Вчителі заробляють до 3 тисяч євро, а батьки у школі читають дітям книги. Українка – про освіту в Австрії, методику Монтессорі та дивне харчування

У 2010 році українка Людмила Крижановська як студентка приїхала до столиці Австрії Відня з метою стати педагогинею і з часом перевезти туди свою сім'ю. Жінка працювала вихователькою у дитячому садочку, а згодом здобула освіту за системою Монтессорі та співзаснувала громадську організацію "Домівка". Сьогодні вона перебуває в освітній відпустці.

В інтерв'ю OBOZ.UA Людмила Крижановська пояснила, що найбільше вирізняє методику Марії Монтессорі від інших підходів до навчання і виховання, та назвала категорію дітей, кому вона категорично не підходить. Жінка також розповіла, чому в Австрії не вистачає вчителів і вихователів, до яких хитрощів вдається держава, щоб зекономити на їхній зарплатні, чому педагоги дедалі частіше йдуть в освітні відпустки та скільки за неї отримують.

– Людмило, чим система Монтессорі відрізняється від традиційних шкільних підходів? Що це дає дитині? Для чого батьки платять такі гроші? Це маркетинг чи дійсно зміна свідомості?

– Одна з основних відмінностей – це підхід до дитини як до активного учасника процесу навчання. Акцент робиться на індивідуальному розвитку і можливості дитині обирати матеріали для роботи, щоб працювати самостійно або в групах. Вчитель спостерігає, надає необхідну підтримку, коли це потрібно, тобто створює відповідне середовище та умови.

У дошкільних навчальних закладах за методикою Монтессорі замість іграшок використовуються спеціально розроблені навчальні матеріали, які сприяють розвитку дитячих навичок і пізнавальних здібностей. Ці матеріали мають конкретну мету, допомагаючи дітям вивчати основи математики, мови, сенсорного сприйняття, а також розвивати координацію рухів і самостійність. Особливість системи Монтессорі полягає навіть у просторі садочка, а батькам, на відміну від державних закладів, не можна заходити до приміщення.

Самій дитині ця система дає більше свободи та відчуття того, що в потрібний момент поруч є дорослий, який допомагає побачити світ.

Ми часто можемо зустріти застосування методики Монтессорі з раннього віку, проте її справжня глибина і зміст можуть стати особливо помітними пізніше, коли дитина починає активно вивчати навколишній світ, розвивати свої когнітивні і соціальні навички. Тому до трирічного віку – це зазвичай маркетинговий хід, який просто рекламує певні матеріали або методи, але не забезпечує реального впливу на розвиток дитини.

Мені було важливо зрозуміти різні підходи до виховання дітей, зокрема систему Монтессорі. Але хочу додати, що цікавилась і чудовою методикою Піклер (Еммі Піклер – австрійська педіатриня угорського походження, в основі підходу якої повага до індивідуального темпу розвитку кожної дитини. – Ред.). Вона дала можливість побачити внутрішній світ дитини та навчитися виявляти індивідуальні потреби кожної. І лише після цього починати втручатися.

– Існують дискусії стосовно вікових обмежень. Система Монтессорі – це для будь-якого віку?

– Система Монтессорі охоплює всі вікові категорії, включно з раннім віком. Для дітей до трьох років методика пропонує спеціальні підходи, які спрямовані на розвиток сенсорики, моторики та базових навичок самостійності. Проте якщо йдеться про відвідування садочка, то я впевнена: дитина в цьому віці краще розвивається поруч із мамою.

За теорією Гордона Ньюфелда, до трьох років дитина найбільше потребує емоційної прив’язаності до батьків. У цьому віці її базова потреба – це близькість до дорослого, який дає їй відчуття безпеки.

Я розумію, що батьки віддають дітей у садочки з раннього віку через різні обставини або вимоги сучасного ритму життя. Але переконана, що діти повинні якомога довше залишатися поруч із мамами вдома, особливо в перші три роки життя.

– Система Монтессорі підходить для всіх дітей?

– Я б сказала, що для багатьох, але не для всіх. Я б не рекомендувала її дітям з деякими особливими потребами, адже в таких випадках потрібно враховувати специфіку діагнозу. Наприклад, ті, хто має значні труднощі із самоконтролем або сенсорну гіперчутливість, можуть потребувати інших підходів, які краще враховують їхню індивідуальність.

Також методика може бути складною для дітей, які мають високий рівень потреби в русі. У системі Монтессорі багато активностей вимагають зосередженості, роботи за столом або з матеріалами в спокійній атмосфері. Якщо дитині важко довго всидіти на місці або виконувати завдання в межах певного простору, це може створювати додаткові виклики.

– На вашу думку, чому вчителі загальноосвітніх шкіл вважають систему Монтессорі чимось несерйозним?

– Передусім це пов’язано з поширеною думкою, що в системі Монтессорі відсутня звична дисципліна, яка є основою навчання в традиційних школах. У стандартних школах, незалежно від країни, діти потрапляють у середовище, де мають дотримуватися загальних правил: робити все, як усі, і бути такими, як усі. У той час як у Монтессорі-методиці дітям надають більше свободи, що іноді сприймається як "відсутність порядку". Проте це помилкове уявлення. У методиці Монтессорі також є чіткі правила, яких діти мають дотримуватися, але вони вводяться поступово і стають природною частиною їхнього життя. Дисципліна в цій системі не нав’язується ззовні, а формується внутрішньо через розвиток відповідальності та самоконтролю.

На відміну від традиційних шкіл, де дітей змушують сидіти за партами протягом усього уроку, у Монтессорі-середовищі учні мають можливість вільно обирати діяльність і працювати у своєму темпі. Однак ця свобода не означає хаос, кожна дія має свою мету і відбувається у межах встановлених меж. Завдяки цьому діти вчаться самостійності, організованості та поваги до правил, що нерідко формує навіть більшу дисципліну, ніж у загальноосвітній школі.

– Чи може будь-який педагог навчати системі Монтессорі?

– Обов'язково лише педагоги, які отримали спеціальну освіту. Інакше це буде не система Монтессорі, а лише використання її елементів у математиці, письмі чи читанні. Якщо йдеться про навчальний заклад, який має акредитацію за стандартами Монтессорі, то там не можуть викладати вчителі без відповідної підготовки.

– Ваша молодша донька шкільного віку, тому поцікавлюся: як дітей в Австрії готують до школи? У якому віці йдуть у перший клас?

– В Австрії за законом дитина з п'яти до шести років обов'язково має відвідувати дошкільний навчальний заклад, незалежно від того, чи хочуть того батьки. Існує додаткова програма, де дошкільнята один чи два рази на тиждень займаються з вихователькою, яка навчає і перевіряє їх індивідуально. Наприклад, у групі моєї доньки було шість чи сім майбутніх першокласників, вона з ними окремо виконувала різні завдання, які тільки для дошкільнят, не для всієї групи (в одній групі можуть перебувати діти різного віку. – Ред.) Зараз обговорюють можливість продовжити цей навчальний рік ще на один, оскільки багато емігрантів стикаються з проблемою, що їхні діти не готові до школи через незнання німецької мови. Тому часто учні залишаються повторно у першому класі.

Цікаво, що в Австрії немає вищої освіти дошкільного виховання. Навіть в Україні у 2013 році з'явилася кафедра дошкільного виховання, а тут лише коледж. Свою освіту я отримувала на базі закінченої педагогічної вищої в Україні. Якщо б я хотіла працювати з дошкільнятами, то єдиний варіант – закінчувати коледж у вечірній час. Тому стільки років я не мала такої можливості. Та коли в одному університеті з'явився пілотний проєкт, що дозволяв отримати додаткову кваліфікацію на базі закінченої вищої педагогічної освіти, одразу цим скористалася. Так отримала право працювати в дошкільних навчальних закладах в Австрії.

– Чи вистачає педагогів у навчальних закладах?

– Я просто молюся за нашу вчительку і намагаюся всіляко їй допомагати, щоб тільки вона допрацювала до кінця четвертого класу і не пішла зі школи. Адже в Австрії насправді не вистачає вчителів та вихователів. Минулого року у школярів раз на тиждень, а іноді й частіше, був День букв. Тоді вчителька зверталася до батьків із проханням: якщо хтось має час, прийти на дві години до школи, щоб із дітьми додатково читати. Вчителька активно стимулює дітей до читання. У них є спеціальні читацькі книжечки, де можна записувати кожен день, що вони прочитали протягом десяти хвилин, а батьки повинні розписатися. Той, хто заповнить книжечку, отримує маленький подарунок.

Також не вистачає вихователів у дитячих садочках. Наприклад, нещодавно шукали помічницю виховательці на післяобідній час, досі не знайшли. Відправляли багато запитів, але ніхто не хоче працювати, бо умови роботи важкі. У мене, як і в кожної виховательки у молодшій групі з 12-15 дітей, була асистентка (в старших групах у виховательки близько 25 дітей), але коли їй потрібно було відійти, щоб помити посуд чи поприбирати, фактично я залишалася одна. Через це щороку педагоги виходять на вулицю на демонстрації за підвищення заробітних плат та покращення умов праці.

– Яка мінімальна зарплата у вчителя в Австрії?

– Від трьох тисяч євро (128 841 гривня), залежно від стажу, але по факту це дві тисячі євро (85 894 гривні) чистими. Зняти квартиру – щонайменше 1000 євро (42 947 гривень). Якщо ще є діти і хочеться, щоб вони відвідували різні гуртки, то цих коштів не вистачає.

– Чи діють при школі гуртки та як вони працюють?

– Практично в кожній школі після обіду є різні гуртки. Щодо нашої, то це теніс, футбол, гра на музичних інструментах, а також так званий гурток для винахідників.

– Який розклад у школярів?

– Урок триває 50 хвилин. Заняття починаються о восьмій ранку та закінчуються о 12:00, але раз на тиждень тривають до 13:00. Після уроків одна година перерви – школярі обідають та виходять надвір. Потім повертаються ще на годину у свої класи для виконання домашніх завдань.

Якщо, наприклад, моя дитина захворіла, то в такому випадку залишають внизу зошити з прописаними завданнями, які потрібно зробити. Я приходжу, забираю їх, приношу додому, і ми робимо уроки. Є ще школи повного дня (Ganztagsschule), де школярі навчаються з 08:00 до 16:00. Уроки там ідуть не один за одним, а з великими перервами.

– Перепрошую, що означає "залишають зошити внизу"? Вам дозволено заходити на територію школи?

– Звичайно! Внизу, на першому поверсі біля спортзали, підписані завдання школярам, які пропустили уроки, залишають на лавці. І хтось із батьків може прийти до школи та забрати.

– Розкажіть, будь ласка, про харчування в садочках та школах?

– Пригадую, коли я працювала шість років у садочку в Україні, дітям давали морожений-переморожений хек або сардельки, тобто культура харчування така, до якої звикли ще наші батьки і яку хотілося розламати, тому що не все насправді було корисним.

У Відні в державні садочки привозять запаковану їжу спеціальні фірми, щоб потім лише розігріти. В одному з садочків, де я працювала раніше, дуже не подобалося харчування, я просто не розуміла, як діти можуть це їсти, настільки все було несмачне і хімічне! Коли вже працювала в приватному і досить недешевому дошкільному закладі, де була своя кухня, то харчування було дуже хорошим – понад 90% молочних продуктів та м'ясо привозили від фермерів. Але цікаво, що головною стравою в дітей на обід могла бути ранкова манна каша, яку посипали какао або поливали малиновим сиропом. Після неї подавали солений десерт – шматочок булочки чи хліба з моцарелою, томатом або огірком.

Щодо шкільного харчування, то в меню часто можна побачити бульйони або книдлі, які просто залили бульйоном. Раз на тиждень завжди риба і щодня м'ясо, але іноді готують піцу чи сардельки, чим особисто я не задоволена.

– Яка вартість шкільного обіду?

– Ми оплачуємо харчування разом із продовженим днем. Виходить 80 євро на місяць (3435 гривень).

– Коли у школярів канікули?

– Осінні канікули тривають всього кілька днів наприкінці жовтня, потім школярі мають два тижні різдвяних. У лютому тиждень так званих семестрових канікул. Тоді пасхальні. Ще є невеликий інтервал на зелені свята і літні канікули, які починаються наприкінці червня і закінчуються наприкінці серпня, тобто тривають два місяці.

– Чи траплялися випадки булінгу?

– Це дуже важлива тема як у початкових школах, так і в старших школах в Австрії. З того часу, як ми заснували організацію Domivka, то більше спілкувалиcя з мамами школярів і частіше стикалися з булінгом вже підлітки, у старших класах, де є різні національності.

– Як взагалі виникла організація Domivka, яка підтримувала тимчасово переміщених українських жінок та дітей в Австрії? Чому ви залишилися без приміщення та чи плануєте відновити її діяльність?

– З початком повномасштабного вторгнення ми з моєю подругою їздили до церкви допомагати завантажувати водіям у машини гуманітарну допомогу, бо в мого чоловіка є своя транспортна фірма. З кордону вони поверталися і привозили з собою людей, які приїжджали і не знали, що їм робити. З того часу, як я у Відні, багато кому допомагала: із вступом до університету, пошуками школи, отриманням документів на проживання. І ми вирішили бути корисними для жінок-переселенок, надавали інформацію, шукали психологів та педагогів, які б займалися з дітьми, поки їхнім мамам погано. Ми не планували, що це переросте в таку велику організацію, але коли почали, до нас долучилося дуже багато добрих австрійців, які нам допомагали і фінансово, і зокрема, з приміщенням. Сім'я Хофер абсолютно безкоштовно надала нам його для проведення різних заходів, навіть не дозволяли оплачувати комунальні послуги.

Ми проводили курси німецької мови, подавали заяву на фінансування, але нам відмовили, бо на той час держава зрозуміла вже, як їм діяти. Було створено багато мовних шкіл, хоча ми аргументували, що жінки зможуть приходити до нас із дітьми, з якими паралельно також будемо займатися. Відмова у фінансуванні нас не спинила, і ми створили так званий мовний клуб. Наприклад, приходив австрієць Міхаель, який не є педагогом, але дуже хотів допомогти опанувати німецьку, інші знайомі також підключалися. Пізніше за таку ініціативу отримали навіть нагороду в номінації "Україна" від австрійського інтеграційного фонду.

Через два роки після заснування організації Domivka постало питання, чи не закрити організацію. На жаль, в австрійської сім'ї більше не було змоги надавати приміщення. Зрозуміло, що без нього Domivka, яка символізує саме домівку, куди людина змогла б приходити, існувати не може. Ми вклали в неї багато сил та найголовніше – створено ком'юніті, тому і було дуже боляче закривати. Ми вирішили, що поки що ставимо все на паузу, даємо відпочити собі.

У вересні я пішла в освітню відпустку (Bildungskarenz), тому що в мене за цей час погіршилося фізичне здоров'я. Звісно, іноді ми збираємося в церкві, щоб наліпити разом вареників для ярмарки чи влаштовуємо майстер-класи, а виручені кошти відправляємо на допомогу Україні.

– Освітня відпустка оплачується державою?

– 65 відсотків від зарплати з останнього місця роботи оплачує держава. Але наприкінці відпустки потрібно все прозвітувати. Можна обрати на рік, але це максимум. Мінімум – на два місяці. Треба також проходити курс із підвищення кваліфікації. Крім того, наприкінці семестру я повинна показати певну кількість пунктів для того, щоб затвердити цих пів року. Якщо цього не зроблю, буду змушена повернути всі кошти. Після закінчення цього навчання я можу викладати або працювати в науковій сфері.

– Що ви можете сказати про австрійський менталітет? Які основні відмінності з українським?

– Хороше запитання (усміхається). Австрійці – тактовні, толерантні, можуть бути обережно прямими, тому я не завжди можу зрозуміти, в якій ситуації це було правильно, тобто вони цього не виказують. Вагомою відмінністю є те, що у нашому менталітеті я помічала більше засудження.

У 2010 році, коли я приїхала у Відень як студентка та навчалася на факультеті славістики, то прагнула отримати тут освіту та перевезти свою сім'ю – семирічну доньку та чоловіка. То був час випробувань у моєму житті, тому що тоді можливо було виїхати, але складніше, ніж зараз. Потрібно було оформляти візу для того, щоб отримати студентську картку, а також показувати кошти на рахунку. До того ж студентам не можна було працювати. Вже пізніше дозволили неповну зайнятість, а на магістратурі – 20 годин на тиждень. Тобто для того, щоб тут навчатися, потрібно було мати фінансове забезпечення. Але всі примудрялися приїжджати і якимось чином шукали роботу та підтримували одне одного.

Я жила з однією австрійкою Барбарою, яка викладала англійську і фізкультуру в школі (викладання кількох несуміжних предметів не є хитрощами держави, це швидше відмінність академічних програм. Для того, щоб отримати освіту вчителя, обов'язково потрібно вибрати два предмети, і вони не повинні бути обов'язково суміжними). Вона знала, що в мене вдома залишилася моя сім'я і навіть матеріально намагалася допомагати. В австрійців є звичай: до Різдва вони готують дуже багато подарунків, і знаючи, як я хочу поїхати додому, мені сказали, що хочуть подарувати омріяну поїздку (усміхається).

Австрійці допомогли мені та іншим українцям адаптуватися та інтегруватися в Австрії. Під час війни, власне, тільки вони і допомагали нам підняти на ноги нашу організацію. Хоча Австрія – нейтральна країна, але є політичні партії, які продовжують це робити дотепер.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з українкою про освіту в США: "Діти з температурою 38° С ходять у садок, вчителі мало заробляють, а канікул і свят більше, ніж в Україні".

Також на OBOZ.UA дві частини інтерв'ю з біженкою Поліною Новіковою, яка в Україні працювала журналісткою, а в Німеччині стала вчителькою:

• Тут ніхто не лякає дітей директором". Українка – про школи в Німеччині, роботу вчителькою без диплома і дивну ситуацію з англійською мовою.
• "Батьків садять до в'язниці за прогули дітей". Українка – про бюрократію в Німеччині, проблеми з гуртками і те, на що вистачає зарплати вчителя.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!