"Усі мої учні російськомовні". Вчителька з Харкова – про проблеми НУШ, дистанційне навчання та "панщину" для педагогів

Вчителька початкових класів однієї з харківських шкіл Ольга Федотова постійно ділиться у мережі цікавими лайфхаками, які допомагають учням краще зрозуміти математику та українську мову. Педагогиня намагається просто та доступно давати дітям матеріал, щоб вони отримали якомога кращі знання. Шкільна викладачка проводить дистанційні уроки і зауважує, що онлайн-навчання негативно впливає на всіх учасників освітнього процесу.

Відео дня

В інтервʼю OBOZ.UA Ольга Федотова розповіла, як прищеплює любов до української мови дітям, більшість із яких зростають у російськомовному середовищі. Педагогиня додає у програму цікаві тексти та вірші, проте ділиться, що іноді доводиться пояснювати щось російською, бо учні не розуміють це державною. Ми розпитали вчительку початкових класів про проблеми реформи Нової української школи, навички сучасних школярів, чи варто залишати учнів на другий рік та кому потрібні олімпіади.

– Пані Ольго, ви ділитеся стількома лайфхаками. Звідки у вас стільки знань? Чи використовуєте ви такі методики на уроках? Як на це реагують школярі?

– Усі ці знання має, мабуть, кожен вчитель початкових класів. У кожного є свої лайфхаки, напрацьовані й перевірені роками. Вчитель-"початківець" – універсальний педагог, оскільки викладає і мову, і математику, ділиться знаннями про навколишній світ, вчить малювати і виконувати фізичні вправи. Я ще й маю музичну освіту, тому вчу дітей співати і відрізняти скрипку від цимбал.

Все, що я демонструю в соцмережах, – це елементи наших занять з учнями. Всі пояснення – за методикою викладання в початковій школі. Нічого нового я не вигадую, хіба що спосіб подачі матеріалу: докладно, доступно, зрозуміло і трохи з гумором. Коли учні разом з батьками бачать мої пояснення в соцмережах – це як ще прослухати те, що вони чули на уроці.

– Останнім часом у мережі багато зауважень щодо почерку сучасних школярів. Ви викладаєте в початкових класах. Яку маєте думку з цього приводу?

– Так, діти стали писати набагато гірше, почерк у деяких нерозбірливий, письмо неохайне. І хоч скільки б зауважень я робила, ані діти, ані батьки не бачать у нерозбірливому письмі проблеми. Тут ще відіграло свою роль те, що в НУШ за виправлення, нерозбірливий почерк не можна сварити і тим більше знижувати бали.

Чому в сучасних школярів поганий почерк і небажання виконати роботу без виправлень? По-перше, немає практики виконати в чернетці, а потім переписати в зошит. По-друге, на мій погляд, немає поваги до вчителя. Бо перевіряти роботу, виконану абияк, для мене це завдання із зірочкою. І по-третє, і це головне: у дітей недостатньо розвинені м’язи рук, які відповідають за письмо. Більшість не вміє зав’язувати шнурки, лазити по деревах, не вміє охайно розфарбовувати. А саме ці "вправи" розвивають зап’ястки і пальці дитини.

– Чи діють у вас правила "відступати два пальці" або рахувати клітинки між числами? Чому?

– Правила відступати є, але я ніколи не прискіпуюсь, якщо учень відступив не ту кількість клітинок або почав писати не з того рядка. Для мене це не принципово. Правильно оформлювати роботу в зошиті треба вчити обов’язково. Хоча б тому, що діти запитують: "А скільки клітинок відступати?", "А де писати?", "А з якого рядка починати?".

Згодом школярі вже автоматично відступають певну кількість клітинок, краще орієнтуються на сторінках зошита. Все це закладається саме в початковій школі.

– Яких навичок не вистачає сучасним дітям у навчанні?

– Назву кілька. Найбільше, чого не вистачає дітям, – це терпіння. Сучасні діти хочуть отримувати миттєвий результат, і не всі готові працювати над довготривалими проєктами.

Друга навичка, без якої не обійтися в житті, пов’язана з читанням. Всі вчителі б’ють на сполох з приводу того, що діти зараз читають дуже мало. Як наслідок – низька швидкість читання, нерозуміння текстів. А це відображається на всіх предметах. На математиці треба прочитати і зрозуміти задачу. На біології, географії, історії – треба читати і розуміти прочитане, щоб далі аналізувати, робити висновки. Ще одна навичка, якої немає в більшості сучасних дітей, – вміння себе розважити, знайти собі заняття. Всі звикли до аніматорів на заходах, до мотивації від вчителя, до великої уваги від батьків.

– Ви працюєте за НУШ. Які ви маєте зауваження до програми? Що б хотілося змінити, а що додати? Чи достатньо підготовлені діти, які переходять до середньої школи?

– Більшість принципів НУШ мені близькі: толерантність, відсутність страху перед помилками, лояльне оцінювання. А от щодо програм – хочеться сповільнитися, не гнати вперед, мати більше часу на опанування тем і завдань, менше складних пояснень, більше часу на повторення. Підручники перевантажені завданнями на логіку, задачами, які треба розв’язати різними способами. При цьому мало чітких правил, треба самому "подумати", "припустити". І тут вже багато залежить від віртуозності вчителя, який має подати матеріал доступно і зрозуміло для кожного учня в класі.

За всі роки роботи спостерігаю не дуже чіткий зв’язок між початковою і середньою ланками в школі. Вчителі в 5 класі скаржаться, що діти не все знають і вміють. Вчителі початкових класів ображаються, бо вчать максимально ефективно. І в цьому я знов-таки відзначаю складність матеріалу з усіх предметів у 5 класі. Аналізуючи підручники математики 5 класу, я хапаюсь за голову! Програми і теми розраховані на дітей, які нічим, окрім навчання, не можуть бути зайняті. Але ж школа – це не єдине, що є в житті дітей.

Я розумію, що дитячий мозок пластичний. Але пхати туди "все й одразу" – перебір.

– Чи знайомі ви з освітніми системами інших країн? Якби вам запропонували ввести таку в школі, яку б ви обрали?

– Мені подобається, що в старших класах діти можуть обирати самостійно предмети для вивчення. Це ж як круто вивчати те, що знадобиться тобі у подальшому житті! Значить, і навчання буде в задоволення.

Що б я обов’язково ввела в усі наші школи – більше людяності до дітей, щоб жоден школяр не відчував страху перед вчителем чи школою загалом. Але це суто людський фактор, який не залежить від країни.

– Як змінила дистанційка рівень знань учнів? Наскільки важко утримати увагу дітей під час онлайн-уроків?

– Змінила, і не в кращий бік. Якщо в школі можна поспілкуватися з учнями і на перерві, є час відповісти на додаткові запитання, діти можуть на перерві пограти в навчальні ігри, разом щось намалювати та й навіть потренуватись розв’язувати вирази біля дошки, то на дистанційному навчанні ми маємо лише 90 хвилин на день (у 3 класі) спілкування загалом. І цього мало для всіх учасників освітнього процесу.

У класі по очах видно, хто як розуміє вчителя, хто як виконує завдання. На "дистанційці" немає такої віддачі, важко відстежувати емоції кожного, чи достатньо впевнено всі опанували матеріал, чи всім все зрозуміло.

Мені увагу утримувати неважко, я "бачу" всіх, добираю цікаві матеріали на урок, змінюю подачу, види діяльності, працюю на багатьох платформах. Вважаю, цією навичкою має володіти кожен вчитель. Урок – це не лекція. Урок має бути не нудним і емоційним.

– Чи підтримуєте ви ідею залишати школярів на другий рік для подолання освітніх втрат? Чому?

– Ні, не підтримую. Хто не опанував хоча б на середньому рівні програму, і наступного року не опанує її. Чи багато людей, яких у 70-80-ті роки залишали на другий рік, ставали раптом відмінниками? Як на мене, ця ідея взагалі не має розглядатися в освіті.

– Окрім дискусій навколо зарплат вчителів, багато говорять про перевантаженість і вигорання педагогів. Це одна з причин, чому вчителі йдуть з професії. Як ви вважаєте, чи не стикнеться освіта з браком шкільних викладачів?

– Уже є брак молодих спеціалістів. Серед моїх колег тих, хто молодший за мене, небагато. А ті молоді педагоги, які працюють у державних школах, мають додатковий дохід: репетиторство, створення власних навчальних матеріалів для продажу. І це теж одна з причин вигорання. Бо в бажанні заробити гроші на гідне життя не залишається часу на це саме нормальне особисте життя.

Я порахувала, скільки разів протягом цього року була на різних "тренінгах", "майстерках", які мене зобов’язали відвідати. І порахувала, чого я навчилась на цих обов’язкових заходах. Різниця в цифрах шалена. Робота для галочки, непотрібні папери, дивні необ’єктивні звіти мають залишитись у минулому.

Моя порада: якщо є змога – спиши звіт у колеги, не здай, зроби за шаблоном. Захворів – іди на лікарняний. Втомився – візьми декілька днів відпустки і відпочинь. Не бери участь у всіх можливих конкурсах. Бери участь у тих, які тобі до душі, але й викладись там сповна. Обов’язково май своє особисте життя і пам’ятай, що найбільшої уваги і віддачі потребує тільки твоя родина і власні діти.

– Одна з українських вчительок запитала ChatGPT, як педагогу прожити на свою зарплату в 10 тисяч гривень. Найголовнішою порадою ШІ стала економія. А ви багато можете дозволити собі на заплату? Скільки, на вашу думку, має отримувати вчитель за свою працю?

– Зарплата вчителя має бути не менш ніж 25 тисяч гривень. І крапка.

Економити на чому? На їжі? На одязі? На косметиці? На відпочинку? ШІ в такому питанні поганий помічник.

Я можу дозволити собі більше, ніж молодий педагог. Я спеціаліст вищої категорії, сертифікований вчитель (а це доплата 20%). Але головне – це мій тил: чоловік і дорослі діти. Всі в родині працюють, разом ми вирішуємо матеріальні питання. Ну і чого ж приховувати, маю додатковий дохід, а не лише вчительську зарплатню, одну третину якої сплачую за комунальні послуги.

– Серед освітян останнім часом виникають дискусії щодо системи оцінювання. Яка ваша думка з цього приводу? Як ви оцінюєте дітей?

– Оцінювання більше потрібне батькам учнів. Для того, щоб впевнитися, що "моя дитина вчиться не гірше за інших". Мені подобається, що в початковій школі існує вербальне (словесне) оцінювання, а не бальне. Немає додаткових стресів для дітей, вдома не сварять за погані оцінки, учні не отримують статусів "відмінників" чи "той, хто відстає".

Під час оцінювання я користуюсь як шаблонними фразами, так і власними, щоб підтримати. "Ти розумниця", "Мені дуже сподобався хід твоїх думок", "Ти розчулила мене своїм твором". А ще в зошитах моїх учнів часто можна зустріти серденька, квіточки та сонечка. Не наклеєні, а намальовані кольоровими ручками.

– Яке ваше ставлення до атестації педагогів? Чи вважаєте ви справедливим таке оцінювання? Ігор Лікарчук звернув увагу на те, що подекуди це нагадує панщину в Україні.

– Атестація повинна бути, бо тримати в тонусі вчителя, як будь-якого працівника, потрібно. Найбільше, що мені подобається, і я вважаю це обов’язковою процедурою, – створення презентації про себе. Це підсумок своїх досягнень за певний проміжок часу, рефлексія – що вдалось, а що ні, розуміння – куди рухатись далі, чи все влаштовує тебе у своїй діяльності. І коли вчитель бачить, скільки всього він зробив, чого навчився – впевнена, він відчує гордість за самого себе.

Мені часто колеги з інших областей скаржаться в повідомленнях, що атестація – то жах! Я дивуюсь, бо багато залежить від адміністрації школи. У нашому ліцеї – максимальна підтримка під час проходження атестації, максимальне розуміння і толерантність. Так, проходження атестації – це додаткова робота, хвилювання. Але якщо вчитель впевнений у своїх силах, знаннях і зростанні – це має бути відзначено і матеріально нагороджено. Кожна наступна категорія чи звання – плюс у розрахунковому листі вчителя.

Декілька атестацій я пройшла позапланово, бо керівництво ліцею бачить у мені потенціал. А як мене надихнути і змотивувати на додаткові навантаження, знає найкраще тільки моя заступниця директора.

– Серед українців точиться багато дискусій щодо олімпіад. Хто їх має проводити та чи потрібні вони взагалі. Адже це додаткове навантаження як на школярів, так і на вчителів, які готують дітей до інтелектуальних змагань. Як ви вважаєте, чи дійсно школярам потрібні олімпіади і хто має їх проводити – школа, університет (щоб відібрати собі кращих вступників)?

– Олімпіади – це біль багатьох вчителів. Вважаю, що олімпіади потрібні лише в старших класах. Вони не мають бути примусовими. Для учнів перемога повинна визначатись у грошовому еквіваленті.

Оцінювати мають незалежні експерти. Повністю виключити можливість підтасовки результатів. Максимум академічної доброчесності.

Слушна ідея – проведення олімпіад на базі ЗВО (закладу вищої освіти. – Ред.). Тоді й учні спробують свої сили в інтелектуальних змаганнях, і програш не буде мати поганих наслідків, а перемога могла б стати перевагою під час вступу до університету.

– Останнім часом в інформаційному просторі дуже багато розмов навколо російської мови на уроках та перервах. Зокрема, йшлося і про те, що заборонити законодавчо її не можна. Водночас один із найкращих вчителів України Артур Пройдаков каже, що діти стали більше говорити російською, бо так спілкуються з ними вдома. А як у вас із цим? Якщо діти переходять з державної, як реагуєте?

– Зараз мене закидають капцями, але я звикла відповідати відверто, тому… Мої учні всі російськомовні. Всі. Бо зростають у російськомовних родинах. Мої дії? На уроках і перервах – тільки українська! Але щоб пояснити незнайомі слова, пояснюю російською. Запам’ятали, повторили, проговорили і більше до цього іншою мовою, окрім державної, не повертаємось. Прищеплюю любов до солов’їної через цікаві тексти, вірші, пісні. Виправляю мовні помилки в учнів.

Вчуся сама, бо я теж не зростала і не живу в українськомовному середовищі. Вимагати від батьків спілкуватися з дітьми вдома українською – моя постійна рекомендація, наказувати дорослим людям я не маю права. Знаходжу для своїх третьокласників такі слова й аргументи, щоб вони росли поколінням, яке свідомо обирає українську, а не з примусу.

– Чи чули ви колись критику у свій бік від батьків або колег? Одна із вчительок розповідала в інтервʼю OBOZ.UA, що її не завжди розуміли колеги, адже вона намагалася зробити атмосферу в класі цікавою для дітей, заохочуючи школярів різними активностями.

– Не вважайте це за лестощі, але у мене не тільки класна адміністрація, а й чудові колеги! Не скажу, що у нас супердружний колектив, та і подруг у ліцеї у мене немає, але з усіма я в добрих робочих стосунках. Чи є критика з боку колег? Немає. Ба більше, моя директорка, колеги підписані на мою сторінку, і Наталя Миколаївна залишає свої коментарі, в позитивному руслі відгукується про мої публікації.

Цікава атмосфера на уроках? Нас до цього постійно на нарадах закликає заступниця директора, яка і сама цікаво викладає уроки онлайн. Ми постійно ділимося з колегами різними активностями, новими знахідками для дистанційного навчання.

З батьками трохи інша історія. Не всі приймають мої вимоги щодо дисципліни, суворість у деяких питаннях. І якщо я через конфліктних батьків не змінюватиму місце роботи, то батьки завжди можуть обрати для своєї дитини іншого вчителя. З більшістю батьків і нинішніх учнів, і колишніх у мене теплі, дружні стосунки. Спілкуємось у соцмережах, вітаємо зі святами. Знаю, що мене цінують.

– Як ви зацікавлюєте учнів та чи додаєте в освітній процес щось, крім уроків за програмою?

– Учитель – диригент. Учні – музиканти в оркестрі. Як зіграють музиканти – залежить від диригента. Я намагаюся бути професійним, запальним і харизматичним керівником свого дитячого "оркестру". Зацікавлюю тим, що не боюся робити помилки – діти виправляють. Не боюся сказати, що я чогось не знаю – давайте пошукаємо відповідь разом. Багато читаю, подорожую, навчаюсь – тож можу розповісти нову інформацію з власного досвіду, показати фото не з інтернету, а свої. Мабуть, зацікавлюю тим, що я цікава особистість, звичайна людина. Чесно відповідаю на всі запитання учнів, навіть найбільш незручні.

– Чи вважаєте ви вчителів-блогерів своїми конкурентами? Такі відкриті комунікабельні педагоги, на вашу думку, це плюс чи мінус для дітей? Чи не заважає це навчальному процесу?

– Не може бути конкурентів серед учителів-блогерів. Ми всі різні. Контент у всіх різний. За правилами соцмереж кожен з нас цікавий передусім як особистість, як людина. А потім вже як вчитель. Тому підписник обирає того, хто споріднений духом.

Відкритість тільки в плюс для дітей, батьків і колег. Бачу, що батьки моїх учнів передивляються мої відео: і навчальні, і гумористичні. Діти пишаються вчителькою-блогеркою, батьки підтримують. Навчальні відео переглядають, щоб побачити і повторити пройдений матеріал.

Вчитель насамперед – це відкрита людина. Для дітей, для дорослих. Коли мені пишуть: "Ви ж учитель! Не можна в джинсах. Не можна танцювати!", я відповідаю, що прикладом я маю бути в знаннях, у бажанні навчатися нового, у своїх поглядах, у патріотизмі, у любові до України, до Харкова, до людей. У житті я не ідеальна людина і не можу бути прикладом в усьому. Хоча мої маленькі учениці завжди звертають увагу на новий манікюр і на мою нову зачіску.

Читайте також на OBOZ.UA інтервʼю вчительки-блогерки Наталії Трепак, яка розповіла про важливість математики в житті, "провисання" НУШ та проблемних батьків.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!