"Я не змушую дітей говорити українською". Вчителька з Києва – про освітні втрати, російську мову на уроках та штучний інтелект під час навчання

Вчителька одного з київських ліцеїв Ольга Яблонська у своїй роботі активно користується штучним інтелектом, щоб робити уроки цікавішими та ефективнішими. Педагогиня вважає: якщо навчити дітей правильно користуватися таким помічником, це сприятиме кращому навчанню.

У другій частині інтерв'ю OBOZ.UA Ольга Євгенівна пояснила, як ШІ допомагає їй розвивати в учнів здатність аналізувати та критично ставитися до отриманої інформації, озвучила своє бачення щодо перевантаження вчителів та недоліки НУШ у 5-7 класах, а також оцінила ідею залишати школярів на другий рік. Як педагогиня ставиться до російської в закладі освіти, чому діти карають самі себе за мову ворога, що варто змінити в шкільній програмі – про це та багато іншого читайте далі.

У першій частині інтерв'ю ми говорили про особливі методи навчання і виховання Ольги Яблонської, низькі зарплати вчителів в Україні та критику колег: "Сиди тихо, працюй і не висовуйся"

– Ольго Євгенівно, як вважаєте, що робити з освітніми втратами в дітей? Освітня омбудсменка запропонувала залишати учнів на другий рік, проте ця ідея викликала обурення в батьків. Ви погоджуєтеся з такими методами? Чому?

– Освітні втрати – це проблема, з якою ми стикаємося вже не перший рік. Спочатку пандемія, потім війна, нестабільність в усіх сферах життя – усе це вплинуло на навчальний процес. Багато дітей мають прогалини в знаннях, і це дійсно викликає занепокоєння. Проте залишати учнів на другий рік через освітні втрати – не найкраще рішення. Я розумію, що це могло б допомогти певним дітям надолужити матеріал, але у більшості випадків такий крок може спричинити ще більше проблем.

Є така відома історія про Томаса Едісона (американський науковець і винахідник). Якось він приніс додому листа від учителя для своєї мами. Вона прочитала його й заплакала, але сказала синові: "Ваш син – геній. Школа не може навчати його, бо він надто розумний. Тож займіться його освітою самі". Минуло багато років, і коли Едісон вже став відомим винахідником, він випадково знайшов цей лист. Насправді в ньому було написано, що він "розумово відсталий" і що школа більше не хоче його навчати. Але завдяки матері, яка повірила в нього, він став тим, ким став.

Якщо провести аналогію з сучасною ситуацією, коли пропонують залишати учнів ще на рік через освітні втрати, варто замислитися: чи дійсно проблема в дітях? Чи не буде це просто ярликом, який зламає впевненість дитини? Може, краще дати їм підтримку й допомогти наздогнати матеріал, замість того щоб змушувати залишатися ще на рік? Бо часто саме віра в дитину робить диво, а не додатковий час у школі.

Дитина, залишена на ще рік, може втратити мотивацію, відчути себе невдахою, переживати психологічний дискомфорт через розрив із ровесниками. Чи всі вчителі мають можливість і ресурси для якісного викладання в умовах війни? Чи всі школи забезпечені всім необхідним? Чи мають батьки можливість допомагати своїм дітям? Якщо система не створює сприятливих умов для навчання, то хіба справедливо покладати відповідальність лише на дітей, змушуючи їх залишатися на повторний рік?

На мій погляд, краще спрямувати зусилля на адаптацію навчального процесу. Додаткові консультації, індивідуальний підхід, інтерактивні методи навчання – усе це може допомогти значно ефективніше, ніж повторний рік навчання. Співпраця дітей, батьків, вчителів, адміністрації навчальних закладів допоможе створити сприятливі умови для подолання освітніх втрат у школярів. Важливо зробити процес освіти гнучким, щоб кожна дитина могла заповнити прогалини без стресу і приниження. Ми не можемо вимагати від учнів неможливого в складних умовах. Натомість ми можемо дати їм більше підтримки, аби вони мали шанс наздогнати згаяне без радикальних методів.

– Один із директорів шкіл вказав на проблему перевантаження вчителів, які замість того, аби йти додому після уроків, засиджуються за роботою. Через це в них виникає хронічна втома, вигорання тощо. Він запропонував чітко регулювати робочий час, справедливо оплачувати понаднормову роботу, оптимізувати навантаження. Що ви думаєте з цього приводу? Як ви бачите вирішення цієї ситуації?

– Проблема перевантаження вчителів – це реальність, про яку нарешті почали говорити вголос. Багато педагогів працюють далеко за межами свого офіційного робочого часу: готують конспекти, перевіряють зошити, складають звіти, заповнюють електронні та паперові журнали, беруть участь у шкільних заходах, їздять з учнями на екскурсії та олімпіади. А в результаті отримують хронічну втому, емоційне вигорання та втрачають мотивацію. Вчитель перестає горіти своїм предметом і, відповідно, не може зацікавити учнів.

Власне, я часто стикаюся з перевтомою, оскільки завжди ставлю перед собою занадто багато задач та викликів і не завжди з ними справляюся. Наприклад, коли я беру участь у нових конкурсах чи проєктах, мені здається, що все встигну: і підготувати учнів, і організувати екскурсію, і продумати все до дрібниць. Але потім виявляється, що на це накладається ще складання та перевірка контрольних, класне керівництво, олімпіада тощо. І ось ти вже сидиш серед ночі, намагаючись скласти план уроку, а в голові крутиться тільки одна думка: "Чому доба має лише 24 години?"

Ще одна моя проблема – управління часом. Скільки пам’ятаю себе – не дружу з тайм-менеджментом. Часто думаю: "Зараз швиденько перевірю лише кілька зошитів, а потім відпочину", і ось уже перша година ночі, а я все ще розбираюся з роботами учнів. Або ж спочатку відкриваю один документ для звіту, потім згадую, що треба дописати якийсь сценарій, а тоді ще й перевірити завдання в онлайн-класі – і так усе змішується, що врешті нічого не встигаєш зробити до кінця.

Але попри це, я розумію: якщо сам не навчишся берегти свій ресурс, ніхто за тебе цього не зробить. Тому намагаюся вчитися розставляти пріоритети та знаходити баланс між роботою й особистим життям. Інакше просто не вистачить сил ні на учнів, ні на власну мотивацію.

Я повністю підтримую ідею чіткого регулювання робочого часу та справедливого розподілу навантаження. Вчителі повинні мати можливість працювати продуктивно без шкоди для свого здоров'я та особистого життя. Передусім потрібно зменшити кількість непотрібної бюрократії. Величезна кількість звітів, довідок та анкет, які не мають реального впливу на якість освіти, забирають безцінний час, який можна було б витратити на якісну підготовку до уроків чи спілкування з учнями.

І, звісно, важливою є підтримка адміністрації, з якою особисто мені пощастило. Директор, який розуміє цю проблему, може допомогти її вирішити, створивши комфортні умови роботи. Адже вмотивований вчитель, який відпочив, – це запорука якісного навчання дітей. Якщо нічого не змінювати, то дедалі більше педагогів просто залишатимуть школу, не витримуючи навантаження. І це вже не проблема окремих шкіл, а виклик для всієї освітньої системи.

– У 5-6 класах, за словами міністра освіти, виникає "провисання" програми НУШ. Він вважає, що це відбувається через те, що вчителі, навіть якщо і пройшли курси підвищення кваліфікації, продовжують працювати, використовуючи звичні їм методи. Які проблеми ви бачите в програмі для 5-7 класів?

– Коли тільки починалися розмови про впровадження НУШ і те, що ця програма матиме елементи, запозичені у фінській системі освіти, я одразу зрозуміла: мені просто необхідно побачити цю систему на власні очі. Стажування у Фінляндії стало для мене неймовірним досвідом – воно окрилило, надихнуло і дало безліч ідей. Згодом були й семінари у Великій Британії, і навчання в Італії. І з кожної поїздки я привозила нові знання, інструменти, підходи, які хотілося випробувати на практиці.

Та коли реформа запрацювала в Україні, я помітила, що НУШ має свою специфіку й відрізняється від фінської моделі, яку я бачила під час стажування. Звісно, багато ідей справді були запозичені, але реалізовувати їх у наших умовах виявилося складніше. Не все втілюється так легко, як хотілося б. Але навіть попри труднощі, я бачу, що зміни відбуваються, а значить – є простір для вдосконалення. Врешті-решт, кожна освітня система проходить свій шлях, і головне – щоб цей шлях вів до якіснішого навчання для дітей.

Звісно, програма для 5-7 класів дійсно має свої проблеми, і "провисання" – це не вигадка. У дітей з’являється багато нових предметів, домашні завдання стають складнішими, а вільного часу менше й менше. Вони просто не встигають адаптуватися, і це виливається у втрату мотивації. Багато дітей у 5-6 класах ще не вміють самостійно організовувати свій навчальний процес, їм важко одночасно орієнтуватися в кількох дисциплінах, а вчителі-предметники не завжди враховують цей фактор.

Ще одна проблема – навчальні матеріали. Підручники часто не відповідають віковим особливостям учнів: деякі з них занадто академічні, складні для розуміння або ж просто нудні. Вчителі змушені шукати додаткові ресурси, але не у всіх є можливість і час це робити систематично.

Але звинувачувати лише педагогів у тому, що вони не працюють за новими методиками, теж не зовсім правильно. Формально курси підвищення кваліфікації є, але чи всі вони справді дають практичні інструменти для роботи? Часто це просто набір теорії без конкретних прикладів застосування. Крім того, не можна змушувати вчителів змінювати методи, не даючи їм відповідної підтримки – якісних матеріалів, ресурсів, часу на адаптацію.

Якщо ми хочемо, щоб НУШ у середній школі справді працювала, потрібно не просто вимагати від учителів змін, а створювати для цього умови.

– Що б ви прибрали з програми? А що додали?

– Як учитель, я бачу, що в програмі для 5–7 класів є як сильні сторони, так і певні недоліки. Насамперед складність деяких предметів не завжди відповідає віковим особливостям дітей. Уроки перевантажені теорією, яка подається в сухій формі, а це не завжди сприяє зацікавленості учнів.

Що б я прибрала? По-перше, надмірну деталізацію в деяких предметах, особливо там, де вона не потрібна на цьому рівні. Учні 5–7 класів ще не мають достатньо сформованих навичок самостійного опрацювання великих текстів, тому матеріал потрібно робити більш структурованим, зрозумілим і поданим через практичні кейси.

А що б додала? Більше інтегрованих курсів і проєктної діяльності. Дітям важливо бачити зв’язок між предметами та їхнім життям, розуміти, як отримані знання можна застосувати на практиці. Також я б збільшила кількість часу на критичне мислення, медіаграмотність і фінансову грамотність – це ті навички, які справді знадобляться кожному.

Пам’ятаю, як на уроці трудового навчання у Фінляндії учням потрібно було зробити табурет. Але це ще не все. Щоб отримати оцінку, потрібно було його продати. Оце і є справжній приклад практичного навчання! Діти не просто працювали руками, а й проходили всі етапи підприємництва: від створення продукту до його реалізації. Вони навчалися розраховувати собівартість, визначати ціну, вести переговори, шукати клієнтів. Це було не просто навчання, а справжній досвід, який формував у них розуміння економічних процесів.

Так само можна застосовувати інтеграцію й в інших предметах. Наприклад, на історії не просто вчити дати й події, а аналізувати економічні та соціальні процеси, проводити дебати, моделювати ситуації. На математиці – не просто розв’язувати рівняння, а розраховувати бюджет подорожі чи створювати фінансовий план. Дітям важливо бачити, що освіта – це не про абстрактні знання, а про реальне життя.

– Школярі продовжують спілкуватися російською мовою в закладах освіти. Учитель фізики Руслан Циганков робить своїм учням зауваження з цього приводу. Крім того, запевняє, що багато залежить від того, якою мовою спілкуються діти вдома та з учителем у неформальній розмові. Як ви думаєте, що на це впливає? Як ви змінюєте цю ситуацію?

– На жаль, це дуже поширена проблема і досить болюча тема. Те, якою мовою говорять діти у школі, справді багато в чому залежить від середовища – сім’ї, друзів, учителів. Якщо вдома розмовляють російською, то й у школі їм природніше спілкуватися саме так. Крім того, на це впливає звичка, соціальні мережі, медіапростір, улюблені блогери, пісні.

На початку повномасштабного вторгнення РФ ми спостерігали справжнє піднесення патріотизму: українські прапори майоріли на балконах, люди масово переходили на українську мову, навіть ті, хто раніше спілкувався лише російською. Це був емоційний підйом, викликаний бажанням показати нашу єдність, протистояти ворогу не лише зі зброєю, а й на мовному фронті. Зараз цей запал трохи згас. Не можна сказати, що патріотизм зник – він просто перейшов у більш буденний формат, і дедалі більше людей повертаються до російської мови.

Я не змушую дітей говорити українською. Можу іноді зробити зауваження, але жодним чином не примушую. Я просто намагаюсь створити середовище, де українська мова звучить природно. Мої учні продумали таке собі "покарання" за російські слова – присідання і віджимання. Це було їхньою власною ініціативою і, до речі, це дійсно працювало. Вони почали себе контролювати. Ще важливий момент – особистий приклад. Якщо ти говориш українською не тільки на уроці, а й у неформальному спілкуванні, якщо не переходиш на іншу мову, навіть коли тобі так зручніше – це впливає. Діти підсвідомо копіюють учителів.

– Ви користуєтеся ШІ. А чи працює це для школярів? Додаєте цей інструмент у навчання?

– Так, я використовую штучний інтелект і бачу в ньому не загрозу, а потужний інструмент для навчання. Головне – навчити дітей працювати з ним правильно: перевіряти факти, не сліпо копіювати, а осмислювати, аналізувати та критично ставитися до отриманої інформації.

У своїй роботі я активно інтегрую ШІ в навчальний процес, і він справді допомагає зробити уроки більш цікавими й ефективними. У жовтні ми з класом розпочали роботу над міжнародним проєктом The Future of the Lost Island у програмі eTwinning разом зі школами-партнерами з Туреччини, Румунії, Іспанії та України. Завданням учнів було створити модель майбутнього для вигаданої ізольованої території, яка колись процвітала, але зазнала катастрофічних змін через екологічні проблеми, технологічні експерименти чи соціальні кризи.

ШІ став нашим помічником у візуалізації та моделюванні майбутнього острова. Учні створювали зображення відновлених або зруйнованих міст, розроблювали систему управління – міністерства, парламент, економічні та соціальні стратегії. Вони генерували альтернативні рішення для відродження острова, аналізували екологічні проблеми, писали аналітичні статті та навіть моделювали можливі майбутні сценарії розвитку.

Одним із найцікавіших аспектів було використання ШІ для створення історій. Діти отримували базові ідеї та далі їх удосконалювали: додавали логіку, емоції, власний стиль. Це навчило їх критично оцінювати згенерований контент, коригувати його, робити осмисленішим і глибшим. Крім того, вони навчились працювати з різними ШІ-інструментами: створювали аватари, які розмовляють, генерували логотипи, ID-картки, писали вірші та музику, оброблювали фото й відео, шукали та перевіряли інформацію.

Цей проєкт ще раз підтвердив: ШІ – не заміна людського розуму, а його доповнення. Учні не просто копіювали готові рішення, а переосмислювали їх, удосконалювали й адаптували під свої ідеї. Це розвинуло їхнє критичне мислення, навички міжпредметного аналізу та мотивувало до навчання. Важливо те, що ШІ не робив роботу за них, а ставав інструментом для їхніх ідей. Діти вчилися не тільки користуватися сучасними технологіями, а й розуміти, що відповідальність за майбутнє – у їхніх руках. Це був один із тих моментів, коли можна було побачити, як в очах школярів загоряється цікавість, коли вони відчувають, що вчаться не просто для оцінок, а для реального життя.

Якби було більше часу й ресурсів, я б додала ще більше інтерактиву – можливість створювати 3D-моделі, консультуватися з експертами-екологами, досліджувати реальні світові кейси. Але навіть у такому форматі проєкт показав, що штучний інтелект може бути не лише розвагою, а й потужним освітнім інструментом, що допомагає дітям мислити глобально, креативно та критично.

– Останні роки діти немало навчаються дистанційно. Які плюси та мінуси ви бачите у проведенні онлайн-уроків? Як ви зацікавлюєте дітей під час навчання віддалено? На вашу думку, це впливає на якість освіти школярів?

– Дистанційне навчання – це вже не просто вимушений формат, а частина сучасної освіти, з якою ми всі так чи інакше навчилися працювати. В ньому є як плюси, так і мінуси. З одного боку, онлайн-уроки дають гнучкість, доступ до величезної кількості ресурсів і можливість вчитися з будь-якої точки світу. Такий формат навчання особливо важливий для дітей, які тимчасово переїхали чи не можуть відвідувати школу з інших причин. Також онлайн-навчання допомогло багатьом учням стати більш самостійними та відповідальними.

Але є і зворотний бік медалі. Найбільша проблема – це брак живого спілкування та залученості. Навіть найкращий онлайн-урок не замінить емоцій, які виникають під час звичайного уроку в класі. Не всі діти можуть довго концентрувати увагу перед екраном, та й технічні проблеми ніхто не скасовував. Інтернет зник – і ось уже хтось пропустив важливу частину уроку.

Щоб зацікавити дітей на дистанційці, я завжди намагаюся урізноманітнювати уроки. Використовую інтерактивні платформи, ігрові елементи, вікторини тощо. Наприклад, школярі можуть створювати меми до теми уроку, знімати короткі відео або працювати в командах над завданнями. Це дає відчуття залученості, а ще – додає трохи неформальності, яка так потрібна в онлайн-навчанні. Але під час такого навчання важко контролювати дітей та їхнє виконання завдань.

Чи впливає дистанційне навчання на якість освіти? Так, і далеко не завжди в позитивному сенсі. Для учнів молодшого та середнього віку онлайн-формат менш ефективний, бо вони ще не мають достатньої самодисципліни. У старшокласників ситуація трохи краща, але навіть їм складно без постійної взаємодії з учителем та однокласниками. Тому, на мою думку, дистанційне навчання – це хороший інструмент, але не універсальне рішення. Найкраще – це поєднання різних форматів, коли є можливість як онлайн-, так і живого спілкування.

Нагадаємо, Ольга Яблонська здивувала шестикласників, спробувавши передбачити, ким стануть діти через 15 років. Для цього педагогиня використала фото дітей та штучний інтелект. Кожному учню було підібрано професію, з якою він може повʼязати своє майбутнє.

Раніше OBOZ.UA розповідав, чому, на думку Катерини Терлецької, математика важлива для дітей та яких предметів не вистачає у школі.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!