Відео дняДіти з температурою 38° С ходять у садок, вчителі мало заробляють, а канікул і свят більше, ніж в Україні. Інтерв'ю з українкою про освіту в США
До 2023 року Юлія Кузьмін працювала в бібліотеці в Україні, та сімейні обставини змусили її змінити країну проживання. У США жінка влаштувалася асистенткою виховательки в дитячому садку, а також вчителькою в українській школі.
Відео дняВ інтерв'ю OBOZ.UA Юлія розповіла про заборони в американських дитсадках, домашні завдання, які кардинально відрізняються від українських, та на що йдуть батьківські кошти. Вона також пояснила, хто може працювати вчителем у США, яка його роль у житті дітей та з якими викликами доводиться боротись в українській школі.
– В Україні ви працювали в бібліотеці, та після переїзду до США влаштувались асистенкою виховательки в американському садочку та вчителькою в українській школі. Наскільки це було важко здійснити?
– Після приїзду до США я спершу працювала у своєї родички нянею. Було зручно на початку, коли нічого ще не знала, не мала водійських прав. Через пів року побачила оголошення в одній із груп у Facebook, що потрібні вчителі для літнього дитячого українськомовного табору при Українській церкві. Там я пропрацювала літо і познайомилась з директоркою школи українознавства у Брукліні "Нова Хвилька", яка була організатором табору, пані Мирославою Роздольською. Після табору вона запропонувала мені долучитись до їхнього дружнього колективу, що складається з колишніх українських вчителів, які свого часу емігрували до США.
Роботу в садочку знайшла через оголошення в тому ж Facebook. Була вакансія асистенки виховательки, на яку мене і взяли. У США, принаймні у штаті Нью Йорк, немає поняття державний дитячий садочок. Тут вони всі приватні. Є державні програми, які надають субсидії (ваучери) для малозабезпечених сімей. Вік діток – від 1,5 до 5 років (це в нашому садку). Чула, що є садочки навіть від 3-х місяців, і це логічно, бо декрет тут дають лише до 3-х місяців.
Спочатку працювала в групі з найменшими дітками від півтора року. У садочку є дітки як із сімей вихідців з пострадянського простору, так і американські. Мова спілкування – англійська, уроки лише нею, але на прохання батьків вихователі можуть говорити російською. Перші пів року в бебі-рум були ще тим випробуванням – 16-20 дітей віком до двох років (усміхається). Щоправда, за правилами, ми працювали втрьох: вихователька і дві асистентки. Влітку мене перевели в передшкільну групу до найстарших діток. Працюю в парі з вчителькою-американкою, багато вчуся від неї, насамперед – удосконалюю свою англійську.
– Давайте почнемо з дошкільної освіти. Розкажіть для початку, який розклад і заняття в дитячому садочку?
– Наш садочок працює з 7 до 19 години з понеділка по п’ятницю. В кожній групі є дітки, які приходять на 7:00. До 9 години ранку вільний час, поки всі збираються. О 09:00 – сніданок, потім зарядка і час для навчання (circle time). Навчання в кожній групі проводиться відповідно до віку. У нашій передшкільній групі вихователька навчає діток алфавіту, рахуємо, додаємо та віднімаємо в межах десяти. Раз на тиждень є урок наук (science), на якому ми вивчаємо різні країни світу, робимо хімічні та фізичні експерименти – знайомимось з властивостями магнітів, робимо масло з молока, досліджуємо, який предмет потоне у воді, а який плаватиме, вивчаємо Сонячну систему тощо.
Після навчання, якщо погода дозволяє, йдемо на прогулянку. На задньому дворі облаштований дитячий майданчик. Потім обід і сонний час: у молодших групах із 12:00 до 15:00, у старшій з 13:00 до 15:00.
Після сонного часу – час на снек (прийом їжі). До речі, відійду від теми, слово dinner означає тут вечеря, а не як нас вчили в школі, що це обід. Про supper тут ніхто і не чув. Потім ще один урок – переважно вихователька читає книжку або робимо якийсь арт. Опісля, знову ж, якщо дозволяє погода, йдемо на вулицю, якщо ж ні – час для гри в кімнаті.
– Чи є так звані домашні завдання, як в Україні, коли батькам треба щось намалювати з дитиною, назбирати каштани, зробити аплікацію тощо? Коли ввечері діти згадують, що треба було нарвати листочків у парку чи намалювати сім'ю. Звичайно, це позитивно впливає на стосунки батьків та дітей, але якщо мама чи тато втомлені з роботи, мають багато справ, а ресурсу – ні. Чи нормально це?
– Щодо початкової школи (elementary school), яку закінчує цього року моя дочка (5 клас), домашні завдання їм задають у понеділок і перевіряють у пʼятницю. Дитина сама вирішує, чи зробити все за один день, чи розтягнути "задоволення" на весь тиждень. Вікторія робить усе в понеділок і цілий тиждень після школи має вільний час.
Домашнє завдання розраховане так, щоб дитина витрачала на нього не більше 40 хвилин на день. Решту часу дається на відвідування секцій, відпочинок та сімейний час. Якщо враховувати нашу конкретну ситуацію, то я допомагаю доньці з англійською (перший час доводилось допомагати більше, тепер вже менше, бо є значний прогрес із мовою). Декілька разів на рік є так звані проєкти, коли після прочитаної книжки чи вивченої теми потрібно виготовити власну обкладинку з прочитаної книжки, 3Д-макет з улюбленої сценки чи якийсь науковий проєкт.
Щоразу донька справляється сама, але варто сказати, що вчителі дуже допомагають і направляють кожного учня за потреби. Батьків запрошують вже на презентації цих проєктів, щоб вони мали змогу потішитися за свою дитину. І вчителі також пишаються кожним здобутком учнів, бо це насамперед їхня заслуга. Не певна, чи в кожній школі так, чи це нам пощастило зі школою.
Щодо садочка, в якому працюю, ми також задаємо домашнє завдання у старшій групі (передшкільній). І це зазвичай повторення пройденого матеріалу. Інколи можемо попросити батьків назбирати разом з дітьми осінніх листочків чи камінці для розмальовування, і батьки зазвичай радо відгукуються на такі прохання. За моїми спостереженнями, у США обоє батьків намагаються приділяти дітям однакову кількість свого часу. І розглядають проведення часу з дітьми більше як свою перевагу, а не як обовʼязок. У багатьох американських сім'ях партнери намагаються розділити відповідальність порівну у всіх аспектах життя, включно з доглядом за дітьми, домашнім господарством, роботою, фінансами та вільним часом. На мою думку, саме у взаємопідтримці ховається їхній секрет ресурсності.
– При Міністерстві освіти та науки України відкрили дитячий садок для дітей співробітників. Таким чином відбуватиметься пілотизація реформи дошкільної освіти. Чи є у вас щось подібне?
– Не чула про таке, але тут є садочки домашнього типу Family Child Care Homes або Home-Based Child Care. Це коли одна людина, зазвичай це жінка, доглядає декількох дітей у своєму будинку. Такий садочок повинен отримати спеціальну ліцензію та відповідати вимогам держави щодо догляду за дітьми.
І взагалі тут все, що стосується дітей, – під пильним контролем державних органів, інспекторів з безпеки, охорони здоров'я та освіти. У нашому садочку також увесь рік відбуваються постійні перевірки всіх можливих інстанцій.
– У мережі виникла дискусія через відео з садка у Данії, де діти радісно граються у багнюці, а скільки часу проводять на вулиці американські діти?
– У початковій школі навчання починається о 08:40 і закінчується о 15:00. Якщо погода дозволяє, діти виходять на вулицю на 20 хвилин посеред дня на ланч або після ланчу. У садочку ми гуляємо два рази по 30-60 хвилин до і після обіду, залежно від погоди. Я читала про практику гри в калюжах у Данії і сказала б, що американські батьки радше б погодились на таке, але звісно, після попередження і вжиття всіх безпекових заходів.
– Які є заборони в дитячому садку? Чи існує практика, коли батьків залучають до збору коштів? На що взагалі здають батьки та як святкують дні народження в садках?
– Робота дитячих садочків тут, зокрема в штаті Нью Йорк, регулюється кількома законами та відділами: законом про догляд за дітьми, законом про освіту, відділом охорони здоров'я та психічного здоров'я міста Нью-Йорк, відділом освіти міста Нью-Йорк. Ці закони встановлюють вимоги до персоналу, безпеки, охорони здоров'я та освіти.
Основні заборони в дитячих садочках США передбачають:
- заборону на фізичну силу;
- заборону на харчові продукти з горіхами (щоб не допустити алергічних реакцій, у нас на видному місці висить список заборонених продуктів, якщо такі є, для кожної дитини);
- заборону на домашніх тварин, щоб не допустити можливих укусів та алергічних реакцій.
Що стосується залучення до збору коштів, у нашому садочку гроші батьки платять додатково лише за організацію подорожей чи заходів для дітей (випускних чи інших святкувань у ресторанах за бажанням). Наприклад, коли ми святкували День подяки, дорослі могли принести дітям їжу для святкового столу.
Щодо святкування днів народження в конкретно нашому садочку, то зазвичай батьки несуть піцу, торт чи кексики, також часто замовляють аніматорів, які розважають дітей у групі.
– В Україні, особливо в приватних садках, поширена практика, коли вихователі майже щодня фільмують процес виховання і навчання дітей та скидають батькам у Viber чи Telegram. Як із цим у США?
– Так, ми також маємо спеціальний додаток для комунікації з батьками. Кожного дня скидаємо фотографії та відео. Я вважаю, це чудово, що є така можливість для батьків спостерігати за своїми дітками, коли вони не поруч.
– У країнах світу набуває популярності практика відсутності іграшок під час перебування дітей у дитячому садку, щоб запобігати залежності. Що з цього приводу думаєте ви?
– Цікава ідея, але не уявляю, як би це можна було організувати на практиці, наприклад, у нашому садку. Для того щоб діти мали можливість креативити і самостійно створювати засоби для гри з інших матеріалів, потрібно створити умови. Такий спосіб можна запровадити в літніх таборах, коли діти перебувають здебільшого на вулиці. Крім того, особисто я не бачу ніякої загрози від іграшок для дітей, принаймні від тих, якими вони грають у нашому садку.
Здебільшого ми використовуємо різні конструктори, LEGO, пазли, дівчатка залюбки граються дитячою кухнею та ляльками з одягом, для хлопчиків завжди цікаві машинки та іграшкові дороги, хоча нерідко хлопчики "куховарять" для ляльок, а дівчатка ганяють на іграшкових машинах! Для мене це більше про організацію вільного часу, безпечного і цікавого, для дітей в обмеженому просторі.
– Як вирішують конфлікти в садку між дітьми? Працюють з бійками?
– Якщо конфлікт обійшовся без тілесних ушкоджень, тоді проводимо бесіду з дітьми і надалі пильніше стежимо за винуватцями. На практиці діти після сварки чи бійки одразу продовжують гратися, ніби нічого й не бувало. Якщо є якісь подряпини, укуси, синці чи інші сліди конфлікту, ми змушені повідомити батьків. Бувало і таке, що розслідування доходило до підняття записів із камер спостережень, які на кожному кроці в садочку, але це вже більше про адекватність самих батьків.
– Хвороби – окрема тема. Наприклад, європейці не вважають нежить діагнозом і приводять дітей у садок із шмарклями. Як із цим у США?
– Так, нежить – це не хвороба, але американці пішли ще далі: температура нижче 100.4 F (+38° C) не вважається високою температурою і приводом тримати дитину вдома. Нерідко батьки дають жарознижувальні препарати зранку і приводять у садок, а вже на вечір температура в дитини підвищується. Проте це зумовлено безвихідністю: часто на роботі дають лише п'ять днів лікарняного на рік, і якщо в тебе ще й не одна дитина, вписатися в ці рамки просто неможливо.
Хоча є тут одне захворювання, про існування якого я й не чула в Україні. Тут його називають pink eye ("рожеве око" дослівно). Це не наш ячмінь. Це коли око в дитини закисає і червоніє. Вважається дуже заразною хворобою, тому за перших симптомів ми дитину ізолюємо від інших і повідомляємо батьків. Лікують зазвичай очними краплями з антибіотиком.
– Яке основне завдання української школи в США?
– Основним завданням цієї та подібних шкіл у Нью-Йорку та інших штатах є навчити студентів, які у більшості вже народилися в США, говорити, читати і писати українською мовою та знати українську історію і традиції. Щосуботи проводяться шість уроків – українська мова, література, історія, географія, культура, малювання і музика. Є класи з кіндергарден (від трьох років і до випускного десятого класу).
Після уроків діє наша організація "Пласт" для охочих. Також постійно відбуваються репетиції і готуються сценарії на всі українські свята.
– Чи є в українській школі діти-переселенці? Як пройшла їхня адаптація та з якими випробуваннями довелося зіткнутися?
– В українській школі є діти, які приїхали за програмою United for Ukraine. Саме в українській школі, мені здається, вони почуваються дуже впевнено порівняно з тими, хто народився вже в США. Адже рівень їхньої української мови, знань з історії України, географії та культури не зрівняти з "американськими" українцями. Діти-біженці відвідують школу радше для спілкування та проведення часу зі "своїми".
У них більше проблем в американських школах із англійською. Тому на уроках зі старшими класами (я вчителька на заміну, маю можливість працювати з різними віковими категоріями) пропонувала дітям гру в перекладачів: розігрували сценки, ніби приїжджає американець в Україну, і йому потрібний перекладач. Або навпаки – перекладач потрібен українцю в Америці. Учні сприймали такі ігри на ура.
– Яка основна відмінність між американською та українською системами освіти?
– Основна відмінність між американською та українською освітою – у підходах до навчання. Американська освіта орієнтована на розвиток індивідуальних здібностей та інтересів учнів, тоді як українська освіта – це більше про набір академічних знань та підготовку до екзаменів.
Також треба відзначити, що в американських школах фокус більше на активне навчання, проєктну роботу та розвиток критичного мислення. Навчають вміти саме вчитись. Українська освіта більше орієнтована на теоретичне навчання і знову ж таки на підготовку до іспитів, тестів.
Ну і про роль вчителя. Мені здається, в Україні вчитель більше як авторитет, який передає знання учням, у США він часто грає роль наставника, який допомагає учням розвивати свої здібності та інтереси. В американській школі акцент на розвиток особистості, соціальних навичок та емоційного інтелекту, а українська освіта акцентує на розвитку інтелектуальних здібностей та наборі знань.
Тому, на мою думку, випускники американської школи все ж мають більше шансів стати успішними та щасливими дорослими. Оскільки вони краще підготовлені до вимог сучасного світу, навчені бути гнучкими, адаптивними та здатними швидко навчатися і пристосовуватися до нових ситуацій.
– Яка зарплата у вчителя? Чи бракує персоналу?
– Зарплати навіть у дипломованих вчителів у американських школах вважаються невеликими. Але для них є хороші бонуси – страховка, оплачувані відпустки, лікарняні, свята. Я, на жаль, не є поки дипломованою вчителькою, не маю вчительської ліцензії, тому в ту когорту не входжу. Щоб отримати диплом вчителя, мені ще треба 2-3 роки коледжу, опісля – нострифікація мого українського диплома, а це час і кругленька сума. Хоча в майбутньому все ж розглядаю навчання з можливістю працевлаштування в американській школі. Як виявилось, мені це подобається!
В українській школі отримую 20 доларів (близько 833 грн) за годину, працевлаштована офіційно, з цієї суми ще сплачую податок. У садочку мені платять 17 доларів (близько 708 грн) на годину, починала з мінімальних 16 доларів (близько 666 грн) з яких також ще стягується податок. В українській школі вчителів вистачає, враховуючи ситуацію з напливом українців протягом двох останніх років. Щодо садочка, то в нашому постійно є вакантне місце, бо робота важка і недооцінена матеріально.
– Юлю, а як адаптувалась за два роки у США ваша дитина?
– Вікторії важко, тому що в школі в неї немає друзів. Сама школа хороша, але в ній нема нікого українськомовного чи хоча б російськомовного. Тому спочатку не знайшла друзів через мовний барʼєр, тепер, коли вже мову підтягнула трохи, вже закрилась, напевно, бо діти між собою передружилися, а вона залишилася осторонь.
Хоча мені подобається, що тут щороку класи розформовують, і з нового навчального року створюють з паралелі два нові класи, рандомно набираючи в них учнів. Кожного року інша вчителька теж. Можливо, це тільки в початковій школі так.
В академічному плані Віці подобається, вона має математичний склад розуму, тому з математики і наук проблем немає. От з англійською трохи складніше було. В школі вони багато читають і пишуть твори по прочитаному. А змусити її читати – ще те завдання, причому українською теж. В Україні Віка провчилася два з половиною роки. Ходила в ліцей, де навчалися за програмою "Інтелект України". Те, що ми встигли пройти, мені дуже сподобалося. Хоча доводилося сидіти з нею, допомагати з домашніми завданнями, особливо з письмом. Дуже нам подобався предмет "Я пізнаю світ". Памʼятаю, як вона в другому класі розʼяснювала мені будову молекули, таблицю Менделєєва, хімічні формули. Я була шокована, а вони те все вивчали за допомогою мультиків і багато різного візуалу. У США математика інакше викладається, якийсь зовсім інший підхід. Тут вони перший семестр приділяють гуманітарним предметам, другий – математичний.
– З якими загалом викликами довелося зіткнутися в іншій країні?
– Працюючи в українській школі "вчителькою на підміну" і класною керівницею сьомого класу, зіткнулась із проблемою зацікавити дітей вивчати Україну. Складність полягала ще в тому, що це для студентів шостий навчальний день тижня, і змусити їх щось вчити і запамʼятовувати не так просто, тому для себе ставлю за мету саме зацікавити, відкрити щось нове, деколи шокувати якимись цікавими фактами, про які вони ніколи не чули і ніде тут не почули б.
Для цього запрошуємо гостей у школу на різні урочистості, в тому числі і високопоставлених: сенаторів, політиків, директорів американських шкіл. Також, наприклад, минулого року учні нашої школи долучилися до урочистої ходи, організованої до 90-річчя памʼяті жертв Голодомору та геноциду 1932-1933 років. Величезна колона з українською символікою і колосками йшла вулицями Манхеттена, привертаючи увагу до наших проблем і викликів теперішнього часу. Це те, що повинна робити і робить українська діаспора в Нью-Йорку, бо, до речі, середньостатистичний американець іноді сумнівається, чи Україна взагалі суверенна держава!
Та основним викликом для мене є брак часу на дочку. В неї в школі дуже часто влаштовують відкриті уроки, на які запрошують батьків, і все посеред робочого дня. Я працюю порівняно далеко від школи, 30 хвилин машиною, а автобусом десь годину-півтори. До того ж, щоб відпроситися на роботі, треба знайти заміну на цей час, а персоналу, як я вже казала, не вистачає. Я була змушена побороти один із своїх страхів – сісти за кермо. Місяць тому отримала водійське посвідчення.Тепер намагаюся відвідувати найважливіші події доньки в школі.
Читайте на OBOZ.UA інтерв'ю із засновницею української школи в Португалії Наталією Борисенковою про освіту, проблеми дітей з України і булінг педагогів: "Чому біженці за кордоном вчать чужу мову, а українці рідну – ні?"
Також на OBOZ.UA дві частини інтерв'ю з біженкою Поліною Новіковою, яка в Україні працювала журналісткою, а в Німеччині стала вчителькою:
- "Тут ніхто не лякає дітей директором". Українка – про школи в Німеччині, роботу вчителькою без диплома і дивну ситуацію з англійською мовою
- "Батьків садять до в'язниці за прогули дітей". Українка – про бюрократію в Німеччині, проблеми з гуртками і те, на що вистачає зарплати вчителя
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!