"У мене 5-річні діти засинали на партах". Учителька – зірка TikTok Діана Палаш – про оцінки у школах, російську мову на перервах і зарплати вчителів

Вчителька початкових класів Діана Палаш, яка працює в одній із черкаських шкіл, стала зіркою соціальних мереж завдяки відео, відвертим роздумам про освіту в Україні та корисним порадам для школярів. Її ролики в TikTok набирають мільйонні перегляди, а розповіді про навчання у школі підтримує багато батьків. Педагогиня, наприклад, пояснює, для чого потрібно відступати клітинки у зошитах, чому вона не проводить ігрові батьківські збори, та розповідає, що повинні вміти діти перед тим, як піти у перший клас. Багато з її слів знаходять відгук серед українців.

До того ж учителька не боїться відповідати освітнім експертам та управлінцям, які критикують молодих педагогів за ведення соцмереж і "танці" перед школярами. OBOZ.UA поспілкувався з пані Діаною і дізнався, перед якими труднощами можуть поставати молоді вчителі, що їх стимулює йти вчити дітей, чого не вистачає сучасним учням та що можна було б змінити у реформі Нової української школи. Як учителька-зірка TikTok встигає навчати школярів, активно вести соцмережі та ділитися корисними лайфхаками для колег – далі.

– Пані Діано, ви дуже енергійна вчителька. Встигаєте не лише навчати, а й знімати відео, розробляти якісь цікавинки і для дітей, і для колег. Звідки ви берете наснагу? Адже зараз багато розмов довкола того, що вчителі мають велике навантаження і працюють понаднормово.

– Наснагу я черпаю з того, що роблю. Коли бачиш результат своєї роботи – інтерес дітей, їхній розвиток, віру в себе – це дуже мотивує. Я не заперечую, що навантаження у вчителів велике, і тема перевтоми справді актуальна, але для мене творчі проєкти, відео й методичні напрацювання – не додатковий тягар, а спосіб професійного розвитку та збереження внутрішньої енергії. Я вчуся тримати баланс, берегти себе й робити те, що має сенс, – саме це й дає сили рухатися далі.

– Чому ви вирішили йти в учительство і працювати саме з дітьми у початкових класах?

– Я свідомо обрала вчительство після навчання в університеті, бо для мене це про вплив і відповідальність. Саме в початкових класах закладається ставлення дитини до навчання, до себе й до світу. Мені важливо бути поруч у цей момент – підтримати, зацікавити, дати відчуття безпеки й віри у власні сили. Я переконана, що сильна початкова школа є основою подальшого розвитку дитини.

– Що зараз найскладніше для вас у роботі в школі?

– Найскладніше сьогодні – поєднувати високу відповідальність за дітей із постійними викликами, в яких живе країна. Школа, по ідеї, має залишатися простором стабільності й безпеки, навіть тоді, коли вчитель сам перебуває в напруженні. Це вимагає великого внутрішнього ресурсу, уваги до емоційного стану дітей і вміння тримати баланс між вимогами системи та реальними потребами учнів.

– Багато дітей "зависають" у ґаджетах навіть під час уроків. А як у вас із цим? Чи забороняєте дітям користуватися телефонами під час навчання? Чому?

– Під час навчального процесу телефони в класі не використовуються – я вважаю, що в початковій школі важливо зберігати живу увагу дитини, спілкування й роботу з матеріалом без постійних відволікань. Водночас приносити телефони з собою не заборонено. За потреби діти можуть вільно зв’язатися з батьками, а під час перебування в укритті користуються телефонами без обмежень. Такий підхід дозволяє поєднати дисципліну на уроці й відчуття безпеки для дітей та батьків.

– Складне питання з українською мовою у школах. Згідно з останніми дослідженнями, багато учнів продовжують спілкуватися російською на перервах та поза школою. З якими проблемами стикаєтеся ви? Чи бували у вас випадки, коли діти спілкувалися російською? Як ви на це реагували? Що, на вашу думку, варто змінити в системі освіти, щоб школярі розмовляли державною мовою, і хто на це впливає передусім?

– В українській школі навчання й спілкування мають здійснюватися державною мовою – це норма й вимога, з якою ми працюємо щодня. Водночас проблема використання російської мови серед дітей справді існує, і це не міф. Бувають випадки, коли учні спілкуються російською, особливо на перервах або між собою. Я реагую не через заборони чи тиск, а через пояснення й особистий приклад.

Для початкової школи важливо сформувати мовне середовище, де українська звучить природно й без примусу. Причини цієї ситуації глибші за школу: у багатьох сім’ях з раннього дитинства спілкуються російською, а щоденне споживання російськомовного контенту в інтернеті лише закріплює це. Щоб діти говорили державною мовою, потрібна системна робота: сильне україномовне середовище в школі, якісний сучасний контент для дітей та активна позиція родини. Перший і найважливіший вплив мають дорослі – вчителі й батьки, які щодня показують, що українська мова є мовою життя, спілкування і майбутнього.

– Згідно з рекомендаціями НУШ, учням початкової школи не потрібно ставити оцінки. Проте багато батьків просять, щоб дітям виставляли бали за завдання, адже вони не розуміють рівень знань школярів, а також їм важко розібратися у новій системі оцінювання НУШ. На вашу думку, оцінки необхідні у початковій школі чи це "пережиток совка"?

– Я ставлюся до оцінок спокійно й без крайнощів. За рекомендаціями НУШ у початковій школі пріоритетом є формувальне оцінювання – воно допомагає дитині зрозуміти, що саме виходить, а над чим ще потрібно працювати. Водночас варто визнати, що дітям інколи потрібна чіткіша конкретика, ніж просто словесний зворотний зв’язок. На сприйняття оцінок сильно впливають і батьки, які часто переносять власний шкільний досвід та історії про бали на дітей. Тому питання не в тому, чи є оцінки "пережитком", а в тому, як і для чого ми їх використовуємо. Якщо оцінка не тисне, не порівнює й не лякає, а допомагає орієнтуватися в навчанні – вона може бути інструментом. Але головне – щоб дитина вчилася заради розуміння, а не цифри в щоденнику.

– Багато розмов навколо освітніх втрат школярів. Так, наприклад, освітня омбудсменка вважає, що дітей потрібно залишати на другий рік. Водночас батьки та деякі вчителі не погоджуються. А що ви думаєте з цього приводу? Це стало б корисним для тих, хто має погані знання?

– Тема освітніх втрат справді дуже складна, й універсальних рішень тут не існує. На мою думку, масове залишення дітей на другий рік не є ефективним виходом. Освітні втрати виникли не через провину дітей, а через об’єктивні обставини – війну, дистанційне навчання, постійний стрес. Для частини учнів повторний рік може бути корисним, але лише як індивідуальне рішення, а не загальна практика. Значно важливіше зараз інвестувати в підтримку: додаткові заняття, корекційні програми, роботу з мотивацією та емоційним станом дітей. Наше завдання – не "карати" за прогалини в знаннях, а допомогти їх подолати.

– Серед освітян, школярів та їхніх батьків чимало нарікань на програму НУШ. Чи стикалися ви з якимись проблемами програми? Що б у ній змінили? Наприклад, дехто з українців вважає, що у початковій школі діти занадто багато граються, а у 5-му класі починається справжнє навчання. Інші нарікають на перевантаженість дітей, особливо коли ще й дають домашнє завдання.

– Критики навколо НУШ справді багато, і фраза "от ця НУШ зараз" часто звучить у зневажливому контексті. Часто при цьому саму суть реформи плутають з окремими рішеннями чи проблемами реалізації.

Так, я стикалася з викликами програми. Один із них – нерівномірний перехід між початковою школою і 5-м класом, коли змінюються вимоги й темп навчання. Також є питання до перевантаженості дітей, особливо якщо додатково з’являються домашні завдання. Щодо ігор – у початковій школі це не "зайва розвага", а інструмент навчання, який відповідає віковим особливостям дітей. Проблема не в тому, що діти граються, а в тому, що не завжди пояснюється, навіщо це робиться. На мою думку, змін потребує не стільки сама програма, скільки її впровадження: більше комунікації з батьками, чіткіші рекомендації щодо навантаження та послідовності між класами. Коли НУШ пояснюють і підтримують, вона працює значно краще, ніж коли стає зручним "винуватцем" усіх проблем.

– Яких навичок, на вашу думку, не вистачає сучасним школярам?

– Сучасним школярам часто не вистачає навичок саморегуляції й відповідальності за власне навчання. Діти звикли до швидких стимулів, їм складно довго утримувати увагу, планувати роботу, доводити справу до кінця. Також важливо розвивати навички живого спілкування, критичного мислення та вміння працювати з помилками – без страху й знецінення. Саме ці навички сьогодні є не менш важливими, ніж академічні знання.

– У мережі часто зʼявляються фото й відео, де батьки та й вчителі показують почерк дітей. Нерідко дивишся – і нічого не можна розібрати. Ви виставляли відео про те, для чого школярам робити відступи у зошитах. А як з почерком? Як думаєте, чому діти стали писати гірше?

– Я добре розумію людей із неохайним почерком – у мене до роботи вчителем він теж був далекий від ідеалу. Перед початком роботи я спеціально перевчалася красиво писати, і зараз цим можу показувати приклад дітям. Причини того, що сучасні діти пишуть гірше, багатогранні: менше часу приділяють письму, багато уваги забирають ґаджети, а також змінюється мотивація – письмове завдання стало менш "цікавим" для дитини. Інколи навіть самі батьки знецінюють важливість письма, кажучи, що "поки дитина виросте, усе буде в електронному форматі". Тому важливо давати вправи, які розвивають моторику й формують акуратність, а також пояснювати дітям, навіщо це потрібно на практиці.

– В одному з відео ви казали, що у вас багато дітей у класі, як і у ваших колег. Це впливає на якість освіти? Як вам вдається тримати увагу такої кількості школярів?

– Коли я набирала свій перший 1-й клас, то дуже злякалася: у списку було 33 дитини! Зараз у мене вже 34 учні, і я настільки звикла до великого класу, що вже не уявляю себе в маленькому. Звісно, велика кількість учнів впливає на якість освіти: складніше приділяти увагу кожному, швидко помічати прогалини в знаннях чи емоційні потреби. Щоб тримати увагу дітей, важливо вигадувати різноманітні активності, поєднувати ігрові та навчальні моменти, використовувати наочність і постійно взаємодіяти з класом. Це вимагає організованості й чіткого планування, але велика група також додає динаміки та творчої енергії.

– В Україні часто повітряна тривога. Згідно з рекомендаціями МОН, діти можуть пропустити перші уроки, якщо через гучну ніч вони не виспалися. А як у вас? Як ви вважаєте, чи вплинули такі умови на поведінку й світогляд дітей?

– У мене діти рідко пропускають уроки – зазвичай вони приходять до школи навіть під час тривоги. Батьки часто на роботі, й тоді дитині безпечніше бути з учителем у підвалі, ніж самому вдома. Війна та постійні тривоги дуже вплинули на дітей: вони стали більш чутливими, тривожними, інколи у першому-другому класі деякі плакали по дорозі в укриття. Такі умови формують особливий світогляд – діти швидко вчаться оцінювати ризики, але водночас втрачають відчуття повної безпеки, що природно для їхнього віку. Тому для нас зараз важливо створювати стабільне, підтримувальне середовище, де дитина відчуває захист і розуміння.

– Останнім часом у мережі зʼявляється багато історій про булінг у школах і поза ними серед школярів. Як ви думаєте, що на це впливає? Чи стикалися ви з такими випадками та як реагували?

– На прояви булінгу впливає багато факторів: сімейне середовище, коло спілкування, соціальні мережі та недостатній розвиток емпатії у дітей. Так, у нашій школі траплялися випадки конфліктів й агресивної поведінки, але ми реагуємо одразу та системно. Адміністрація дає чіткий алгоритм дій при найменших проявах булінгу, а наші класи регулярно відвідує офіцер безпеки – шкільний поліцейський, допомагаючи підтримувати безпечне освітнє середовище. Важливо, щоб дитина відчувала підтримку й розуміла, що звернутися по допомогу – нормально.

– Ви активно знімаєте TikTok. Як ви ставитеся до хейту в соцмережах? Зараз дуже багато користувачів мережі не підтримують активність педагогів у мережі. Натомість вчителі вважають, що це один зі способів привернути увагу до освіти. Наприклад, ваше відео, де ви відповіли освітньому експерту "про крутіння дупою", стало вірусним. Вас не ображають подібні зауваження? Як батьки школярів реагують на подібні відео?

– У соцмережах важливо відділяти емоції від конструктивної критики. Інколи навіть, на перший погляд, негативні коментарі можуть містити корисні зауваження, до яких варто прислухатися. Хейт, який виникає через мої відео, я не сприймаю особисто – для мене важливіше, що адміністрація та батьки моїх дітей нормально ставляться до такої активності. Вони бачать, що відбувається в школі, підходять, щоб обговорити відео, або залишають коментарі, й це дає відчуття взаєморозуміння та підтримки.

– Вас часто критикують батьки учнів або колеги? Не всі педагоги погоджуються з намаганнями колег-учителів зробити уроки цікавими завдяки різним активностям.

– У живому спілкуванні люди, з якими я безпосередньо контактую, зазвичай не висловлюють мені критики. Проте я розумію, що дехто може обговорювати мене поза моєю присутністю – це їхня особиста думка, і вони мають на неї право. Я не засуджую таких людей і не дозволяю чуткам впливати на мою роботу. Для мене головне – фокусуватися на дітях, на їхньому навчанні та розвитку. Саме це дає мені орієнтири й мотивацію, а думка інших, особливо якщо вона не конструктивна, не змінює моїх підходів і прагнень робити уроки цікавими та ефективними.

– Цьогоріч багато вчителів у мережі зверталися до батьків, щоб вони не збирали кошти й не дарували подарунки на День вчителя. А яке ваше ставлення до цього? Адже є педагоги, яких батьки хочуть усе одно привітати й у такий спосіб подякувати. Чи доводилося вам відмовляти у подібних подарунках, чи, можливо, у цьому нічого поганого немає?

– Я не вважаю подарунки обов’язковими. Для мене важливі передусім розуміння й теплі слова від дітей і батьків. Іноді батьки хочуть зробити невеличкий презент, і якщо це щиро, я не заперечую. Водночас я сама теж готую дітям невеличкі подаруночки на свята, і для мене це так само прояв турботи й уваги. Головне, щоб обмін подарунками залишався проявом поваги та вдячності, а не обов’язком. Найбільше ціную теплі слова, листівки та малюнки від дітей – вони гріють серце й мотивують набагато більше, ніж матеріальні речі.

– Одна з українських вчительок запитала ChatGPT, як педагогу прожити на свою зарплату в 10 тисяч гривень. Найголовнішою порадою ШІ стала економія. А ви багато можете дозволити собі на заплату? Скільки, на вашу думку, має отримувати вчитель за свою працю, щоб впевнено почуватися в Україні?

– На реальність зарплат українських вчителів важко не звертати увагу. Сьогодні більшість педагогів не може почуватися впевнено, спираючись лише на оклад. Багато колег змушені шукати додаткові джерела доходу, щоб забезпечити сім’ю та реалізувати професійні потреби. Особисто я суто на зарплату можу дозволити собі базові речі.

Педагогічна праця вимагає величезного часу, енергії та емоційних ресурсів, і для того, щоб вчитель міг повноцінно працювати й підтримувати сім’ю, зарплата повинна бути такою, щоб людина почувалася фінансово захищеною. На мою думку, це має бути щонайменше середній рівень по країні з урахуванням складності й відповідальності професії, а також із можливістю інвестувати в професійний розвиток і власне життя.

– Як ви сприйняли новину про підвищення окладів вчителям? Чи справді це рішення позитивно вплине на престижність професії педагога?

– Підвищення окладів, безумовно, важливе й необхідне, адже воно частково вирівнює матеріальну несправедливість і показує, що працю вчителя держава цінує. Проте саме по собі збільшення зарплати не змінює престижності професії – престиж формується насамперед через ставлення суспільства до педагогів, умови праці, можливості професійного розвитку та повагу до їхньої праці. Зарплата – це важлива складова, але не єдиний чинник того, як сприймають вчителя в суспільстві.

– Чи багато молодих вчителів у вашому закладі освіти? Як педагоги з більшим досвідом ставляться до ваших методів?

– У нашому закладі немало молодих вчителів, і це додає енергії та нових ідей. Водночас для сильного колективу важливо, щоб були представники різного віку з різним досвідом – це дозволяє поєднувати інноваційні підходи з перевіреними методами та взаємно навчатися одне в одного. Досвідчені педагоги зазвичай ставляться до моїх методів не з критикою, а з цікавістю і готовністю обговорювати, що створює конструктивну атмосферу.

– З вашого досвіду, з якого віку дітям потрібно готуватися до школи й чи потрібно? Адже діти приходять з різним рівнем знань, і часто тому, хто знає більше, стає нудно на уроках. Натомість іншим дітям важко дається навчання. Наприклад, у Нідерландах усі учні приходять до школи з однаковим рівнем знань. Чи варто віддавати дитину у школу у 6 років, чи легше навчати і втримувати увагу семирічок?

– На мій погляд, підготовка до школи важлива, але головне – вона має бути комфортною та відповідати віку дитини. Діти приходять у школу з різним рівнем знань: хтось знає більше й може нудьгувати на уроках, інші відчувають складнощі з навчанням. Це природно, і завдання вчителя – підтримати кожного. Особливо важливо пам’ятати про п’ятирічок, які вже пішли до школи. Для них навчання часто виявляється надто виснажливим: у мене менші діти просто засинали на партах від перевтоми та недостатньої готовності до шкільного режиму.

Щодо віку, коли віддавати дитину до школи, немає універсальної відповіді. В Україні традиційно це 6-7 років, і обидва варіанти мають свої плюси. Важливо орієнтуватися на психологічну та фізичну готовність дитини, а не тільки на календарний вік. У Нідерландах усі учні приходять з однаковим рівнем підготовки, і це допомагає утримувати увагу та рівень мотивації, але в реаліях України часто доводиться адаптувати дітей індивідуально.

– Вчитель географії з Києва Андрій Уткін порушив тему звертання до педагогів. Зокрема, коли він працював у державній школі, його називали Андрієм Олексійовичем, і зовсім швидко він перетворився просто на "Олексійовича". У приватній школі, куди чоловік перейшов працювати, до педагога вже зверталися "пан Андрій". Уткін каже, що так набагато приємніше. А як до вас звертаються школярі та чи підтримуєте ви ідею зі звертанням "пан" або "пані"?

– У моєму класі діти звертаються до мене на ім'я та по батькові. Я вважаю, що форма звертання – це скоріше питання культури спілкування в класі та взаємної поваги, ніж конкретних слів. Ідею звертання "пан" або "пані" підтримую, якщо це підходить для конкретного колективу й допомагає формувати атмосферу ввічливості. Головне, щоб діти відчували кордон між дружнім ставленням і належним шкільним етикетом, а вчитель залишався авторитетом не через формальності, а через приклад і стиль взаємодії.

Читайте на OBOZ.UA інтерв'ю з викладачем географії – про ґаджети у школах, боротьбу з російською мовою і дітей, які не вміють гуглити: "Вчителі йдуть не лише через гроші".

Також на OBOZ.UA розмова з учителькою початкових класів – про проблеми НУШ, дистанційне навчання та "панщину" для педагогів: "Усі мої учні російськомовні".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!