Психіка дитини працює інакше. Відомий психотерапевт назвав головну помилку батьків у розмовах про війну

Під час війни діти дорослішають швидше, однак універсального віку, коли "до цього моменту мовчимо, а після – все пояснюємо", не існує, а повне гнорування теми війни – це помилка. Про це заявив український психотерапевт, відомий телеексперт Олег Чабан.

Відео дня

За словами фахівця, говорити з дітьми про війну потрібно – але без жорстких вікових рамок. Чим менша дитина, тим більше їй необхідні тілесна підтримка і відчуття присутності дорослого. Чим старша або внутрішньо зріліша – тим більше пояснень і розмов про допомогу іншим і власні почуття. Саме так, переконаний експерт, можна допомогти дитині не зламатися, а адаптуватися. Про це психотерапевт розповів в інтерв’ю OBOZ.UA.

"Не існує такого віку, коли "до цього моменту – мовчимо, після – пояснюємо, а з певного року – деталізуємо" про війну, – каже Олег Чабан. – Усе залежить від ступеня розуміння дитини, її внутрішньої зрілості та якості взаємодії з батьками загалом. Якщо в родині заведено говорити – не лише про війну, а про життя, почуття, питання, – дитина природно вбудовує цю тему у свою картину світу".

Психіатр наголосив: сьогодення змусило українських дітей дуже рано зіткнутися з важкими темами: "Війна змусила дітей швидко дорослішати. Багато чого розуміти раніше, ніж це було б у мирний час. Чи позначиться це на їхній психіці? Так, безумовно. Ми вже зараз говоримо про трансгенераційні зміни – про те, як війна впливає не лише на тих, хто її переживає, а й на наступні покоління. Ми просто поки що не маємо ресурсів для масштабних досліджень, які покажуть, як це позначиться навіть на ще ненароджених дітях – тих, хто з’явиться у сім’ях людей, що пройшли війну. А таких у нас сотні тисяч".

Головне правило для батьків – спостерігати за власною дитиною: "Ви інтуїтивно бачите, що вона робить із тією інформацією, яку отримує. Бо всі діти різні: хтось інтроверт, хтось екстраверт; хтось більш емоційний, хтось раціональний; хтось реагує дією, хтось – замиканням у собі; хтось легко говорить, а хтось мовчить і "перетравлює" всередині. Якщо дитина ставить запитання – причому глибокі, осмислені, – це вже сигнал, що вона опрацьовує інформацію. І тоді з нею можна й потрібно говорити серйозно, але доступно".

При цьому фахівець застерігає від надмірної деталізації: "Діти надзвичайно емоційно вразливі. Деталі про руйнування, загибель людей, перегляд новин із кадрами катастроф – це те, що дитяча психіка не здатна повноцінно переробити. У дорослих для цього є досвід, у дітей – ні. Це може проявлятися у кошмарах, тривожності, тілесних реакціях. Тому інформацію важливо подавати дозовано і переводити емоції в дію. Не "чого ми боїмося", а "що ми можемо зробити". Отже, розмови з дітьми про війну потрібні. Але без жорстких вікових меж. Чим менша дитина – тим більше тілесної підтримки, присутності. Чим старша або внутрішньо зріліша – тим більше пояснень, сенсів, розмов про допомогу іншим і про власні почуття. Саме так ми допомагаємо дитині не зламатися – а адаптуватися і зберегти внутрішню цілісність".

Раніше OBOZ.UA писав про цікаве дослідження про те, чому діти 5-7 років більше вірять неправильній інформації від чоловіків, ніж точній інформації від жінок.

Повне інтерв’ю з психотерапевтом Олегом Чабаном читайте на OBOZ.UA тут.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!