"Дитина боялася йти до школи". Українка – про освіту в Польщі, "непотріб" замість їжі та булінг через національність

Вікторія Бянова – одна з тих українок, які через повномасштабне вторгнення були змушені виїхати з України. Сьогодні жінка живе разом із сім'єю в невеличкому селі в Польщі та допомагає українським школярам приїжджати сюди на літні канікули.

В інтерв'ю OBOZ.UA Вікторія розповіла про відсутність домашніх завдань не лише в молодшій, а й у середній школі, оцінку, яку майже неможливо отримати, шкідливе харчування та булінг через те, що вона – українка. Окрім цього, Вікторія назвала переваги й недоліки життя в новій країні, поділилася, скільки витрачає коштів на місяць, і розповіла, на що довелося піти після змін у статусі UKR згідно з польським законодавством.

– Вікторіє, чому країною тимчасового захисту ти обрала саме Польщу? Як вас прийняли?

– До повномасштабної війни мій чоловік, який за національністю є болгарином, уже чотири роки працював у Польщі, тому ми з донькою поїхали до нього. Як і всі, думали, що це ненадовго. Та час минав, донька онлайн закінчила перший клас в українській школі, війна тривала, тому на літо ми вирішили найняти їй репетитора з польської мови. І в другий клас дитина пішла вже до польської школи. За віком вона на рік молодша від своїх однокласників, але перша вчителька двічі на тиждень проводила з нею додаткові уроки польської, що нам дуже допомогло. Донька чудово почала розмовляти – її хвалять і кажуть, що в неї навіть немає акценту.

Нас прийняли дуже добре, адже в начальника чоловіка працює більшість українців. Ми тут уже як свої, аж якось незручно. Це село, де всі одне одного знають. Мені траплялися тільки хороші поляки. Можливо, це також залежить від нашого виховання та від того, як ми самі поводимося в їхній країні.

– Яку відмінність ти одразу помітила між польською та українською системами освіти?

– Злата навчалася в початковій школі в Одесі за програмою "Інтелект України" – це досить складна програма. Якщо порівнювати, польська набагато легша. Тут дітям не задають обов'язкових домашніх завдань. Деякі вчителі можуть щось задати, але вони не фіксують це в електронних щоденниках (Librus), а просто кажуть учням усно. З одного боку, це правильно, адже в дітей розвивається самостійність. Але з іншого – я все ж схильна до того, щоб учні мали домашні завдання.

У Польщі початкова школа охоплює 1–3 класи, а середня – з 4 по 8 клас. Після восьмого класу діти складають іспити та вступають до ліцею, технікуму чи професійної школи. Обов'язковим для всіх є навчання до 18 років.

– Чи задають у середній школі домашні завдання?

– Ні. В електронному щоденнику може з'явитися зелена позначка на певний день – наприклад, вчителька з польської мови повідомила про контрольну. Учні готуються до неї самостійно. Іноді ж практикують "п'ятихвилинки" – самостійні роботи без попередження.

– Як у Польщі проходить перший день навчального року?

– У поляків немає свята Першого дзвоника. Вони дуже релігійні, тому цей день розпочинають зі служби в костелі. Далі відбувається урочиста частина: виносять прапор, лунає гімн, учнів вітають із початком навчання. В електронному щоденнику заздалегідь просять прийти в елегантному одязі: білий верх, темно-синій низ. До речі, на фізкультуру теж є дрес-код: обов'язково біла футболка та чорний низ – наприклад, шорти чи лосини.

– Яка тут система оцінювання?

– Система оцінювання тут шестибальна, але найвищий бал отримати вкрай важко, тому п'ятірка – це дуже гарна оцінка. Якщо ж донька отримує за якесь завдання одиницю, я змушую її це перескласти.

– О котрій годині починаються та закінчуються уроки?

– Уроки починаються о 7:55. Закінчуються по-різному: два дні на тиждень донька має шість уроків – це до 13:15, а решту днів – до 12:25.

– Чи встигають учні з таким графіком пообідати в школі?

– У нашій школі немає їдальні. Є лише магазинчик із різним "хімічним" непотребом, який дітям краще не їсти. Тому донька і снідає, і обідає вдома. Коли вона вчилася в початковій школі, можна було замовляти кейтеринг – перші й другі страви, як-от супи чи картоплю з відбивною. Але в класі ніхто цього не купував, тож і моя дитина відмовилася. Я давала їй із собою перекус: бутерброд та окремо фрукти й овочі. До речі, тричі на тиждень дітям безкоштовно роздавали склянку кефіру чи молока, а також моркву, яблука, редиску.

– Хто може забирати дитину після уроків?

– Під нашим будинком одразу знаходиться зупинка, звідки безкоштовний автобус забирає дитину до школи. Так само вона повертається додому. Ми підписували згоду на користування ним, а відповідальність за дитину несе дівчина, яка супроводжує школярів в автобусі.

– Коли у школярів канікули?

– Навчання триває до кінця червня – тобто загалом довше, ніж в Україні. До Різдва канікул немає взагалі, тільки у святковий період учні відпочивають два тижні. Проте в перших числах – буквально 2 або 3 січня – вже йдуть до школи. Оскільки Польща ділиться на воєводства, після Нового року канікули в усіх починаються в різний час: спочатку відпочиває одне воєводство, далі – інше, і так по черзі. Цього року наші двотижневі канікули припали на лютий. На Великдень також дають відпочити від навчання, але буквально декілька днів.

– Хто забезпечує школярів зошитами та підручниками?

– Ми заповнюємо декларацію, і держава виплачує нам 300 злотих (близько 3,5 тис. грн) незалежно від доходу батьків, щоб можна було купити дитині все необхідне для школи.

– Як у польських школах ставляться до прогулів?

– Якщо моя дитина не йде до школи, я зобов'язана в електронному щоденнику написати повідомлення класному керівнику, що вона буде відсутня сьогодні, і вказати причину. Наприклад, якщо дитина просто кашляє, але не має температури, я можу залишити її вдома на декілька днів і лікувати чаями, повідомивши про це вчительку в електронному щоденнику. При цьому не обов'язково мати довідку від лікаря.

– Як ти контактуєш із класною керівничкою та іншими вчителями?

– Я завжди відвідую батьківські збори, які проходять в актовій залі. Як правило, на них присутні психологи або лектори, які розповідають, наприклад, про кібербезпеку. Після цього кожен клас іде до свого вчителя. Якщо мені потрібна якась інформація, я можу написати запитання в класному щоденнику, і вона мені відповість. Також учителі мають години прийому батьків у школі. Можна прийти на розмову до будь-якого вчителя. Я цим не користувалася, бо маю номер телефону вчительки і можу їй зателефонувати.

– Цікаво. У школі моєї старшої доньки в Португалії будь-які питання вирішуються лише з класною керівничкою через електронну пошту або особисто у призначений час. Тобто я не можу поспілкуватися з учителем геометрії, коли в неї виникають проблеми з цього предмета. Хто займається вирішенням конфліктів у школі? Чи доводилося стикатися з булінгом?

– У такій ситуації потрібно одразу йти до класного керівника, який, відповідно, починає розбиратися. На початку навчання в школі в доньки наче все було добре, але потім почалося: "Та ти українка, що ти знаєш?"

Був навіть період, коли в дитини часто болів животик, і ми не могли зрозуміти, у чому справа. Нам дали направлення на повне обстеження, але нічого не виявили. Це було через емоції – дитина боялася йти до школи через те, що хтось щось сказав їй не так. Я поговорила з учителькою, і діти перестали це робити. Наскільки я знаю, також залучають психолога, тому що в мене питали дозвіл на розмову з донькою.

А ще в класі доньки є дівчинка, яка їй заздрить через те, що Злата гарно одягається. Вона казала їй: "О, та ти багачка!" Донька виділялася, адже я завжди робила їй гарні зачіски. Ми звикли виглядати доглянуто, а тут трошки інакше. Але я не забороняю їм спілкуватися, бо в дитини має бути зв'язок з іншими дітьми.

– Чи є батьківські чати? Чи можна фотографувати й знімати дітей?

– Батьківських чатів із учителем немає. Є окрема група з батьками в месенджері, куди інколи надсилають загальну інформацію щодо шкільних свят. На початку навчального року ми підписували згоду на фото- та відеозйомку дітей у школі. Відповідно, якщо відбуваються заходи, ці фотографії публікують у групі та на сайті закладу освіти.

– Чи дозволяють користуватися мобільними телефонами?

– Донька навчається в п'ятому класі, і їй досі заборонено брати гаджет на уроки. Здається, користуватися телефоном дозволяють із сьомого чи восьмого класу. Наразі вона може взяти його лише тоді, коли їде з класом на екскурсію.

– Як у школі святкують дні народження?

– Ми просто купуємо так званий почастунок – зазвичай це цукерки. Дитина приносить їх до школи та на перерві пригощає однокласників. Фотографій у цей момент не роблять, адже це подія особистого характеру.

– Як щодо дитячих гуртків у школі та поза її межами?

– Я не впевнена, чи є гуртки в нашій школі, але Злата ходить на акробатично-художню гімнастику. Заняття тривають по дві години двічі на тиждень, вона також їздить на різні змагання – навіть міжнародні. Щомісяця ми сплачуємо за це 300 злотих (близько 3 450 грн). Спочатку донька тренувалася у звичайній групі, але потім тренерка її помітила й перевела до спеціальної, де дітей готують до виступів. Оскільки Злата здобуває багато нагород з гімнастики, шкільна вчителька попросила мене привезти її дипломи, щоб подати заявку на грант – спортивну стипендію.

– Нещодавно твого чоловіка забрала швидка до лікарні. Які враження склалися про медицину в Польщі загалом?

– Мені здається, що з таким болем, який був у чоловіка, його мали одразу забрати до шпиталю, але залишили вдома страждати до ранку. Вранці я сама відвезла його до лікарні. Загалом у Польщі є цілодобові приймальні відділення (SOR), і оскільки в нього був гострий біль, прийняли досить швидко. Але весь процес відбувався дуже повільно: він цілий день лежав і не знав, що з ним, ніхто нічого не пояснював. Я випитувала в лікарів, але вони мало що відповідали – склалося враження, що вони працюють суворо за протоколами й не більше. Того ж дня, так нічого й не пояснивши, чоловіка виписали. А вже вдома в нього почалися дуже сильні головні болі, дійшло до блювання. Я знову викликала швидку. Коли медики приїхали, самі були шоковані, що його виписали з такими симптомами так швидко.

Нас завжди переконували, що в Європі медицина – це супер, але як на мене, в Україні вона краща. Наприклад, я досі їжджу до стоматолога в Україну. Якось пішла до місцевого у Польщі, то потім в Одесі довелося все переробляти. На 24 лютого 2022 року – у день повномасштабного вторгнення – у мене був запис до ортодонта на встановлення брекетів. Звісно, тоді нікуди не пішла, а вже коли приїхала до Польщі, звернулася там на консультацію. У мене не було якоїсь складної ситуації із зубами, але з мене просто довго тягнули гроші, постійно відтягуючи момент зняття брекет-системи. Зрештою, коли я поїхала в гості до мами в Івано-Франківськ, записалася до місцевого ортодонта. Там мені оглянули зуби й підтвердили, що брекети давно вже треба було зняти!

– А медицина безкоштовна?

– Коли я тільки приїхала, то була на тимчасовому захисті – статусі UKR (PESEL UKR), спеціальному правовому статусі для українців у Польщі. Але з березня цього року безкоштовну медицину для біженців скасували. У моєму випадку медичне страхування тепер оформлене через чоловіка, який офіційно працює та сплачує внески до ZUS, тому я користуюся безкоштовною медициною як член його сім'ї. Також змінилися правила щодо деяких соціальних виплат, тому допомогу в розмірі 800 злотих (9 200 грн) на місяць на дитину ми також переоформили на чоловіка. Деякі поляки б'ються в груди, мовляв, вони зі своїх податків нам ці кошти платять.

– Скільки коштів потрібно на місяць, щоб задовольнити базові потреби?

– Я думаю, мінімум 8-10 тисяч злотих (92 000 – 115 000 грн). Зараз дуже ціни піднялися. Коли ми приїхали до Польщі, йшли в магазин і на 100 злотих (близько 1 000 грн) виходили з двома пакетами їжі, де було все необхідне, то тепер на ці гроші можна купити хіба що половину одного пакета. Раніше я навіть не звертала уваги на акції, але довелося перевчитися.

Орендувати житло в середньому коштує 2 800 злотих (трохи більше 32 000 грн) і вище за одно- чи двокімнатну квартиру, крім цього, ще комунальні послуги.

– Чим ти займаєшся в Польщі?

– До переїзду в Польщу я недовго працювала юристкою в Одесі, а паралельно мала бізнес із повітряними кульками для святкування важливих подій. У нашому селі немає хорошої роботи, хіба що працювати позмінно на фабриці. Але ж дитина мусить бути під наглядом. Я не можу залишати її саму вдома – не дай Бог, щось станеться, одразу спеціальні служби цим займаються. Тобто мені такі графіки абсолютно не підходять.

Тому зараз я домогосподарка, іноді підробляю на декораціях із кульками. Оскільки моя донька залишилася навчатися онлайн в одеському Мар'їнському ліцеї, ми разом із місцевою школою налагодили співпрацю – я організувала приїзд діток зі школи моєї доньки до Польщі на тиждень, щоб вони трохи відпочили від того, що там відбувається. Я дуже багато допомагала, була опікункою і так званою перекладачкою між ними.

– Які переваги й недоліки життя в Польщі ти б виділила?

– Тут чиста та затишна інфраструктура, а також гарна природа. Мені зустрічаються виховані поляки: заходжу в магазин – зі мною завжди привітаються та усміхнуться.

Я більше задоволена місцевою освітою, аніж не задоволена. Зрозуміла, наскільки все залежить від вчителя. Наприклад, у доньки була одна вчителька з англійської, яка ставила їй погані оцінки, вона нічого не розуміла. Потім вчителька змінилася – дитина прекрасно вчиться. Вчитель з історії, з яким ми створили співпрацю між українською та польською школами, досить хороший, постійно допомагає, намагається донести місцевим педагогам, що дитина думає українською, і їй потрібно трохи часу, щоб перекласти польською. Але вчителька з польської все одно ставить Злату на один рівень з іншими дітьми й не бере до уваги те, що їй треба ще подумати, як перекласти й правильно сказати.

Щодо недоліків, то я б виділила медицину і клімат. Мені не вистачає моря. І дуже б хотілося, щоб у майбутньому можна було за тиждень-два потрапити на прийом, наприклад, до гінеколога, а не чекати як мінімум місяць.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю зі "шведським татом" – про освіту у Швецїї та українську мову вдома: "Фотографувати дітей не можна, а раз на тиждень проводять уроки виживання".

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю з педадогинею Анастасією Пономар – про освіту, бюрократію та культурний шок у Португалії: діти не бояться іспитів, вчителі не перевантажені, але за запізнення карають.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!