перенасичені теоретичним матеріалом. Учні змушені запам’ятовувати великі обсяги інформації, яка не завжди має практичне застосування. Вчителі ж завантажені не лише проведенням уроків, а й безкінечними звітами, які забирають час і сили. Недарма кажуть, що вчитель – чи не єдина професія, де людина працює 24/7.

Сучасні діти – візуали та кінестетики. Їм потрібно бачити, відчувати, застосовувати знання на практиці. Проте не всі школи забезпечені сучасними підручниками, мультимедійними дошками чи необхідним обладнанням. Часто вчителі змушені шукати альтернативні способи навчання, використовуючи власні ресурси, щоб зробити уроки цікавими та ефективними.

Дітям більше не треба просто отримувати оцінки – їм важливо розуміти, навіщо їм ці знання. Якщо навчання не викликає емоційного відгуку, вони швидко втрачають мотивацію. Саме тому так важливо використовувати інтерактивні методи, проєктне навчання, ігрові технології, які роблять уроки живими та захопливими.

Школа повинна змінюватися разом із суспільством, враховувати потреби сучасних дітей і створювати такі умови, щоб навчання не сприймалося як нудний обов’язок, а приносило радість і бажання відкривати щось нове, цікаве, корисне.

Діти стали більш відкритими, але водночас менш терплячими до авторитетів. Вчителю сьогодні потрібно бути не лише педагогом, а й психологом, наставником, мотиватором. Інколи складно порозумітися з батьками, які перекладають відповідальність за виховання лише на школу. Колись одна мама сказала: "Я народила дитину. Я привела її до школи. На цьому моя місія закінчилась. Тепер ви маєте її навчити й виховати. Це ваш обов’язок". Але ж вихователі залишилися ще в дитячому садочку, і завдання сучасного вчителя зовсім інше.

З якими труднощами стикаюся особисто я? Як і багато моїх колег, я часто відчуваю, що намагаюся робити більше, ніж можливо в межах існуючої системи. Хочеться більше свободи у виборі методів навчання, хочеться бачити вогник зацікавленості в очах дітей, а не просто йти за підручником. Великим викликом залишається і бюрократія – величезна кількість документації, яка не завжди має практичну користь, але залишається обов’язковою.

Проте я абсолютно впевнена: якщо є любов до дітей, бажання змінювати та вдосконалювати навчальний процес, то навіть найскладніші виклики можна подолати. Особливо коли в колективі панує здорова атмосфера, а адміністрація підтримує ініціативи й творчі ідеї вчителів.

– Останнім часом у мережі стало зʼявлятися багато історій про булінг у школах і поза ними серед школярів. Як ви думаєте, чому так відбувається, що на це впливає? Діти стали жорстокішими? На вашу думку, як це можна змінити?

– Це може здатися дивним, але мені пощастило – я ніколи не була ні жертвою, ні ініціатором, ні навіть свідком булінгу. Проте останнім часом ця тема стала особливо актуальною не тому, що раніше його не існувало, а тому, що про нього нарешті почали більше говорити. Часто можна почути, що сучасні діти стали жорстокішими, але я з цим не погоджуюся. Діти завжди були різними: хтось доброзичливий і емпатичний, а хтось більш агресивний, із відсутністю чітких меж і норм моралі. Проте зараз вони ростуть у світі, де є більше інформації, але менше особистого спілкування. Інтернет, соціальні мережі, кібербулінг, агресія в медіа, нестача уваги з боку дорослих, війна — усе це впливає на їхню поведінку.

Як це змінити? Передусім потрібно не замовчувати проблему, а працювати на випередження – формувати в дітей емпатію, вчити їх конструктивно вирішувати конфлікти, створювати безпечне середовище в школі. Важливу роль у цьому відіграють батьки, адже саме вони мають закладати в дитині повагу до інших, вміння спілкуватися без агресії. На жаль, багато закладів освіти досі закривають очі на проблему булінгу. Випадки замовчуються, і цим самим винним фактично "розв’язують руки".

Я переконана, що вчителі повинні бути уважними до емоційного стану дітей, помічати тривожні сигнали, підтримувати учнів, які цього потребують. Булінг – це не лише проблема дітей, а виклик для всього суспільства. І змінити ситуацію можна лише спільними зусиллями батьків, вчителів, адміністрації шкіл, психологів і самих дітей. Особисто я намагаюся долучати своїх учнів до позаурочної діяльності – ми беремо участь в олімпіадах, конкурсах, проєктах. Це дає дітям можливість розвиватися, проявляти себе, бути зайнятими справами, які їх надихають. І коли дитина захоплена, коли вона реалізує свої здібності в позитивному руслі, часу на булінг просто не залишається.

Другу частину інтерв'ю з Ольгою Яблонською читайте на OBOZ.UA найближчим часом.

Читайте також інтервʼю з вчителькою-блогеркою Наталією Трепак, яка розповіла про важливість математики в житті, "провисання" НУШ та проблемних батьків.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як відбуватиметься оптимізація шкіл в Україні та які заклади освіти продовжуватимуть отримувати фінансування від держави.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!