"Ми самі формуємо в дитини ненависть до навчання". Освітянка – про драконівські вимоги в школах, жахливий почерк і домашні завдання для батьків
Кілька років тому в соціальних мережах завірусився мем "Син маминої подруги", який висміює порівняння себе з більш успішними однолітками. Особливо популярною є така історія серед батьків дошкільнят і школярів, які настільки прагнуть, щоб їхня кровинка була найкращою у всьому, що забувають про найважливіше – це ранить дитину.
Як правильно і чи взагалі потрібно порівнювати своїх дітей з іншими? Чи варто готувати їх до школи, яка, здавалось би, мала сама дати всі необхідні знання та навички? Чи справді гарний почерк – запорука успіху дитини в майбутньому? Про це та багато іншого OBOZ.UA поговорив з Оксаною Лавриненко – українською експерткою з дошкільного виховання, логопединею та авторкою книг з підготовки дитини до школи.
– Пані Оксано, як правильно мотивувати дитину до навчання, не порівнюючи з іншими? Багато батьків люблять казати: "От глянь, як Ян/Іринка/Максим гарно читають!" Це виробляє в дітей комплекси та невпевненість у собі, призводить до агресії, викликає спротив і, можу припустити як мама, ненависть до друзів, які "кращі, розумніші, більш тямущі". Потім ці діти виростають і вже дорослими виливають душу психологу...
– У сучасному світі вже не модно порівнювати дитину з іншими, але дитина обов'язково з цим зіткнеться. Вона порівнюватиме себе сама в садочку, в школі, в соціумі і так далі. І тут важливо не стільки не порівнювати, скільки навчити дитину правильно реагувати на такі речі, тобто це має бути здорове порівняння і здорова реакція як на поразки, так і на перемоги.
Щодо мотивації я скажу так:
Боятися, що дитина не хотітиме щось робити, злитиметься на вас або за щось вас пробачатиме у психолога, не треба (сміється). Попереду – підлітковий вік, коли дитина завжди незадоволена, всьому чинить опір. Ну і, як модно зараз казати, якою б ідеальною мамою ви не були, ваша дитина знайде, за що у майбутньому вас пробачати у психолога.
– Чи варто виправляти дитину, якщо вона нечітко вимовляє якісь звуки під час читання? Якщо так, як це правильно робити, щоб не відбити в неї бажання читати в принципі?
– Питання правильної вимови у дітей зараз дуже актуальне. Коли я навчалась на логопеда 30 років тому, то вважала, що логопеди дійсно скоро будуть не потрібні: медицина йде вперед і діти ставатимуть все сильнішими, кращими, розумнішими. Але з вимовою і мовленням вийшло навпаки.
Зараз значно більше дітей мають проблемну вимову, ніж це було 20-30 років тому. Можна говорити і думати, чому так, аналізувати і виправляти на майбутнє, але з тим точно треба працювати. У пʼять років дитина повинна сама вимовляти всі звуки, як дорослий. Якщо в неї самостійно не з'явились усі ці звуки, їй потрібно допомогти. І зробити це до того, як дитина піде в школу.
Коли батьки думають: "Нічого страшного, ми займемося цим у школі", це неправильно, адже школа для дитини в будь-якому варіанті – це міністрес. Це нові люди, нові педагоги, нові правила і взагалі – це зовсім по-новому побудований час. І додатково навантажувати дитину ходінням до логопеда – це точно не корисно.
Тому до 6 років (раніше це було до 7 років, адже діти йшли до школи в 7 років) треба обов'язково виправити всі вади мовлення у дитини, після чого стежити, щоб вона читала вже з новим своїм красивим звуком.
Одразу додам важливий момент: дитину в житті багато що коригуватиме, тому вона повинна ставитись до цього спокійно, з розумінням. Наше завдання як батьків – навчити дітей правильно реагувати на зауваження, поразки та загалом ситуації, де треба щось проаналізувати і виправити. І навчити треба обов'язково – спокійно і зі своїми позитивними прикладами. З поясненням, підтримкою, зі зверненням уваги на те, що виходить вже краще, і на максимальному включенні в життя дитини. Тоді все буде добре.
– Моя знайома віддала сина до першого класу і в прямому значенні шокована: хлопчик на свої 6,5 років знав букви, трохи умів читати, рахувати. Як виявилося, близько половини дітей з класу увесь попередній рік посилено займалися підготовкою до школи і зараз далеко попереду в плані знань і навичок. Як батькам зрозуміти, чи варто готувати дитину до школи?
– Ви знаєте, це зараз дуже болюче питання для педагогів, дошкільників і батьків.
Мої дві колеги цьогоріч відправили своїх дітей до першого класу – в державні школи. Обох їх директорка на зборах запевняла в тому, що за програмою НУШ (Нова українська школа. – Ред.) діти не отримуватимуть домашнє завдання цілий рік. І обидві з першого тижня вересня сиділи з дітьми вечорами. Знаєте чому? Тому що вчителі задавали це домашні завдання, просто називали їх іншими словами. Ба більше, давали їх незрозуміло, без додаткового підручника, який пояснював би, що від них, дітей, вимагається. Тобто максимально неекологічно, скажімо так.
Тепер щодо підготовки. Нова українська школа сьогодні, на жаль, не працює – на рівні вчителів, на рівні соціуму. Склалася просто критична ситуація:
Тому я за те, щоб дитину готувати до школи, але готувати в такому загальному розумінні. Крім читання, розв'язання прикладів і так далі, готувати так, щоб дитина могла пояснити свою думку, щоб у неї було розвинене зв'язне мовлення, щоб вона могла повністю сама себе обслуговувати, вийти з якоїсь незрозумілої ситуації, подумати про це і не впадати в паніку.
Йдеться саме про розширене значення підготовки. Сюди входить і психологічна готовність до школи, і, звичайно, сама підготовка. Для того щоб дитина могла спокійно підлаштуватись до будь-якої ситуації – незалежно від того, хто її однокласники чи який педагог; щоб у неї була підготовлена рука до письма, вона вміла багато чого робити, сприймала різні завдання без стресу та паніки.
За програмою НУШ учні першого класу спершу повинні сидіти на килимочку, поступово переходити за парти, вчити заново всі літери, поступово вчитись читати, бо за програмою дошкілля діти вивчають всього 11 літер – все. Тобто і читати вони можуть максимум склади або слова, в які входять тільки ці 11 літер, або не читати в принципі. Але коли ці діти приходять до школи, перші два-три тижні за НУШ навчаються в розслабленому темпі, то потім усе дуже пришвидшується – йдуть прописні літери, слова, потім починають писати речення. Дитина повинна думати, як писати, що писати, який звук за яким, ще й прописними літерами, ще й багато! Звичайно, це величезний стрес.
Тому якщо все ж таки дитина впродовж року чи двох, тобто системно, готувалася до школи, при цьому без перегинів, а з любов'ю та цікавістю, ґрунтовно, то стресу має бути менше. Якщо не готувати руку до письма, не ліпити, не малювати, не розфарбовувати, не писати палички, кружечки, за місяць вона не підготується, м'язи будуть слабкі і дитина просто не те що не отримає задоволення – страждатиме на заняттях з письма. Ну і, звичайно, якщо дитині буде важко, вона ніколи не захоче це робити.
– У TikTok досить багато відео, як першокласники ридають вдома над зошитами. Мами викладають такі кадри й підтримують одна одну. Як би ви порадили реагувати на такі ситуації? І чи правильно, на вашу думку як педагогині, що першачкам задають домашні завдання?
– Чесно скажу вам: я за систему. Якщо чітко й системно працюватимуть дві програми – дошкілля і школа, що випливають одна із одної і дають спокійний комфортний рух вперед, цього плачу не буде.
Якби ці програми працювали в Україні так, як треба, так, як це працює за кордоном, – проблем із домашніми завданнями не виникало б. У нас є певний перегин у вимогах до дітей. Дитину з садочка одразу кидають на ці вечірні навчання (домашні завдання), педагоги змушують переписувати все 125 разів – ми своїми руками формуємо у дитини ненависть до навчання.
Цілком реально сформувати любов до навчання в садочку, коли діти тільки починають переходити з ігрової до навчальної діяльності. Це до снаги та в компетенції педагога зробити так, щоб вони із задоволенням бігли на заняття, обожнювали свої зошити та олівці, при цьому отримували підтримку дорослого і впевнено рухалися вперед.
Якщо правильно все робити, то буде любов. Головне, щоб інші інстанції в школі цю любов потім не зламали – драконівськими методами, які залишилися з часів Радянського Союзу.
Тут вихід один – повинні включатися батьки: "Ми зараз із тобою все зробимо", "Я тобі допоможу", "От поїмо, погуляємо, перепочинемо після школи, позаймаємося, а після занять буде те і те". Батьки мають приділити дитині час системно, поки вона не зробить домашнє завдання, вкладатися на 100%, адже ми вже пройшли цей шлях і зараз вчимо дітей бути дорослими, психологічно стійкими, щоб вони могли в майбутньому долати труднощі. Важливо при цьому – не розтягувати час до ночі.
Окремо додам про ридання над зошитами. Щоб цього не було, я рекомендую батькам ретельно обирати школу, особливо – першого вчителя, адже це опорний дорослий для дитини на той момент. Читати відгуки про педагога, дивитися, як цей вчитель спілкується з дітьми, як багато домашніх завдань задає, чим діти займаються на уроці і що та як роблять на групі подовженого дня. Тобто до всього підходити з розумом, вдумливістю і системністю.
– Ще один біль як батьків, так і вчителів – почерк дитини. Як ви вважаєте, наскільки важливо для школярів писати каліграфічно та охайно, виводити кожну літеру? На OBOZ.UA новини на тему почерку збирають шалені перегляди – видно, що багатьох це справді хвилює.
– Ви помітили, що почерк дитини часто схожий на її батьків чи родичів? Справа в тому, що він передається генетично – від дорослих, тобто передається структура м'язів, сила м'язів тощо. Наприклад, я в першому класі переписувала десятки зошитів – і все одно в мене поганий почерк. Насправді зараз я дуже мало ним користуюсь, тобто пишу від руки. Сучасний світ набирає текст на комп'ютері, записує голосові повідомлення. Я впевнена, в майбутньому цифрові технології підуть ще далі.
Усе, що робить дитина в школі, по суті, вона робить для загального розвитку. Так само й почерк. Ми вчимося сидіти, працювати, досягати цілі, робити якісь завдання. Для цього потрібно спочатку підготувати руку до письма. Якщо не будуть підготовлені м'язи, дитина ніколи не писатиме із задоволенням. Вона не любитиме це, ридатиме, ненавидітиме і так далі.
Знову ж таки, повернімося до системи: спочатку ми малюємо, ліпимо, викладаємо мозаїку, розвиваємо дрібну моторику, поступово додаємо олівець, допомагаємо дитині правильно його тримати, підказуємо і відпрацьовуємо це на розфарбуванні. Потім даємо цікаві легкі завдання для обведення та роботи в зошитах з підготовки руки до письма. У результаті дитина приходить до школи вже впевненою в тому, що вона робить.
Я точно не за те, щоб травмувати дітей нескінченним переписуванням, видиранням листочків тощо. Впевнена, що це не дасть здорового почерку, натомість ми розвинемо у них якісь тривожності, і почерк зміниться через психологічні аспекти. Тому працювати треба над рукою, і робити це системно, починати задовго до школи.
Я взагалі вважаю, що одне з головних завдань дошкілля – це дати дитині можливість полюбити навчання, те, що вона робить. Діти в дошкільному віці – як губка: вони все вбирають. Якщо цікаво подавати інформацію, грати в пізнавальні ігри, вони любитимуть навчатися, сприйматимуть будь-який матеріал із захопленням. Вони навіть намагатимуться робити те, що не виходить, бо розумітимуть, що для цього треба трохи потренуватись. І в них усе вийде!
Пам'ятаєте відому приказку: "Без труда нема плода"? Батьки повинні пояснювати дитині, підтримувати її, розповідати про свої випробування в школі на кшталт: "Знаєш, у мене теж були труднощі в школі, але я сідав, працював, а потім отримував гарні оцінки". Все це запам’ятовується на підсвідомому рівні, і потім такі думки виникатимуть у дитини як її особисті. Вона вважатиме, що це вона так собі придумала. А насправді це ж ми потихеньку посіяли такий підхід до вирішення проблем. Тобто все зводиться до одного: треба приділяти дитині свою увагу з любов'ю, зі спокоєм, у позитиві та з упевненістю.
Читайте також на OBOZ.UA попереднє інтерв'ю з Оксаною Лавриненко – про гіперопіку, російську мову в садочках і помилку з мультиками, яку роблять батьки: "Дитина не знає, яка на дотик трава, дерево чи м'яч".
Ще на OBOZ.UA інтерв'ю з освітянкою із Вінниці Ольгою Танасковою – про низькі зарплати, неправильну підготовку до школи і кордони з батьками: "В Україні на вчителів часто дивляться як на людей другого сорту".
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!