"Ми не маємо думати, де дістати папір чи що купити за свої гроші". Віктор Демко – про проблеми НУШ, англійську в школах і вчителів-аніматорів

Молодий учитель англійської мови зі Львова Віктор Демко підкорює українців своїми відео в соціальних мережах. У них він не лише показує шкільне життя та реакцію дітей на різні експерименти, а й ділиться корисними лайфхаками з колегами. Крім англійської, пан Віктор викладає іспанську, знає жестову мову та вивчає китайську.

В інтерв'ю OBOZ.UA освітянин розповів, чому виступає за впровадження у школах окремого предмета – медіаграмотності, і звернув увагу на гостру проблему недостатнього матеріального забезпечення, коли вчителі змушені думати не про навчання, а банально – шукати папір для друку матеріалів. Яких навичок бракує сучасним школярам, з якими викликами зіштовхуються педагоги та чому молоді фахівці йдуть із професії – далі.

– Пане Вікторе, чому ви обрали педагогічну спеціальність і вирішили працювати з дітьми у школі?

– Викладання – це професія, яка обрала мене. Ще в дитинстві памʼятаю, як, коли мені було 12 років, я садив маму за парту, ставив дошку і вчив її англійських часів. Вона робила вигляд, що вчиться, але викладати й навчати – це те, що я любив завжди. Згодом, уже з 17 років, я почав працювати репетитором англійської мови, і це було та досі залишається моєю основною роботою. А коли я закінчив університет у 22 роки, мені запропонували вакансію в рідній школі, яку я свого часу закінчив. Я із задоволенням погодився, адже це мої рідні стіни, школа поруч із домом, і я завжди мріяв попрацювати в школі. Звісно, я не називаю це роботою, але робота – це місце, де ти отримуєш заробіток для прожиття. У моєму випадку на зарплату вчителя довго не проживеш. Тому для мене це радше хобі.

– У скількох класах ви викладаєте та з яким віком працюєте? Як вам вдається втримувати дисципліну на уроках і чи часто учні її порушують?

– Я викладаю в 1, 3, 6 і 9 класах. Із дітьми працюю лише в школі, адже на приватній основі займаюся тільки з дорослими. Дисципліна – це складний виклик для всіх учителів. І, на жаль, не існує одного методу, який підходив би для всіх вікових категорій. Більшість порад щодо дисципліни на практиці не працюють. Із власного досвіду я зрозумів, що найкраще, що можна зробити, – це глибше пізнавати дітей. Кожен із них живе своїм життям, має власні проблеми, сімейні особливості, різний фінансовий стан, характер і плани на майбутнє. Тому одного правила для всіх просто не може бути. Це саме той випадок, коли справді важлива персоналізована комунікація з кожною дитиною.

– Цьогорічна сертифікація вчителів збурила мережу: виникло чимало дискусій щодо рівня знань педагогів англійської. Хтось каже, що тести вимагають щонайменше рівня С1–С2. Інші ж переконані, що для початкових, та й навіть для старших класів, такі високі знання не потрібні – головне вміти доступно пояснити матеріал дітям. Яка ваша думка: чи повинен шкільний учитель володіти мовою на рівні носія? І чи не помічали ви, що ваш власний рівень англійської знижується через викладання базових тем у школі?

– Підвищення вимог до кваліфікації вчителів – це правильний і необхідний крок, якщо ми хочемо будувати сильну та сучасну систему освіти для майбутнього покоління України. Я підтримую ідею постійного професійного розвитку, перевірки рівня знань та вдосконалення навичок педагогів, адже саме це формує якісну освіту. Водночас хотілося б бачити й відповідну підтримку з боку держави, зокрема гідне фінансове забезпечення праці вчителя. На сьогодні головна проблема полягає навіть не в рівні кваліфікації, а в тому, що в школах просто не вистачає педагогів. Молодих спеціалістів дуже важко залучити до роботи в школі, особливо коли рівень відповідальності та вимог значно перевищує рівень заробітної плати. Тому, на мою думку, сьогодні важливо не лише підвищувати вимоги, а й створювати умови, які мотивуватимуть молодь обирати професію вчителя. Коли професія буде престижною, конкурентною та гідно оплачуваною, тоді природно зростатиме і рівень вимог, і якість освіти загалом.

– Що зараз найскладніше для вас у роботі в школі? Що б ви змінили?

– Однією з головних проблем сьогодні є брак матеріальної бази для уроків за концепцією НУШ. Провести справді сучасне й інтерактивне заняття без мультимедійної дошки, роздаткових матеріалів, колонок чи хромбука дуже складно. У деяких класах така техніка є, але, на жаль, далеко не в усіх школах і кабінетах.

Від колег з інших шкіл я неодноразово чув, що дехто навіть не мав можливості працювати з сучасним мультимедійним обладнанням. Як учитель я хотів би зосереджуватися на якісній підготовці до занять і навчанні дітей, а не постійно думати, де дістати папір, де за власні гроші надрукувати картки чи як організувати перегляд інтерактивного відео. Дуже часто ці витрати педагоги покривають із власної кишені. Я переконаний, що якщо прибрати технічні й організаційні труднощі, якість уроків значно зросте. Саме тому хотілося б бачити реальну підтримку та краще матеріальне забезпечення шкіл із боку держави.

– Багато дітей "зависають" у гаджетах навіть під час уроків. А як у вас із цим? Чи забороняєте дітям користуватися телефонами під час навчання? Чому?

– Питання телефонів – одне з найскладніших і найболючіших для сучасного вчителя. З одного боку, смартфони вже є невід’ємною частиною життя дітей, і повністю забороняти їх використання немає сенсу. Навпаки, дітей потрібно вчити правильно й відповідально користуватися технологіями. Водночас під час уроку телефон не повинен відволікати від навчального процесу. Особисто я дозволяю використовувати смартфони лише тоді, коли це справді потрібно для навчання, наприклад під час інтерактивних ігор чи тестів у Kahoot. На жаль, в Україні поки немає єдиних чітких правил щодо використання телефонів у школах та відповідальності за їх порушення, як це працює в багатьох інших країнах. Тому кожен учитель змушений самостійно шукати підхід і вирішувати цю проблему у своєму класі.

Також я вважаю дуже важливим запровадження окремого предмета або курсу з медіаграмотності. Сьогодні діти отримують величезну кількість інформації із соціальних мереж та інтернету, але не завжди вміють критично її аналізувати. Учнів потрібно навчати розпізнавати фейки, інформаційні маніпуляції, відповідально користуватися соцмережами та безпечно поводитися в цифровому середовищі. Це вже не менш важлива навичка, ніж читання чи письмо.

– Яких навичок, на вашу думку, не вистачає сучасним школярам? Багато дискусій довкола того, що дітям нудно на уроках, тож вчителі змушені "танцювати", щоб зацікавити їх навчанням. Ви погоджуєтеся з такою думкою? Чому?

– Так, погоджуюсь. Сучасні діти звикли до швидкого дофаміну, який вони отримують із раннього віку через телефони, YouTube, яскраві мультфільми та динамічні ігри. А коли вони приходять до школи, де замість кольорової інтерактивної гри бачать лише чорно-білу книжку, – звісно, це здається їм нудним і нецікавим. Саме тому школам так необхідне сучасне матеріальне забезпечення: мультимедійні дошки, проєктори, хромбуки, інтерактивні платформи та якісні навчальні матеріали. Освіта має говорити з дітьми зрозумілою для них мовою та адаптовуватися до сучасного світу. Це не означає, що потрібно перетворювати уроки лише на розваги, але сучасні технології можуть зробити навчання цікавішим, ефективнішим і ближчим до реальності, в якій живуть діти сьогодні.

– В одному з відео ви показали вправу, де діти переказували речення одне одному для запису. Багато ваших колег захопилися цією ідеєю, але частина вчителів зазначила: для багатьох учнів у середній школі це заскладно, бо вони банально не вміють читати англійською. Чи стикалися ви з такими глибокими освітніми втратами після початкових класів? Як учителю виходити з цієї ситуації на уроках і що ви порадили б батькам?

– Питання різного рівня знань після початкової школи, мабуть, ніколи повністю не зникне, адже всі діти навчаються по-різному – і це абсолютно нормально. Саме тому дуже важливо правильно формувати класи та групи відповідно до рівня знань учнів. Наприклад, у мене є 6 клас, у якому діти вже досить вільно спілкуються англійською мовою, а є паралельний клас, де частина учнів ще не до кінця знає алфавіт. І це не означає, що хтось гірший чи кращий – просто діти мають різний темп навчання, мотивацію та попередню підготовку. Тому надзвичайно важливо правильно підбирати навчальні матеріали та адаптовувати завдання під конкретний рівень класу. Ту вправу ми виконували з учнями, які вже мали хорошу базу знань. Звісно, якщо у класі нижчий рівень, формат і підхід до роботи потрібно адаптувати.

– Які проблеми ви виділили б у викладанні англійської мови в школах України? Що, на вашу думку, потрібно змінити у програмі, щоб рівень знань школярів став вищим?

– На мою думку, одна з головних проблем викладання англійської мови в українських школах – це занадто велика різниця в рівнях знань учнів у межах одного класу. Учителю дуже складно одночасно працювати і з дітьми, які вже вільно говорять англійською, і з тими, хто має базові труднощі з читанням чи граматикою. Саме тому важливо більше уваги приділяти поділу учнів за рівнями та адаптації навчальних матеріалів під конкретний клас.

Ще одна проблема – недостатня кількість сучасних ресурсів і технічного забезпечення. Сьогодні діти звикли до інтерактивного формату, відео, ігор та швидкого сприйняття інформації, тому традиційні методи навчання вже не завжди дають бажаний результат. Уроки англійської мають бути більш практичними, сучасними та орієнтованими на живе спілкування.

На мою думку, у шкільній програмі варто менше акцентувати на сухій граматиці та перекладах. Натомість значно більше уваги слід приділяти розвитку розмовної англійської, сприйняттю на слух і практичному спілкуванню в реальних життєвих ситуаціях. Учням критично важливо бачити прикладну користь мови, а не сприймати її суто як нудний шкільний предмет, де треба просто зазубрити правила.

– Ексзаступник міністра освіти та науки Павло Хобзей в одному з інтервʼю поділився, що після реформи старшої школи, коли зʼявляться академічні ліцеї, учні випускатимуться з рівнем знання англійської мови В2, що передбачатиме вивчення цього предмета не менше ніж чотири години на тиждень. Як ви вважаєте, чи реально буде такого досягнути такого результату?

– Я вважаю, що досягти рівня B2 після школи цілком реально, але самим лише збільшенням кількості годин цього не зробити. Чотири уроки англійської на тиждень – це добре, проте головне питання не в кількості, а в якості. Для того щоб учні справді почали вільно спілкуватися, потрібна постійна практика мовлення. А це вкрай складно реалізувати в класах, де у групі навчається по 15 дітей. Саме тому, на мій погляд, важливо ділити учнів на менші підгрупи – приблизно по 7–9 осіб. Тоді вчитель матиме змогу приділити увагу кожному, більше працювати над розмовною практикою та реально чути, як говорить дитина.

Звісно, для нашої системи освіти сьогодні це здається нездійсненною фантазією, але мріяти теж потрібно – з цього починаються зміни. Також критично важливі сучасні методики, технічне забезпечення та мотивація підлітків. Якщо реформа буде комплексною, а не просто "додаванням годин", тоді рівень B2 у випускників справді стане реальним результатом.

– Останнім часом у мережі дедалі частіше з'являються закиди, що вчителі перетворюються на аніматорів: мовляв, замість навчання розважають дітей, знімають тіктоки та женуться за охопленнями. Ви також популярний блогер. Як вважаєте, чи нормально для сучасного покоління бачити свого вчителя в такому амплуа? Чи є серед ваших підписників учні або їхні батьки та як вони реагують на вашу діяльність?

– Звісно, школярам приємно бачити свого вчителя в соцмережах, особливо коли він стає медійним і впізнаваним. Для них це прикольно – це робить педагога "живим" і сучасним, а не просто людиною біля дошки. І, чесно кажучи, часто батьки дивляться такі відео навіть активніше, ніж самі діти. Бо кому не цікаво бодай краєм ока зазирнути на урок і подивитися, яка атмосфера в класі та як реагують учні? Думаю, саме тому ролики зі школи збирають хороші перегляди – людям це справді відгукується.

– Як ви ставитеся до хейту в соцмережах? Дописи педагогів зараз під пильним наглядом: поки одні бачать у цьому спосіб привернути увагу до проблем освіти, інші критикують. Чи вважаєте ви інших вчителів-блогерів своїми конкурентами?

– Хейт у соцмережах мені важко давався на початку – особливо коли ти тільки починаєш вести публічну діяльність і ще близько все сприймаєш. Але з часом я навчився реагувати на це спокійніше й більш нейтрально. У мережі завжди будуть люди з різними думками, і це нормально. Зрештою, я нікого не змушую дивитися мої відео. Якщо комусь нецікаво – можна просто пройти повз. Для мене головне, що є багато однодумців, яким такий контент подобається, які підтримують і яким справді цікаво бачити сучасну школу та навчальний процес зсередини.

Інших учителів-блогерів я точно не вважаю конкурентами. Навпаки, часто надихаюся ними. Мені здається, що блогерство серед учителів саме так і потрібно сприймати – як можливість надихати одне одного, ділитися досвідом та ідеями. І це абсолютно нормально – позичати цікаві формати чи підходи, адже всі ми працюємо не заради лайків чи переглядів, а насамперед заради дітей та якісної освіти.

– Сучасні школярі активно використовують штучний інтелект для виконання домашніх завдань. Дослідження показують, що це знижує успішність, хоча науковці й наполягають: дітей треба просто вчити правильного користування технологіями, аби вони допомагали, а не шкодили. А ви вже "ловили" учнів на списуванні з чат-ботів? І як загалом ставитеся до ШІ в освіті – це ворог чи помічник для школяра?

– На диво, мої учні рідко користуються ШІ для домашніх завдань. Принаймні вони так кажуть – можливо, звісно, щось і недоговорюють. Перевірити це складно, бо здебільшого вони виконують вправи, де потрібно просто вставити чи доповнити слова. А от у письмових роботах одразу видно, чи дитина роздумувала сама, чи скористалася чат-ботом. Я вважаю, що ШІ сам по собі не є проблемою. Просто школярів потрібно навчити правильно з ним працювати. Якщо використовувати його як інструмент для саморозвитку чи пошуку ідей – це корисно. Але якщо він повністю замінює мислення – це вже біда. Саме тому в школах критично потрібен предмет "Медіаграмотність", де дітей навчали б екологічно взаємодіяти із сучасними технологіями.

– У мережі часто зʼявляються фото та відео, де батьки та й вчителі, показують почерк дітей. Нерідко дивишся, і нічого не можна розібрати. Бувало у вас таке, що зрозуміти написане дитиною не вдавалося? Як думаєте, чому так відбувається? Чи робите ви зауваження щодо почерку?

– Таке, звісно, буває. Іноді дитячий почерк справді дуже важко розібрати – особливо коли учні поспішають або не намагаються виводити літери акуратно. Думаю, це частково пов’язано з тим, що сучасне покоління набагато більше друкує на телефонах і комп’ютерах, ніж пише від руки. Через це навичка письма поступово погіршується. Звісно, я звертаю увагу на почерк, особливо якщо написане неможливо прочитати. Але для мене набагато важливіше, щоб дитина розуміла матеріал і вміла висловити свою думку, а не просто ідеально красиво писала. Зрештою, я й сам не володар найкращого почерку у світі (усміхається).

– Нині багато вчителів йдуть із професії в репетиторство або взагалі змінюють сферу. Як думаєте, проблема лише в зарплаті? На вашу думку, якою буде справедлива оплата праці в педагогів?

– Я думаю, що проблема не лише в зарплаті, хоча вона, безумовно, відіграє дуже велику роль. Багато вчителів ідуть через емоційне навантаження, вигорання, велику кількість паперової роботи та недостатню повагу до професії в суспільстві. Справедлива зарплата, на мою думку, – це така, яка дозволяє вчителю нормально жити, розвиватися і не думати постійно про підробітки. Якщо держава хоче бачити сильну освіту, професія вчителя має бути престижною не лише словами, а й умовами праці та оплатою.

– Педагоги часто скаржаться на шалене навантаження й купу паперової роботи, яка взагалі не входить до їхніх обов'язків. Багато хто через це емоційно вигорає та йде зі школи. Що тримає вас у професії та мотивує працювати далі?

– Навантаження у вчителів справді колосальне, і це далеко не лише самі уроки. Багато часу забирає документація, організаційні моменти та різні додаткові обов’язки. Через це вигорання серед педагогів – дуже поширена проблема. У мене теж буває втома, особливо коли поєднуєш школу, репетиторство та соцмережі. Але найбільше мотивують самі діти та результат їхньої роботи. Коли бачиш, що учням цікаво, що вони починають говорити англійською, стають впевненішими – це дуже заряджає і нагадує, чому ти взагалі прийшов у цю професію.

Читайте також на OBOZ.UA інтервʼю з київським учителем Андрієм Уткіним – про невтішний сигнал з НМТ 2025, "педагогів-клоунів" і проблему державних шкіл: "Географія опинилась на межі зникнення".

Раніше OBOZ.UA розповідав про освіту в США, де діти ходять з температурою в дитсадок, а вчителі мало заробляють.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!