"Касир заробляє 30 тис. грн. Це сигнал для влади". Артур Пройдаков – про низькі зарплати вчителів, сучасних дітей і як скласти НМТ на 800 балів

Один із десяти найкращих вчителів світу за версією Global Teacher Prize 2023 Артур Пройдаков не соромиться робити помилки та щиро радіє, коли його учні демонструють кращі знання, ніж він. Освітянин переконаний, що сучасні підлітки більш прагматичні, люблять свободу та сміливо говорять про те, що їм болить.

Як скласти національний мультипредметний тест (НМТ) на максимальну кількість балів, якою має бути адекватна зарплата педагога в Україні та чому насправді молодь не хоче йти працювати в школи? Про це та багато іншого – в другій частині інтерв'ю Артура Пройдакова для OBOZ.UA. Раніше ми говорили про загрозу російської мови, найпоширеніші помилки школярів і твори, які варто прибрати з навчальної програми.

– За підсумками НМТ-2025 троє випускників показали максимальний результат на тестуванні – 800 балів із 800 можливих, тобто отримали по 200 балів з усіх чотирьох предметів за обмежений час. Що б ви порадили школярам, які братимуть участь у НМТ у 2026 році? Як скласти іспит на найвищому рівні?

– Мені здається, на цю тему краще говорити з Українським центром оцінювання якості освіти (УЦОЯО), адже давно тривають дискусії про те, як в один день складати аж чотири предмети. Я НМТ не складав, тому нічого сказати не можу.

На ЗНО ходив двічі – з учнями. Набрав 199,5 і 197,5 балів відповідно. Одного разу пів бала в мене зняли за мінімальну лексичну помилку, другий раз помилився зі "чверть на восьму". Я подумав, що чверть – це числівник, а чверть – це іменник! Уявіть собі (сміється). І потім, до речі, я прийшов до школи і дізнався, що... у мене пів класу дітей написали, що чверть – це іменник, тобто правильно! Чомусь я собі накрутив, що це числівник. Бо пам'ятаю, що час вивчався в темі про числівник: пів на восьму, сьома тридцять тощо.

Також у 2018 році я склав ЗНО на 197,5 балів, а мої діти – на 199, хоча я старався, реально! Мені здається, це показова історія: учень перевершив свого вчителя!

Щодо НМТ. Зараз там 30 питань з української мови, всі тільки тести, всі тільки в межах програми, немає відкритих завдань, не треба нічого писати, аналізувати якісь тексти. Є завдання, де, наприклад, потрібно знайти наголос, правильно написане слово, помилку, встановити відповідність тощо. І є фразеологізми та лексика. Оце вже цікаво, бо фразеологізми не можна вивчити наперед. На НМТ точно щось буде на кшталт "пекти раків" або "за царя Гороха". І треба інтуїтивно розуміти, що вони означають. Це про те, як дитина послуговується українською в побуті, чи читає вона книжки. Деякі фразеологізми доведеться все ж вивчити, наприклад, "бити байдики" ("нічого не робити").

Я думаю, що НМТ з української мови не є складним для середньостатистичного учня/учениці 11 класу. Якщо люди готуються, читають матеріали, виконують тести, практикують, то вони приходять на НМТ і обирають правильні відповіді. Шанс набрати 200 балів, якщо докласти зусиль, насправді є. Уроки в школі, різні ресурси для підготовки, курси з української мови, безкоштовні вебінари, які можна переглядати навіть у запису, – варіантів вистачає. Питання до того, що всі чотири предмети відбуваються в один день, і коли ще повітряні тривоги – це стає задачею з зірочкою.

Не хочу бути адвокатом НМТ, але мені здається, зараз це вимушений крок, і конструктивної альтернативи під час повномасштабної війни йому немає.

Чи можна скасувати НМТ і просто йти в університет з атестатами? Тут є два моменти. Перший момент – це ризик корупції вступних іспитів. Наприклад, моя кума – декан університету. Я йду в цей університет, знаю запитання, знаю, що мені треба тягнути третій зліва білет. ЗНО і НМТ мінімізують ці ризики. І другий момент: це конкурентна кампанія, певні рейтинги, коли діти набирають якісь бали та обирають собі бажаний університет. Ситуація неоднозначна, але мені здається, що НМТ – це краще, ніж відсутність НМТ.

– Чи можна підготуватись до НМТ за кілька років? Чи треба вивчати предмет із самого початку й до фіналу?

– Мені здається, можна підготуватися до НМТ навіть за рік. Я б тут розрізняв "вивчати предмет" і "готуватися до НМТ". Вивчати предмет треба кожний рік – це школа, семестрові оцінки тощо, тобто стабільний тривалий процес. Це як чемпіонат України – треба набирати очки протягом усього сезону. Натомість НМТ – це один конкретний день, ніби фінал Ліги чемпіонів. І саме в цей день треба вийти на піку форми, показати результат.

Тому до НМТ можна і за два роки, і за рік підготуватися. Просто треба системно щось робити, використовувати різні джерела – не лише урок у школі, підручник, а й додаткові тести, дивитися онлайн-ресурси, вебінари тощо. Хтось обирає репетитора. Підготуватися можна – були б бажання і мотивація.

– Пане Артуре, в одному з інтерв'ю ви сказали, що адекватна заробітна плата для вчителя – 50 тисяч гривень. Як ви вважаєте, чи досяжна ця цифра у межах нашого бюджету? І чи всі фахівці відповідають такій оцінці?

– Це два дуже суперечливі питання, але спробую відповісти. По-моєму, я казав не 50 тисяч, а 25, адже сьогодні це більш реалістично для вчителів. Міністерство освіти і науки назвало освіту пріоритетом №2 після оборони. І як тільки буде нагода, заробітну платню начебто піднімуть. Поки що цього масово не сталося. Всі перебувають у процесі очікування. Чи є економічні передумови до того, щоб це рішення ухвалити з 1 січня 2026 року? Я не знаю і не можу коментувати.

Я навчився, до речі, на запитання відповідати: "Я не знаю". Мені так це подобається. Тому що є деякі речі, які я не знаю. Що б мені хотілося, я можу відповісти: я б дуже хотів, щоб зарплатня була вища. Десь взимку 2025 року Оксен Лісовий казав, що середньостатистичний вчитель в Україні заробляє близько 15 тисяч гривень. Мені здається, така зарплатня не дуже спокушає вчителів йти в професію. Якби вона становила хоча від 20 тис. грн – це було б більш конкурентноспроможно.

У Facebook часто кидають оголошення з супермаркетів, коли вантажник і касир отримують від 30 тисяч гривень. Мені здається, це сигнал для влади, що відкладати проблему в довгий ящик, напевно, не варто. Я хотів би, щоб була чесна комунікація. Наприклад, товариство, ми підіймаємо зарплатню з такого-то числа, ми знайдемо ресурси. Або другий варіант: товариство, немає ресурсів, ми стараємося, але цьогоріч нічого не буде. Проте навряд чи хтось так скаже, бо це політично, напевно, не дуже зручно говорити.

В Україні існує великий розрив між зарплатами в державних і приватних школах. Якщо у державних учителі заробляють 12-15 тисяч гривень, то в приватних зарплатня може досягати 20-30 тисяч гривень. Це відкрита інформація – можете подивитися на сайтах із пошуку роботи. Тому нам точно треба піднімати зарплати.

Другий блок питання: якщо збільшувати, то на основі чого, кому, як, одразу чи не одразу? Тут, мені здається, треба ширший діалог, бо, знову-таки, я не фахівець. Зараз розмір посадових окладів освітян визначають за Єдиною тарифною сіткою. У мене, наприклад, вища категорія, я старший вчитель. Тобто є варіант прив'язати це до такої тарифної сітки. З іншого боку, ми ж хочемо, щоб у професію прийшла молодь? Але ж це навіть не завжди друга категорія, тобто молоді люди часто працюють лаборантами, на пів ставки тощо.

Мені здається, тут мають бути якісь такі стартові підйоми саме для молодих вчителів. Якщо людина закінчує філологічний або педагогічний факультет, іде в школу й отримує там якийсь бонус. Хоча тоді може виникнути конфлікт поколінь: молода людина отримує х2, а досвідчені люди, які вже 10-20 років у професії, заробляють так само. Тому однозначно має бути якийсь діалог.

Наші реалії такі, що вчителі працюють у школі та намагаються працювати десь іще. Основна робота вчителя в школі – раз, репетиторство – два, долученість до якихось інших проєктів (неурядові громадські організації, благодійні фонди, урядові організації, тренінги), де йдеться про тимчасову зайнятість, – три. Але може бути ще й четвертий варіант – це зовсім недотична до педагогіки професія, наприклад, працюєш підприємцем (маєш свій магазин, щось продаєш) чи умовним таксистом, перукарем. Пам'ятаю, на Сумщині таке було: вчитель фізичної культури працював у школі й паралельно на ринку мав своє підприємство.

Я не маю свого підприємства, тому тривалий час був учителем, репетитором, долучався до якихось освітніх проєктів, де можу себе реалізовувати. Це також частина моєї винагороди поруч з учительською ставкою. Мені хотілось би бачити ідеальну картинку – всі вчителі працюють у школі й отримують зарплатню, яка покриває всі потреби.

Але реальна картинка інша. З 2011 року в мене ще не було такої ситуації, щоб я працював лише у школі та відчував себе фінансово щасливою людиною. Я міг не брати репетиторство чи якісь проєкти, але мені хотілося, я розумів цінність цього, то був мій вибір. Думаю, багато освітян зараз теж так роблять, адже це не лише цікаво, а й можливість отримати додаткову фінансову винагороду, авторитет, репутацію.

– Як ви ставитеся до Артема Пивоварова та інших виконавців, які пишуть музику на вірші українських поетів?

– Тільки позитивно! Сашко Хоменко з МУР, для прикладу, робить фантастичні речі, які дуже допомагають мені та іншим учителям, адже це готовий матеріал для уроків.

Я взагалі колись хотів зібрати колекцію всіх таких пісень з YouTube в одному місці та цим файлом поділитися з іншим освітянами: "Один в каное" на слова Івана Франка, Kozak System на слова Василя Симоненка ("Ну скажи – хіба не фантастично, що у цьому хаосі доріг..." – це дуже відома пісня) тощо. Є і менш популярні виконавці, які також співають чудові пісні: той же "Пиріг і Батіг" на слова Павла Тичини... Всі вони варті прослуховування, але про них банально не всі знають.

– Як змінився портрет вашого учня з початку повномасштабного вторгнення Росії? Чи відчуваєте ви якісь зміни в дітях, які живуть і навчаються в умовах війни?

– Тут є два важливі рівні. Перший рівень – це мій внутрішній: я відчуваю, що дорослішаю, а переді мною – діти того самого віку, як і 10 років тому, тільки мені вже не 25, а 35, а дітям так само 14-15. Тому я тут починаю трішечки відчувати цю дистанцію, в хорошому сенсі слова, та намагаюся це прийняти. Другий рівень – це зміна дітей. Мені здається, діти стають розкутішими, прагматичнішими, ставлять багато запитань.

Часто зіставляю це зі своїм досвідом. Я навчався з 1997-го по 2007 рік. Пригадую, прийшли ми на урок, нам сказали писати контрольну роботу – пишемо, не сперечаємось; сказали вивчати таку-то тему – вивчаємо; "зараз замість цього уроку буде інший – окей". Ми приймали все. А зараз діти можуть висловлювати свої емоції, з чимось не погоджуватися. І мені здається, називати їх "поганим поколінням" неправильно. Це ІНАКШІ діти.

Сучасна молодь більш сміливо й розкуто говорить про те, що їй болить. Акції протесту в різних містах України щодо незалежності НАБУ й САП – яскраве цьому свідчення. Навіть ті ж лайливі слова на картонках. Діти не добирають якихось епітетів, просто в лоб кажуть правду. І конкретно в цій ситуації матюки, можливо, мали сенс.

Підлітки відверто можуть казати, коли їм щось не так, уточнювати, "чому ми робимо це саме зараз". Коли в школі ставили завдання прочитати твір, а я читав десь скорочено, то нікому не зізнався, брехав. Зараз діти можуть прийти і сказати: "Я послухала подкаст на тему "Тіні забутих предків" і готова переказати. Ви ж не будете ставити мені погану оцінку?" Я відповідаю: "Та ні". Вона в темі, відповідає всім певним моментам програми. Ми говоримо довкола цього тексту. І, по суті, вона ж виконала домашнє завдання.

Тому сучасні діти – це про прямолінійність, прагматичність і прагнення берегти свій баланс і ресурс. Наприклад, ми часто кажемо: "Боже, як тяжко працювати вчителем. П'ять днів на тиждень, 18 годин ставка, зошити перевіряєш". Я не гіперболізую, просто справді є нюанси. Й от ми скаржимося, говоримо на кухні, пишемо у Facebook, але нічого не змінюємо, продовжуємо працювати". А нове покоління одразу каже: "Нам не ок".

От чому молодь зараз не дуже йде у вчителювання? Мені здається, важливим пунктом, окрім зарплатні, є ще момент, що ходити в те саме місце 5 днів на тиждень їй просто нецікаво. Вона хоче дистанційно десь працювати, мати гнучкий графік, два дні прийти на урок, потім поставити ноутбук на коліна і провести заняття онлайн. А школа не завжди до цього готова. Молодь хоче більше свободи, а розклад уроків, академічна складова, заповнення журналів передбачає якусь концентрацію. І це може стати тригером для сучасної молоді.

– А ви відчуваєте, що зумери бережуть себе та свої кордони? Вони й справді трохи ліниві?

– Я б сказав, що вони раціональні. Я не виправдовуватиму наших дітей, адже ми також інколи щось не хочемо робити, знаходимо причини, уникаємо цього, але потім усе-таки робимо. Я не претендую на істину, але мені здається, що вони шукають, як зробити все з найменшими витратами енергії та ресурсу.

Той самий чат GPT, кліпове мислення, TikTok, Reels, короткі дописи, Threads – у фаворі стає коротка форма, тобто ніхто не хоче читати лонгріди, тому що це дуже великий обсяг. І відповідно змінюється нова реальність. Але це не провина дітей, це контекст нашого часу, нашої епохи.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з українською педагогинею Ольгою Танасковою – про низькі зарплати, неправильну підготовку до школи й кордони з батьками: "В Україні на вчителів часто дивляться як на людей другого сорту".

Ще на OBOZ.UA інтерв'ю з освітнім експертом Сергієм Дятленком – про відставання сільських учнів, роль майбутніх ліцеїв і те, для чого вчити таблицю множення: "Вам потрібна школа чи освіта?"

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!