"Можна 10 разів померти й воскреснути!" Українка Сінді Джеймс – про освіту в Ірландії, батьків із Нігерії та медицину, яка шокує

Українка нігерійського походження Сінді Джеймс підірвала Instagram своєю історією про булінг – її відеозвернення до батьків набрало понад 800 тисяч переглядів за кілька тижнів і стало вірусним. Сьогодні жінка живе в Ірландії, де самостійно виховує трирічну доньку та веде блог.

Сінді безкоштовно навчається в тамтешньому університеті, вільно володіє українською мовою і сумує за медициною в Україні. Яким було її дитинство у Вінниці, чим блогерку вразили ірландські дитсадки і виші та скільки коштів потрібно на базові потреби в Ірландії? Про це та багато іншого – в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA.

– Сінді, ваше звернення в Instagram до батьків через булінг завірусилося в мережі. Нічого дивного, адже останнє дослідження ЮНІСЕФ показало, що 67% дітей віком від 11 до 17 років в Україні стикалися зі цькуванням. Чому ви вирішили порушити цю тему?

– Скажу чесно, я не планувала взагалі цю тему порушувати, але так сталося, що я вийшла у stories в Instagram, і якось вона виникла. Я виросла у Вінниці і просто розповіла про своє дитинство, школу, як на мене могли дивитися чи навіть обізвати. Після цього багато людей почали писати мені в особисті повідомлення, запитувати, як я пережила шкільні роки, як із цим усім справлялася. Через це я вирішила розповісти свою історію. Навіть не очікувала, що вона буде настільки актуальною, хоча й знаю, що тема булінгу відгукується багатьом.

– До 26 років ви мешкали у Вінниці, де навчалися та працювали. Розкажіть більше про ваше дитинство.

– Дитинство було звичайним, як і в усіх: росли, гуляли у дворі з іншими дітьми, якщо не зважати на певні моменти через колір шкіри. Якщо людина адекватна, то все було нормально. Якщо ж у неї були певні проблеми, які вона хотіла перекинути на тебе, то, звісно, траплялися й конфліктні ситуації. Але загалом усе було добре.

– Мені дуже імпонує ваша мама. Звідки в неї стільки внутрішньої сили? А також хто ваш тато і як вас виховували?

– Дякую! Я дуже люблю свою маму. Вона в мене добра, любляча і, ви самі бачили, що вона ще й гарна. Я вчора виставила її фото, то мій директ просто "вибухнув"! Мама нас із братами і сестрою виховувала так, щоб ми вміли себе захищати. Я вважаю, що все йде від любові: якщо ти любиш свою дитину, то автоматично виникає бажання її захистити, бажання говорити, яка вона, і давати їй цю внутрішню впевненість. Окрім цього, наша сім'я – віряни, тому молитви, медитації, читання Святого Письма дуже надихають та наповнюють.

Мій тато родом із Нігерії. З мамою вони познайомилися у Вінниці, коли приїхали навчатися в медичний університет.

– Як вам вдалося так гарно вивчити українську мову? Торік я приїжджала в Україну, зупинялася на Закарпатті і мала досить дивну розмову з адміністраторкою готелю. На зауваження щодо російської мови почула, що у них "інша щелепа".

– Останнім часом це питання мені ставлять чи не найчастіше. Для мене навіть трохи дивно, адже я народилася й виросла в Україні. Попри те, що мої батьки в побуті не спілкуються українською, вони чудово її розуміють. У садочку, школі та університеті мене завжди оточували україномовні люди, тож я мала постійну практику. До того ж я тривалий час була у стосунках із людиною, яка розмовляла винятково українською. Тож я просто завжди перебувала у відповідному середовищі.

– А якою мовою спілкуються ваші батьки?

– Англійською та російською. Якщо до них звертаються українською, вони відповідають російською, тому що вивчали її, коли приїхали в Україну.

– Чому для проживання ви обрали саме Ірландію?

– Це не було вибором як таким. Мої батьки виїхали до Ірландії через повномасштабне вторгнення. Тож мені з двохмісячною донькою було цілком логічно їхати туди, де чекала підтримка рідних.

– Наскільки важко було вступити до місцевого університету? Що для цього потрібно?

– Вступити до університету, де я зараз навчаюся, було не надто складно, оскільки перед цим я рік провчилася в коледжі за тією ж спеціальністю – "Розробка програмного забезпечення" (Software Development). Після закінчення коледжу я отримала сертифікат, який і став підставою для зарахування до Технологічного університету Мюнстера (Munster Technological University, MTU).

В Ірландії існує спеціальна система – сайт Central Applications Office (CAO). Там потрібно заповнити форму, обрати курс або кілька напрямів, які вас цікавлять, а потім чекати на офіційне запрошення або відмову, що надходить на електронну пошту.

– Чим загалом відрізняється навчання в університетах України та Ірландії?

– Відмінності колосальні, і мені особисто значно легше вчитися тут. В Україні вища освіта більше орієнтована на зазубрювання матеріалу, суворість та високу вимогливість викладачів. Вас можуть будь-якої миті викликати до дошки чи почати опитувати перед усією аудиторією.

В Ірландії ж підхід базується на самостійному вивченні та взаємоповазі. На лекціях панує вільна атмосфера: якщо є питання, достатньо підняти руку й уточнити все у викладача. На лабораторних заняттях ми також працюємо автономно. Звісно, якщо виникають труднощі, ми звертаємося по допомогу, і викладач чи викладачка завжди підійдуть, щоб підказати шлях до рішення. Тобто ірландська освіта – це насамперед про самоосвіту без того стресу, який я постійно відчувала під час навчання в українському університеті.

– Як проходить ваш студентський день?

– Навчання починається о 9:00, але я зазвичай приходжу трохи раніше. Відводжу дитину в садочок, і в мене залишається ще близько 40 хвилин на себе – цей час я використовую, щоб попрацювати за комп’ютером або вирішити якісь свої справи. Лекції та лабораторні тривають до 12:00, потім ми маємо годину перерви, а закінчуються пари десь о 16:00, іноді о 17:00.

– Скільки часу вам ще залишилось навчатися?

– Ще цей рік, але я планую не зупинятися й згодом підвищити свій рівень кваліфікації. Побачу, як усе складеться.

– Окрім навчання та блогу, ви самостійно виховуєте трирічну доньку. З якого віку в Ірландії віддають дітей до садочка? У групах перебувають діти одного віку чи різного?

– Віддавати дітей до садка можна вже з одного року, проте все залежить від того, чи подбали батьки про місце заздалегідь. Потрапити туди непросто, тому краще починати пошуки ще під час вагітності – на чергу може піти рік або навіть півтора. Саме так сталося зі мною: я не знала, що очікування буде настільки тривалим. Тож переважно дітей віддають у садочки у віці одного–двох років.

Щодо формування груп, то в одній групі часто перебувають діти різного віку. Це роблять для кращої соціалізації. Старші діти вже вправніше розмовляють чи малюють, а менші спостерігають за ними й таким чином швидше вчаться та тягнуться до вищого рівня.

– Я вважаю це правильним. У моєї молодшої доньки в Португалії також були різновікові групи. Читала, що дитячі садки в Ірландії переважно приватні й досить дорогі – близько 12 євро (600 грн) за годину, але держава надає субсидії. Тобто оплата погодинна? Яка ситуація з державними закладами і чому вони не мають попиту?

– Щиро кажучи, я навіть не впевнена, чи залишилися в Ірландії суто державні садочки в нашому розумінні. Вони зовсім незручні: місць критично мало, а графік роботи дуже обмежений. Батькам, які працюють повний день або навчаються, як-от я, такий варіант не підходить. Натомість приватні садочки активно залучають державні субсидії, що робить їх набагато привабливішими.

Вартість приватного садка після вирахування допомоги стає майже такою ж, як і державного, але при цьому дитину можна залишати на довший період. Саме тому батьки обирають приватний сектор. Щодо оплати, то вона справді розраховується погодинно, проте сума не є захмарною. Завдяки державним субсидіям кінцева вартість для родини коригується залежно від рівня її доходу.

– Як студентка ви отримуєте субсидію?

– Так, я отримую субсидію, тому дитячий садочок з харчуванням обходиться десь 200–250 євро на місяць (орієнтовно від 10 000 до 12 600 грн) – залежить від тижня.

– Яким є харчування у садочку?

– У садочку пропонують аж три види меню. Деякі варіанти мені не надто подобалися – наприклад, коли дають лише якісь хлібці з чимось, але загалом харчування нормальне. Годують дітей часто – чотири–п'ять разів на день.

– Мабуть, удома вам уже не потрібно нічого готувати дитині?

– Раніше я помічала, що донька все одно приходила додому голодна. Коли запитувала про це вихователів, вони дуже дивувалися, адже в садочку вона з’їдала все до останньої крихти. Зараз дитина вже адаптувалась, ну і вихователі почали пропонувати їй більші порції (сміється).

– А як ви дізнаєтеся, чим саме годують вашу дитину?

– У садочку є меню на тиждень. Наступного тижня пропонують інший набір страв, і вони просто чергуються між собою. Тобто розклад харчування постійно ротується, що дозволяє урізноманітнити раціон.

– Тобто є суп, м'ясо, риба, гарнір?

– Суп, до речі, дають дуже рідко. Немає того традиційного підходу, до якого ми звикли в Україні: перша страва, друга й десерт. Зранку зазвичай пропонують молочну кашу, потім – перекуси: снеки та фруктові набори. На обід може бути рис із м'ясом або лише з овочами, а також молоко. До речі, молоко та вода в раціоні є обов'язковими. Пізніше дітям дають чай із бутербродами – хлібом, маслом і сиром.

– Невтішна ситуація з учителями в Португалії. В Ірландії також бракує фахівців? Які у них зарплати? Можливо, щось чули про це?

– В Ірландії не вистачає не лише педагогів, а й багатьох інших фахівців: медиків, водіїв тощо. Що стосується оплати праці, то можу сказати лише приблизно: вихователі та вчителі заробляють від 13 до 17 євро (близько 650–850 грн) на годину. Загалом цього недостатньо, щоб почуватися комфортно, адже в Ірландії дуже дороге житло. Мені здається, що з огляду на такі витрати, бути педагогом тут просто невигідно.

– Директорка мережі садочків в Україні розповідала нам, що запозичила досвід англійських колег: робити акцент на соціалізації, самостійності та іграх, а не на академічних знаннях. Як із цим в Ірландії?

– Ситуація аналогічна. Ірландія та Англія мають дуже схожі підходи. Вони – як брати. Тож системи виховання практично ідентичні. Не можу сказати, що я цілком із цим погоджуюся. Коли я ходила до дитсадка, нас вчили рахувати, малювати, знайомили з літерами. Тут же панує повна свобода й акцент на самостійності – дитина, по суті, робить те, що хоче. Переконана: якщо не займатися з дитиною додатково вдома, вона може дещо поступатися за рівнем підготовки та розумовими здібностями одноліткам з України.

– Ви кажете, що Ірландія та Англія – як брати. Проте, враховуючи непросту історію між цими країнами, які відносини між ними зараз? Наприклад, португальці досі дещо недолюблюють іспанців, хоча з часів їхнього останнього конфлікту минуло понад 200 років.

– Я мала на увазі насамперед систему виховання (усміхається).

– Так, звісно, але все ж цікаво: можливо, ви помітили якісь особливості у ставленні ірландців до сусідів?

– Знаєте, певна історична неприязнь таки відчувається, адже Ірландії довгий час доводилося виборювати власну незалежність та відвойовувати землі. Люди старшого покоління дуже цінують свою ідентичність і намагаються спілкуватися ірландською мовою (ірландська – єдина на сьогодні кельтська мова з державним статусом; разом з англійською вона є державною мовою Ірландії. – Ред.). Вони прагнуть, щоб молодь знала рідну мову, тому її обов'язково вивчають у школах. Словом, вони всіляко намагаються зберегти свою автентичну культуру.

– Зрозуміло. Повернімося тоді до теми дитячих садочків. Який у них графік роботи?

– Зазвичай садочки працюють із 8:00 до 18:00. Проте графік досить гнучкий: якщо моє навчання закінчується раніше, я можу забрати дитину швидше. Це зручно, адже немає суворої прив'язки до конкретної години.

– Скільки часу діти проводять на вулиці, враховуючи дощовий клімат?

– Діти гуляють дуже часто, що мене спочатку неабияк дивувало. Я думала: якщо дощить, то вони сидітимуть у приміщенні. Але ні – у них є дощовики та гумові чоботи, у яких вони залюбки стрибають по калюжах і болоту, і це тут вважається абсолютно нормальним.

Коли ввечері я забираю доньку й бачу, який вона має вигляд, у мене аж око сіпається (усміхається). Дитина максимально брудна, адже вони граються на вулиці в тому ж одязі, у якому прийшли зранку. Немає такої традиції, як у нас, щоб обов'язково перевдягати дітей у "садочкове". Проте, звісно, якщо на вулиці сильний холод чи злива, прогулянки скасовують.

– З якими симптомами не можна приводити дитину до садочка?

– Якщо в дитини лише нежить чи легкий кашель, але немає температури, її можна приводити. А от із діареєю, висипами на шкірі чи блювотою – ні. Якщо батьки все ж приведуть дитину з такими симптомами, вихователі негайно зателефонують, щоб її забрали, і попросять не повертатися до садка принаймні протягом 48 годин.

– Чи можна залишити вихователю жарознижувальні засоби про всяк випадок?

– Ні, у них є свій запас медикаментів. У разі потреби вихователі телефонують і запитують дозволу дати дитині жарознижувальне, поки я в дорозі. Це роблять для того, щоб температура не зросла ще більше до мого приїзду.

– Яка температура в Ірландії вважається критичною?

– Високою тут вважають температуру понад 37,5 градуса. Проте вихователі насамперед звертають увагу на загальний стан дитини. Навіть якщо показники на термометрі в нормі, але вони бачать, що дитина млява чи не така активна, як зазвичай, – одразу телефонують батькам і повідомляють про це.

– До якого віку в Ірландії триває денний сон? Багатьом українським мамам за кордоном не до вподоби, що діти сплять не в ліжках, а на матрациках на підлозі. В ірландських дитсадках схожа ситуація?

– Для мене це дуже болюча тема. Моя дитина в садочку не спить взагалі, адже в Ірландії денний сон не є обов'язковим. Коли я вперше привела доньку й запитала про умови для сну, мені відповіли, що ліжок немає – лише матрацики на підлозі. Місцевий підхід такий: якщо дитина втомилася, вона може прилягти відпочити. Тільки уявіть: одна дитина спить, а навколо неї галасують і стрибають інші.

Звісно, моя донька в таких умовах заснути не може. Я цим дуже обурена, адже денний сон критично важливий для малечі. У такому віці мозок активно розвивається, і без належного відпочинку психоемоційний стан дитини стає нестабільним. На жаль, культура сну в тутешніх закладах освіти суттєво відрізняється від нашої.

– Чи є у вашому садочку діти з України? Чи спілкується донька з українцями та чи розповідаєте ви їй про Батьківщину?

– У нашому садочку багато дітей різних національностей, але серед українців – лише моя донька. Проте вона має можливість спілкуватися рідною мовою поза садком: у мене є подруги, які розмовляють із нею українською. Також маю близьку подругу в Дубліні, її син – одноліток моєї дитини, тож вони іноді спілкуються між собою по телефону.

Моя донька народилася в Чехії, але вона знає, що її мама з України. Не впевнена, наскільки глибоко у три роки вона усвідомлює свою етнічну приналежність, але я поступово знайомлю її з нашою культурою. Нещодавно пообіцяла їй приготувати борщ (усміхається). Багато хто дивується: "Чому досі не зварила?", але для мене це особливий ритуал. Я люблю готувати справжній, традиційний український борщ, а це потребує чимало часу.

– Яка ситуація з гуртками у вашому місті? Наскільки вони фінансово доступні для батьків?

– З гуртками тут дещо складніше, якщо порівнювати з Україною, де їх надзвичайно багато. Пригадую, у моєму дитинстві було мало дітей, які нічим не займалися: кожен відвідував або спорт, або малювання, або музику.

В Ірландії вибір обмежений, а вартість занять досить висока. У середньому гурток коштує 250–300 євро (близько 12 700–15 200 грн) на місяць, тож не кожна сім'я може собі це дозволити. Проте я все одно планую згодом віддати доньку на якісь заняття для розвитку.

– Завершуючи тему дитячих садочків: ви згадували, що раніше мали няню, але більше не хочете повторювати такий досвід. Чому?

– Усе через негативний досвід із нянею, яку я знайшла, коли вступала до коледжу. Моїй доньці тоді було лише 11 місяців. Няня була родом із Бразилії. Не можу сказати, що вона добре ставилася до дитини, хоча вміло прикидалася: надсилала мені фото та відео, як вони "класно" проводять час. Проте я почала помічати зміни в поведінці доньки: вона стала тривожною, постійно просилася на руки, плакала й прокидалася разом зі мною, ніби відчуваючи, що я скоро піду. Тоді я ще не могла пов’язати це в одну картину – думала, що це звичайна прив’язаність до мами.

Остаточно все прояснилося, коли я одного разу повернулася додому й побачила, що їжа, яку я підготувала й яку треба було просто розігріти, залишилася неторканою. Няня запевнила, що донька нібито не хотіла їсти, але дитина ледь не накинулася на мене – вона була дуже голодна. На той момент я ще продовжувала грудне вигодовування. Ми з родиною прийняли цю жінку з відкритими обіймами, хотіли, щоб вона почувалася максимально комфортно й знала, що ми адекватні люди. Я завжди вчасно все оплачувала й не просила її займатися жодними хатніми справами – лише доглядом за дитиною. На жаль, вона цією довірою знехтувала.

– Мені шкода, що так сталося...

– Слава Богу, це вже в минулому. Вона пропрацювала в нас п'ять місяців, та як тільки я дізналася, що вона не годувала мою дитину, – одразу її звільнила.

– Чи легко записати дитину на прийом до лікаря? Як ви загалом оцінюєте медицину в Ірландії?

– Медицина в Ірландії мені зовсім не подобається. Колись я нарікала на медичну систему в Україні, але зараз забираю слова назад. Звісно, вдома є свої нюанси, проте загалом усе набагато адекватніше. В Ірландії ж ситуація складна: щоб дитину оглянув профільний спеціаліст, ви обов'язково повинні мати сімейного лікаря (GP). Якщо його немає, огляд можливий хіба що через швидку допомогу, а це дорого й дуже незручно.

Навіть якщо у вас є сімейний лікар, немає жодних гарантій, що ви потрапите на прийом сьогодні, завтра чи бодай цього тижня. Вас можуть записати через два–три тижні, а то й через місяць – усе через величезні черги. Пригадую, треба було зробити УЗД. Я чекала 11 місяців! Тут жартують: можна 10 разів померти й воскреснути, поки дійде твоя черга. Тому краще берегти здоров’я і взагалі не мати потреби звертатися до лікарів.

– Яку суму на місяць потрібно мати в Ірландії, щоб задовольнити базові потреби? Зрозуміло, що запити у всіх різні, але якщо брати необхідний мінімум – оренду та харчування?

– Якщо ви плануєте жити в однокімнатній квартирі, варто розраховувати приблизно на 2000 євро (101 000 грн). Для тих, хто не має такої можливості, оренда кімнати обійдеться приблизно в 1000 євро (близько 51 000 грн).

Харчування коштує близько 100 євро на тиждень (5 000 грн), залежно від ваших уподобань та вміння грамотно розподіляти бюджет. Додайте до цього комунальні послуги, транспорт та дрібні побутові витрати – це ще приблизно 400–500 євро (20 000–25 000 грн). Це суто базовий рівень, без жодних надмірностей.

– Які переваги та недоліки ви могли б виділити в Ірландії?

– Почну з мінусів. Найбільше мені не подобається клімат: висока вологість, постійні дощі та брак сонця, що іноді провокує пригнічений стан. Також тут доволі складна ситуація з транспортом – автобуси часто скасовують, тож можна довго стояти на зупинці в очікуванні. Окрім цього, в Ірландії зараз гостра житлова криза: оренда дуже дорога, а знайти вільні варіанти важко навіть за наявності коштів.

Щодо переваг, то насамперед я б виділила безпеку та ставлення до дітей – тут їх щиро поважають. Соціальні служби працюють надзвичайно суворо: якщо надходить сигнал про насильство в сім'ї, вони миттєво приходять, розбираються в ситуації й за потреби можуть навіть вилучити дитину. Також мені подобається система освіти. Наприклад, я як українка маю можливість безкоштовно навчатися в університеті, і це дуже цінна підтримка.

Читайте на OBOZ.UA інтерв'ю з українською журналісткою Галиною Сергєєвою – про освіту у Фінляндії, хитрих росіян і те, що шокувало фінів в Україні: "Батьки ні на що не здають гроші".

Також на OBOZ.UA інтерв'ю з українкою Дар'єю Колядою про дошкільну освіту в Чехії: дитсадки працюють з 06:00, дітей виховують вільними, а за гарну поведінку дають цукерку.

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!