"Вчителі йдуть не лише через гроші". Викладач географії – про ґаджети у школах, боротьбу з російською мовою і дітей, які не вміють гуглити

Український вчитель географії Андрій Уткін вже розповідав, чому звільнився з державної школи, як йому вдалося зробити пряме включення на уроці з Антарктиди та який предмет може зникнути зі шкільної програми. Крім того, педагог пояснив, чому TikTok для сучасних шкільних викладачів стає корисним інструментом, допомагаючи надавати більше знань школярам.

Відео дня

У другій частині інтервʼю OBOZ.UA вчитель географії розповів, чому педагоги залишають професію та йдуть у репетиторство. Крім того, Андрій Уткін поділився, для чого технології мають бути інтегровані в освітній процес і як вони впливають на навчання. Чому школа має бути простором української мови, як діяти у випадках булінгу та як залучати штучний інтелект в уроки – далі в розмові.

– Нині багато вчителів ідуть з професії в репетиторство або взагалі змінюють сферу. Як думаєте, проблема лише в зарплаті?

– Зарплата – це важливо, особливо коли вона не дозволяє елементарно жити. Але проблема глибша. Вчителі йдуть не лише через гроші, а через відсутність поваги, підтримки й комфортних умов для роботи. Репетиторство дає не лише кращий дохід, а й свободу: можливість самостійно планувати заняття, обирати методики, працювати без безкінечних паперів і формальних нарад.

Сучасний педагог хоче мати не тільки гідну оплату, а й простір, де його не контролюють щохвилини, а довіряють. Де тепло, світло, тихо і є техніка, яка працює. Банальні речі, але саме їх часто не вистачає в державних закладах. Без цього буде значно нижча мотивація і коротший час професійного шляху в системі державної освіти.

– Які поради ви дали б молодим вчителям, що лише починають свій шлях?

– Не бійтеся бути собою. Не женіться за стандартами. Приймайте дітей такими, якими вони є. Допомагайте дізнатись те, чого вони не знають, і розвивайте те, у чому вони сильні. Не бійтеся жартувати з самого себе. Виходьте із зони комфорту – якщо плисти за течією, нічого не зміниться: ні у вашій конкретній школі, ні в системі загалом. Хочете змін – починайте з себе. Я й сам був пасивним роками, поки не усвідомив: справжні зміни не приходять ззовні – вони починаються з нашого рішення діяти.

І ще: вчитель, як і свічка, не може світити іншим, не згораючи сам. Тож не забувайте берегти себе. Ваш ресурс – це не слабкість, це паливо для тих, кого надихаєте.

– Багато дискусій точиться навколо ґаджетів у школах. Так, наприклад, у Львові говорять про те, щоб їх заборонити під час перебування у закладах освіти. А що ви думаєте з цього приводу? Ви дозволяєте дітям користуватися телефонами на уроках?

– Я не просто дозволяю учням користуватися ґаджетами – мені складно уявити сучасне навчання без них. Хоча є школи, де телефони здають на вході й отримують лише в кінці дня, я вважаю, що технології мають бути інтегровані в освітній процес. Так, у нас у школі теж діє правило здачі ґаджетів, але на своїх уроках я дозволяю їх використовувати – з чітко визначеною метою. Це дає змогу знайти персоналізовані підходи, адже сучасні цифрові інструменти дозволяють адаптувати зміст під рівень, інтереси й стиль сприйняття кожного учня.

Звісно, є ризики: дитина може відкрити TikTok або гру замість навчального застосунку. Але ці речі легко помітити: достатньо зчитати вираз обличчя, погляд чи рухи пальців. Так, це додаткове навантаження на вчителя, адже потрібно бути не лише педагогом, а й модератором цифрового середовища. Проте воно виправдане: учні вчаться шукати інформацію самостійно, створюють презентації, схеми, відеопроєкти, ментальні карти, працюють з інтерактивними картами, проходять онлайн-вікторини та симуляції, беруть участь у спільних Google-документах і навіть генерують візуалізації через штучний інтелект. Без ґаджетів такі види роботи або неможливі, або вимагають непропорційно великих зусиль і часу.

У довгостроковій перспективі можна рухатися до варіанта з контрольованими пристроями, де встановлені лише потрібні застосунки або ввімкнено трансляцію екранів – але це вже питання технічних і фінансових можливостей школи.

– Яких навичок, на вашу думку, не вистачає сучасним школярам?

– На мою думку, сучасним учням бракує критичного мислення та розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Вони надзвичайно швидко опановують нові технології, значно швидше, ніж більшість педагогів, але при цьому не вміють якісно шукати й перевіряти інформацію. Ми, по суті, навіть не навчили їх "гуглити". І це не провина дитини, а прогалина в системі. Щоб змінити ситуацію, школа має перестати бути джерелом лише готових відповідей і натомість створити умови, де вчитель модерує дослідження, а не диктує параграф.

Це про запровадження проєктного навчання, міжпредметних звʼязків, реальних кейсів із життя, де учень має обирати, аналізувати, дискутувати й брати відповідальність. І саме тоді з’являється шанс, що дитина не просто знатиме, а розумітиме.

– Чи багато у вас підписників серед тих, у кого ви викладаєте? Вважаєте інших вчителів-блогерів своїми конкурентами? Чому?

– Серед моїх підписників є учні, з якими я працюю або працював, а також батьки, колеги й просто люди, які цікавляться освітою. Соцмережі стали для мене майданчиком не лише для комунікації, а й для популяризації географії.

Щодо вчителів-блогерів – я точно не бачу в них конкурентів. Навпаки, надихаюсь багатьма з них – від філологів та істориків до фізиків. Мені важливо зайняти свою власну нішу, охопити ті сегменти, які ще не представлені. Я не прагну бути схожим на когось. Навпаки, шукаю способи бути унікальним, доповнювати інших, створювати спільноту, де педагоги можуть обмінюватися нестандартними підходами.

Моя мета – не стати "кращим", а зробити так, аби географія звучала гучніше, аби учні відкривали її не як набір фактів, а як спосіб мислення. І навіть у позаурочний час я намагаюся це донести – через зручний, живий та сучасний формат.

– Останнім часом в інформаційному просторі багато розмов навколо російської мови на уроках та перервах. Зокрема, йшлося і про те, що заборонити законодавчо її не можна. Водночас один із найкращих вчителів України Артур Пройдаков каже, що діти стали більше говорити російською, бо так спілкуються з ними вдома. А як у вас із цим? Якщо діти переходять з державної, як реагуєте?

– Це болюче й делікатне питання. Я переконаний, що школа – це простір української мови. І не через примус, а через приклад, атмосферу і культуру спілкування. Сам намагаюся щиро підтримувати дітей у мовному переході: прошу їх спілкуватися українською, допомагаю, коли важко, і підтримую будь-яку ініціативу. Рівняюся на колег, які, наприклад, пропонують за запізнення на урок розказати вірш українською – і сам часом так роблю. Це весело і водночас працює як мʼякий, але дієвий мовний стимул.

Варто зазначити, що я сам був російськомовною дитиною, вчився в школі з російською мовою викладання, а потім ще десять років працював в іншій, теж російськомовній школі, де навіть підручники були російською. Я спілкувався російською в побуті, міркував нею. Але після 24 лютого 2022 року всі мовні компроміси втратили сенс.

Часом подумки я ще перекладаю щось із російської, однак сьогодні мені абсолютно неприйнятною здається ситуація, коли в закладах освіти, особливо в спілкуванні з учнями, продовжує звучати російська мова. У своєму професійному середовищі я практично не стикаюся з такими випадками, однак у загальному контексті освіти це, на жаль, досі трапляється. Ми, педагоги, маємо бути не лише передавачами знань, а й носіями цінностей. А мова – одна з ключових.

– Останнім часом у мережі зʼявляється багато історій про булінг у школах і поза ними серед школярів. Як ви думаєте, що на це впливає? Чи стикалися ви з такими випадками?

– Булінг не народжується у школі – він приходить туди з дому, з середовища, з телевізора і TikTok. Діти – це дзеркало. Вони відтворюють те, що бачать: знецінення, насмішки, агресію. Школа не може повністю ізолювати їх від цього, але може створити простір, де це не буде нормою.

Я стикався з ситуаціями, які мали ознаки булінгу, і завжди намагався реагувати одразу. Тут важливо не шукати винних, а шукати причини. Розмовляти з усіма сторонами, залучати психолога, будувати довіру. І що важливо – не бути байдужим. Часто навіть один уважний учитель здатен зупинити ситуацію, яка могла б перерости у справжню травму. Тому я завжди за превентивну (нечасто використовую це слово після 2022 року) культуру: довіра, відкритість, діалог.

– Чи користуєтеся ви ШІ у підготовці до уроків або викладанні? Як ви вважаєте, це необхідна опція у сучасній освіті?

– Так, і користуюсь, і користувався ще до того, як це стало мейнстримом. Нині активно застосовую понад десять різних інструментів штучного інтелекту – від загальновідомих чат-ботів до генераторів відео, аудіо та візуального контенту. Це неймовірна частина сучасного освітнього процесу, і я завжди з цікавістю дискутую з тими, хто побоюється або відкидає ШІ. На мою думку, навички роботи з цими інструментами – це вже не опція, а необхідність.

Усе це дуже нагадує ситуацію кількарічної давнини, коли здавалося, що комп’ютери – це загроза, яка витіснить дошку з крейдою. Насправді потрібно просто вміти використовувати нові інструменти правильно. І хоча ШІ не замінить вчителя, він може значно посилити його ефективність – допомогти структурувати матеріал, зекономити час, урізноманітнити контент та допомагає зробити сам урок набагато цікавішим.

До того ж володіння ШІ – це і про безпеку. У соціальних мережах щодня з’являються тисячі фейкових, але емоційно заряджених повідомлень, згенерованих шахраями. І, що парадоксально, найзапекліші критики ШІ – часто ті самі люди, які репостять ці тексти у Facebook чи надсилають у Viber. Отже, розуміння ШІ – це не лише про освіту, а й про критичне мислення, інформаційну гігієну і дорослу цифрову відповідальність.

Читайте також інтервʼю з українкою, яка розповіла про школи у США, систему Монтессорі та хитрість, що допомогла їй "підкупити" американських вчителів.

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю з Ольгою Федотовою – вчителькою з Харкова про проблеми НУШ і те, що вона робить, коли її учні спілкуються російською мовою.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!